План.
1. Вступ
2. Народні знання
а. Народний календар
б. Космогонія та астрономія
в. Метереологія, грунтознавство
г. Метрологія і математика
д. Мораль, етика, народна педагогіка
е. Медицина та ветеринарія
3. Світоглядні уявлення
а. Людина, доля, душа
б. Демонологія
в. Довколишній світ
4. Висновок
5. Література
1. Вступ
Становлення народно-традиційної культури українців тривало довгі століття. Щоб витворитися у культурно-побутове, традиційно-виробниче, моральне, духовне явище, яке сприймається усім народом, стає його суттю, відбувався складний процес добору.
Ця традиційна культура тісно пов"язана з природними умовами, історичним буттям народу, способом його життя, діяльністю, характером, психологією. Вона виражена в різних формах: матеріальній (будівлях, знаряддях праці, ремеслах, саморобних засобах транспорту, одязі, їжі) і духовній (звичаях, творах усної народної таорчості, обрядах, традиційних знаннях, мистецьких виробах тощо).
Предметом даної роботи є, безперечно, наш народ з його прадавньою культурою, цебто надто специфічним ставленням до душі та тіла свого; з високою його загальною духовною культурою, пильнуванням праці та відпочинку, довколишнього світу; спадкоємними традиціями, пошануванням цих традицій уже як норм життя, співжиття та буття роду, етносу, нації.
Ця робота має на меті: увійти у надзвичайно цікавий та дещо таємничий духовний світ наших предків; та розглянути не лише узагальнені сторінки емпіричних пізнань та уявлень, а окремі розділи – де освітлюються більш чи менш детальні, вже складові частини цих дивних і давніх знань та вірувань, спадкоємної мудрості українців.
Структура данної курсової роботи вміщує в собі: вступ, два параграфи з підпунктами, висновок та перелік використаної літератури.
У вступі автор перераховує складні процеси та взаємодії тих чи інших питань, найважливіших саме для українців; та обумовлює життєздатну актуальність обраної теми, підкреслюючи значущість і вагоме місце в етнографічній науці.
До першого параграфу, що перераховує народні традиційні знання увійшли: народний календар – як першооснова, знання та уявлення про світобудову, розташування небесних світил, організації Всесвіту; закономірні зв"язки явищ навколишньої дійсності, ґрунтознавство, народна медицина та ветеринарія. Процес трудової діяльності людини через умовне окреслення мір часу, довжини, обсягу тощо. Та народне виховання з головними чинниками моралі та етикі.
Другий параграф визначає ставлення людини до себе, до інших людей, до світу. Розкритий світогляд людини, що охоплює знання, переконання, прагнення та сподівання. Давні уявлення про демонічний світ. Та призма пізнання довколишнього світу.
В заключній частині роботи автор приділяє увагу висновку до якого дійшов завдяки написанню цієї теми, перераховує вікові здобутки пращурів та перевтілення емпіричних знань та уявлень народу у сучасний осередок, як найголовнішу ґалузь.
Отже, названа праця – це освітлення загадкових таємниць минулого у фокусі сучасного бачення предмету української мудрості: теоретичному, історичному, філософському, релігійному, використання величезного всеосяжного арсеналу цієї мудрості.
2. Народні знання
Дивовижною сферою народно-традиційної культури є знання, набуті у процессі тривалого спостереження за явищами природи, виробничого і життевого досвіду. Перебуваючи в оточенні непізнаної природи, люди ,однак, осягали закономірність і взаємозумовленність багатьох явищ. Раціональні знання переплітались із системою вірувань і уявлень. Усе це разом формувало своєрідне середовище, де організовувалося буття людини.
а. Народний календар
Історично так склалося, що переважна більшість наших предків займалися землеробством. Лише жителі Карпат та Полісся спеціалізувалися на лісопромислах, звіроловстві й тваринництві. Проте і тут був значний відсоток рільництва. Вирощуючи культурні злаки, випасаючи худобу тощо, селянин фіксував усі атмосферні зміни з огляду на позитивних чи негативних впливів на результати його праці. Саме ці обставини і змушували селян виробити сукупну систему вірувань, прогнозувань і фахову освіту – народну мудрість звести до певної системи, яка б мала практичну користь. Власне це завдання і виконував аграрний календар – неписаний кодекс рільника. Регламентація пристосовувалася до певних календарних подій. Аграрний календар регламентував строки посіву та глибоке розуміння технологій вирощування культурних рослин. Так, наприклад, льон і коноплі – технічні культури, дозволялося висівати лише у другій половині травня (зі значною коррекцією для кліматичних поясів) і тодіж приступали до обробітку грунту під гречку, сівба якої закінчувалася на Івана Купала (на Поліссі).
Поряд з народним побував світський, а з запровадженням християнства і церковний календар. Лише згодом календарі поєдналися. Основною одиницею був рік. Для українців символом став – вінець. Вінцем називався і останній місяць в народному аграрному календарі. Звідси, очевидно, і бере початок прислів"я – "Прийшов вінець – року кінець". Відтак рік у людській уяві – це своєрідна мікровікова одиниця, тобто вінець, ланцюжки якого незмінно повторюються.
В свою чергу календарний рік поділяється на чотири пори року – зиму, весну, літо і осінь. А взагалі рік мав 12 місяців і кожен з них мав власну назву, прив"язану до тих чи інших робіт, найчастіше до хліборобних.
Через кліматичні умови пори року розпочиналися неоднаково, оскільки час оранки, сівби чи жнив в певних місцевостях (Карпати, Подніпров"я, Поділля чи степова частина України) був індивідуальним. Так, наприклад, хліборобська весна розпочиналася наприкінці березня, коли підсихали пагорби – засівали вівсом та ячменем. У Карпатах на початку квітня сіяли горох, боби і тільки після того, зоравши землю, засівали яровою пшеницею або житом. Але співвідношення з церковними святами все ж таки поєднувало всю территорію України: "по Великодню", "по Різдву", "на Спаса", "на Івана", "Іллі день", "на Купала" тощо.
Так, аналізуючи назви місяців за різними регіонами, можна простежити діяльність українців у сільському господарстві, кліматі, суспільстві, культурі тощо.
Березень – березоль, сочень, з гір потоки, зимобор; Квітень – цвітень, дзюргальник, лукавець, снігогін; Травень – май, травник, пісенник; Червень – червець, хліборост, різноцвіт, кресник; Липень – липець, сінокіс, косень, маківка літа; Серпень – хлібочол,різносол, жнивець, копень, спасівець; Вересень – вереснець, ревун, зоревник, хмурень, "бабине літо"; Жовтень – костричник, свадебник, позимник, листопад, грязник; Листопад – падолист, грудень, напівзимник, братчиком; Грудень – мочавець, солоноворот, андрієць, стужайло; Січень – просинець, перезим"є, тріскун, сніговик; Лютий – крутень, бокогрій, криводоріг, сніжень, громник, казибрід.
Місяць поділявся на чотири тижні. Уже у Трипільській культурі на українських землях існував семиденний тиждень, він, доречі, був поширений серед усіх пелазгів аж до Малої Азії, а також у єгипетських жреців. Кожних сім днів відбувалася зміна фази місяця. Також семиденний тиждень добре узгоджується з психо-фізичними ритмами людського організму. А відтак спостерігаються зміни в жттєдіяльності людей, тварин, рослин.
Щодо днів тижня наші предки теж мали свої уявлення.
Неділя перебуває під знаком сонця. Богиня Неділя користувалася великою пошаною в українців, її уявляли в образі дівчини – красуні з довгим золотавим волоссям – це Сонячна панна, донька святої П"ятниці (або богині роду – Баби Яги). Вірили, що людина яка народилися в неділлю буде щаслива, гарна, здорова.
Понеділок – присвячений Місяцю, уявляли світловолосого юнака, стрункого та блідолицього. Оскільки місяць змінюється – непостійний, тому в понеділок нічого важливого не робили. А за звичаєвим правом у цей день жінки звільнялися від важкої роботи і навіть від подружніх обов"язків. Понеділок – важкий день, або чоловічий день.
Вівторок – "вторий" або другий день тижня. Це легкий та щасливий день.
Середа – "третійник", в середині тижня. День жіночий. В цей день можна робити все і в хаті, і на городі.
Четвер – "четвертий", або день Перуна. Починаючи з Чистого четвера неможна було виїзжати в дорогу, виварювати білизну. Зате останній четвер місяця був сприятливим для лікування.
П"ятницю – уявляли літньою жінкою з вінком на голові. Кожна п"ятниця є поминальним днем, неможна шити, працювати з веретеном, щоб не проколоти душі померлих. Жіночий день.
Субота – також жіночий день. Стара назва "со + битіє" – тобто "буття (моління) разом". В цей день вирушали до своїх святинь, поспілкуватися з людьми та Богом.
б. Космогонія та астрономія
Знання і уявлення хлібороба про світобудову і розташування небесних світил покладено в основу як астрономічного так і народного календарів, а також припущень щодо організації Всесвіту. Згідно з давніми уявленнями, світ складався із Землі, яка начебто трималась у морі-океані на трьох китах, Сонця, Місяця і, що найважливіше, - семисферного Неба, де у відповідному порядку розташовані усі світила. "Сьоме небо" служило місцем перебуванням богів, тому і вираз "сьоме небо" набув у народній творчості чогось недосяжного, казкового і загадкового.
Відповідно до місця розташування на небосхилі Сонця люди ділили рік на пори року. Назва небесного світила – Місяць – збігається з календарним терміном, що означає дванадцяту частину року. Отже, десь у глибині віків основою поділу року на місяці було спостереження сходу і заходу Місяця на небі. Більшість селянства, незважаючи на те, що в Україні здавна користувалися прийнятим у Європі сонячним календарем, у повсякденному побуті при лічбі часу в межах місяця поділяли його на три, чотири або п"ять відрізків відповідно до фаз Місяця. Зокрема у Літенському повіті на Поділлі розрізняли три фази: молодик (новак), підповня і старик. На Житомирщині період обертання Місяця навколо Землі поділявся, відповідно сучасній астрономічній науці, на чотири фази: перша чверть називалася молодик, друга – підповня, третя – повня, четверта – остання квартира. У Луцькому повіті існував поділ на п"ять частин: молодик, перша квартира, підповня, повня, остання квартира. На Бойківщині фази Місяця поділялися на квартири: перша – на весну, друга – на літо, третя – на осінь, четверта – на зиму. А от тридобовий період невидимості у русі Місяця майже у всіх районах України називалося переміною.