Слід зазначити, що деетнізації, з її етнічними маргіналізацією та асиміляцією, частіше за все передує денаціоналізація.
Денаціоналізація — це процес насильницького позбавлення певного народу власної державності з усіма наслідками, що випливають з цього, а саме: втрата насамперед політичної та економічної незалежності (державних кордонів, митниць, власної грошової одиниці, війська, органів безпеки, можливості здійснювати самоврядування тощо), а також значною мірою й духовно-культурного суверенітету (можливостей проведення самостійної освітньої політики, розвитку власних науки, літератури, мистецтва тощо). Денаціоналізація може стати можливою як результат або вимушеного приєднання (з'єднання) одного державного народу до іншого (наприклад, України до Росії 1654 року), або завоювання одного державного народу іншим (іншими) (наприклад, розподіли Польщі наприкінці XVIII сторіччя між Пруссією, Австро-Угорщиною та Російською імперією).
За денаціоналізацією можуть іти слідом (але не обов'язково) деетнізація й навіть етноцид. Що стосується безпосередньо історії людства наприкінці XX сторіччя, то для неї більш властивими є якраз протилежні процеси — національне та етнічне відродження.
Таким чином, як попередній підсумок можна відзначити, що етнічна ідеологія, враховуючи особливості етнічної історії, зміст міжетнічних відносин, а також домінуючі в етнічній свідомості почуття, погляди, позиції, принципи, може або підготувати етнічний рух, або й спричинити його початок.
1.6 Етнічний рух та його форми вияву
Етнічний рух — це стихійні або скоординовані дії відносно великих мас певного етносу, метою яких є або протидія зовнішньому експансіоністському іншоєтнічному тиску, або консолідація задля реалізації наданих збігом історичних обставин можливостей. Масштабність і дійовість етнічного руху значною мірою зумовлюються рівнем розвитку та силою впливу етнічної ідеології на етнічні маси. Отже, етнічному руху, перш ніж він стане соціально-політичним фактом, передує досить тривалий "рух" масової етнічної свідомості. Так, повстання українського етносу проти польсько-шляхетського поневолення під проводом Богдана Хмельницького у середині XVII сторіччя зовсім не випадково здійснювалося під гаслами захисту та спасіння православної віри. Адже відомо, що після Берестейської унії 1596 року впродовж кількох десятиріч точилася досить гостра ідеологічна боротьба між православними та греко-католицькими письменниками. Що стосується боротьби українського етносу за скою самостійність та державність у 1917 — 1920 роках, то й їй передувала багатодесятирічна "ідеологічна підготовка", здійснювана видатними українськими письменниками, істориками та соціологами.
Сьогодення людства являє собою добу масових етнічних рухів. Світове міжнародне співтовариство з розумінням ставиться до цього феномена, позаяк вбачає в ньому як умову збереження духовно-культурного потенціалу людства, так і водночас сучасний засіб найбільш ефективної реалізації загальнолюдських цінностей.
Як було відзначено, однією з найближчих цілей етнічного руху є етнічна консолідація.
Етнічна консолідація — це процес згуртування певного етносу навколо однієї або кількох видатних осіб (у тому числі й харизматичних лідерів), що сприймаються більшістю етносу як уособлювачі та носії найзагальніших потреб та інтересів усього етнічного загалу. Цей процес набуває відчутних розмірів та напруження або у часи виникнення смертельної небезпеки для існування етносу як цілісності, або у переломні історичні періоди, коли перед етносом відкриваються перспективи й можливості піднесення па більш високий щабель історичного буття. В історії етносів бувають і часи, коли консолідація здійснюється за умов загального осліплення, коли доводи розуму перестають діяти, бо маси надихнуті й пройняті ідеями етноцентризму та міжетнічної ворожнечі. Така консолідація має руйнівні наслідки, й людство від неї тільки втрачає.
Етнічна консолідація конструктивного напрямку має кінцевою метою, як правило, утворення нації й розбудову власної держави. Інтеграція більш високих рівнів стосується вже царин міжетнічного, національного та міжнаціонального життя.
Характеризуючи етнічну консолідацію, ми, звичайно, цілком розуміємо, що вона є фактично внутрішньоетнічною консолідацією, яка цілком природно постає на зовнішньому рівні як етнічна сепарація.
Етнічна сепарація — це сукупність економічних, соціально-політичних та духовно-культурних процесів, змістом яких є набуття певним етносом часткової (на правах автономії) або повної (на правах державності) незалежності. Такі процеси частіше за все зазнають ідеологічного, а нерідко — й військово-політичного тиску, але їхні об'єктивні наслідки не можуть бути розцінені як однозначно негативні або позитивні.
Коли двоє або більше етносів існують як така життєздатна органічна державна цілісність, в якій створені умови етнічної рівності та взаємоповаги, досить повного задоволення етнічних потреб кожним етноформ, — за таких умов ідеї (а тим паче практика) етнічної сепарації є негативно-руйнівними. Коли ж кілька етносів з'єднані переважно механічно, коли досить виразною є система міжетнічної ієрархії, відповідна держава фактично являє собою етнічний конгломерат, в якому етноси не мають можливостей повноцінного функціювання та нормального розвитку, тоді ідеї етнічної сепарації падають на справді родючий грунт, тобто знаходять позитивний відгук і схвальне сприйняття серед більшості представників відповідного етносу. Сама ж етнічна сепарація у такому разі відіграє щодо конкретного етносу захисно-зберігальну роль.
У сьогоднішньому світі, коли методи силового тиску у відносинах між народами стають дедалі менш популярними, а етнічні конгломерати — дедалі більш неможливими, етнічна сепарація сприймається міжнародним співтовариством як природне, нормальне явище.
Логічним продовженням успішного завершення етнічної сепарації є міжетнічна інтеграція, яка не є тим самим, що й етнічна консолідація, а тим паче — етнічна конгломерація.
Міжетнічна інтеграція — це такий процес зближення етносів-автохтонів та розташованих серед них різних за кількісним складом етнодисперсних та етнокомпактних груп, який підпорядкований створенню єдиної для всіх них поліетнічної держави-нації. Цей процес відрізняється від створення державних етнічних конгломератів тим, що у ньому відсутнє насильство одного етносу над іншим (іншими). Міжетнічна інтеграція відбувається як органічне з'єднання етносів тому, що їй передує досить тривале за історичним часом та близькосусідське у географічному просторі співіснування етносів на засадах переважаючої етнічної взаємосимпатії або принаймні відсутності історично вкоріненої, перманентної міжетнічної ворожнечі.
Поштовхом до активної міжетнічної інтеграції може бути виникнення спільної зовнішньої небезпеки, а також міркування про доцільність з'єднання зусиль для розв'язання історично нагальних спільних внутрішніх проблем. Інтегруються не обов'язково генетично близькі етноси. Так, сьогодні існують етноси, що генетично доволі далекі між собою, але інтегровані у такі достатньо стійкі державні утворення, як, скажімо, Швейцарія або Бельгія. Й навпаки, ідеї пангерманізму, панслов'янизму практичного втілення так і не набули.
Висновки
З нашого погляду, головним змістом теоретичного рівня етнічної свідомості є з'ясування сутності міжетнічних відносин, бо саме через ці відносини відбувається самовиявлення етнічного як специфічності й разом з тим встановлення припустимих меж взаємоідентифікації етносів. У паш час, коли міжнаціональні (а відтак і міжетнічні) зв'язки набувають дедалі виразнішого глобального характеру, а прагнення до етнічного самоствердження та національного самовизначення стають дедалі нагальнішими та актуальними для значної частини людства, дуже важливо заздалегідь передбачати наслідки (особливо негативні) цих прагнень, щоб мати змогу їх попереджати.
А для цього недостатньо самого тільки володіння фактами. Необхідною є разом з тим здатність інтерпретувати факти етнічної дійсності, спираючися на розвинений поняттєвий апарат, на обґрунтовані теоретичні положення, на несупречливу концепцію. За наявності перелічених умов міжетнічні відносини можуть братися вже не як механічна сукупність розрізнених фактів, а як такий момент онтогенези, над яким тяжіють своїми наслідками події далекої та близької етнічної історії; момент, в якому відчутні впливи колишніх та сьогоднішніх етнічних ідеологій; нарешті, міжетнічні відносини можуть постати перед спостерігачем і дослідником на тлі моноетнічного, етносамостверджувального руху, а можливо, й руху поліетнічного, націовиборювального, етноконсолідувального.
З найзагальнішого погляду теоретичний зміст етнічної свідомості постає через свої онтологічний (етногенеза, міжетнічні відносини, етнічний рух) та гносеологічний (етноісторія та етноідеологія) рівні.
Контрольні питання і завдання
1. Чим зумовлена актуальність розробки головних понять теорії етносу?
2. Розкрийте сутність поняття "етногенез". У чому полягає специфіка її сучасного етапу?
3. Покажіть принципову різницю між поняттями "народ" та "нація".
4. Що таке полі етнічна держава? Чим вона відрізняється від держави з полі етнічним складом населення?
5. Дайте визначення поняття "етнічна історія". Якими є її головні носії?