Смекни!
smekni.com

Світоглядні уявлення та вірування, народні знання слов'ян (стр. 2 из 10)

Відповідно до кожної фази усталилося виконання тих чи інших польових робіт, за ними ж визначали активний розвиток рослин і навіть тварин. Сільськогосподарські роботи намагалися проводити при повні Місяця – сіяти озимі та ярі культури, садити картоплю, починати оранку тощо.

Спостерігаючи за зоряним небом, селяни розрізняли більшість сузір"їв, які в українців отримали свої назви: Великий Віз або Віз (Велика Ведмедиця), Малий Віз або Пасіка (Мала Ведмедиця), Хрест (Лебідь), Дівка воду несе (Орел), Волосожар (Плеяди). Вирізняли на небі й окремі планети (зорі). З планетою Венера, яку пестливо називали Зірниця, Вечірня зіронька, Враннішня зоря тощо, пов"язано чимало прикмет. За нею орієнтувались про пору ночі: опівночі сходила Зірниця, а надранок мерехтіла яскравим світлом враннішня зоря. Помічена була ще одна планета – Марс, яку впізнавали за жовтуватим відтінком світила.

Поділ доби і дня в українців з давних давен пов"язувався з положенням Сонця над обрієм. Селяни відрізняли ряд проміжків доби: близько півночі, північ, над північ, досвіток, ранок, схід сонця, неділішні обіди, полудень (підвечірок) і вечір. Сонце було головним мірилом визначення часу вдень. Кожна людина могла визначити пору дня, подивившись на Сонце, а більш точно – на тінь власної постаті, вимірявши її довжину кроками. Після заходу Сонця час визначали за зорями. Особливо велика роль у цьому належала Возові та Волосожару. "Перекинули Воза" – казали, наприклад, селяни на Полтавщині, за положенням цього сузір"я, визначаючи час ночі. "Глянув на зорі – аж Віз уже докочується геть-геть", - читаємо у Г.Квітки-Основ"яненка; "Уже Волосожар піднявся, Віз на небі вниз повертавсь", - писав у "Енеїді" І.Котляревський.

По Сонцю, Місяцю і зорях люди орієнтувалися на місцевості. Звертають на себе увагу українські назви сторін світу – південь, північ, схід, захід, які дуже влучно відображають природні явища. Наприклад, південь – сторона світу в напрямку Сонця опівдні, коли воно стоїть найвище над обрієм і дає найменшу тінь. Важливим орієнтиром уночі, особливо у далеких мандрівках, була Млечна Путь, або, як її називали українці, Чумацький Шлях. У народі він розглядався або як напрямок шляху для чумаків, які їздили на Південь за сіллю, або як дорога у вирій – теплі краї, куди відлітають на зиму птахи.

Ще у XVI ст. запорізькі козаки легко перепливали Чорне море, орієнтуючись не тільки по небесних світилах, а й за допомогою, як писав Г.Лєвассер де Боплан, "ніремберзького квадранта", тобто найпростішого компаса. Прості люди також добре розуміли, що одні зірки розташовані ближче до Землі, інші – на більшій відстані. Цікавими є й такі народні матеріалістичні догадки: "Сам світ круглий, як яблуко, нема йому ні початку, ні кінця"; земна куля уявлялась у системі Всесвіту як жовток у яйці, Місяць – як набесний камінь.

Відомі були селянам і деякі закономірності руху як окремих сузір"їв, так Сонця і Місяця, за якими здавна визначалися дні літнього і зимового сонцестояння. Серед інших небесних тіл були відомі комети і метеорети, з якими часто пов"язували негаразди в господарстві, в сім"ї, навіть майбутню війну.

в. Метереологія і ґрунтознавство

Щоб забезпечити своє існування, людина змушена була пізнати на емпіричному рівні закономірний зв"язок явищ навколишньої дійсності, знання та заняття, які залежали від природно-кліматичних умов. Стихійні лиха нищили врожаї, руйнували будівлі, розмивали шляхи. Врожаї великою мірою залежали від погоди. "Не земля родить, а літо", - говорилось у народному прислів"ї. З"ясування справжніх причин впливу зовнішніх явищ на врожай, пізнання їхнього зв"язку з особливостями вирощування тих чи інших культур – це складний багатовіковий процес, безперервний хід якого не могли зупинити жодні містичні забобони.

Так Сонце, Зорі, Вітер, Дощ – не лише містичні образи, реалії, що супроводжували селянина у повсякденній праці. Вивчаючи їх справжню силу, він матеріалізував колишні іделічні уявлення, які перетворювалися на знання. У минулому, будучи безпорадною перед несприятливими явищами природи, людина приписувала їх потойбічним силам: гроза пояснювалась діями Іллі Пророка, вітер вважався божим диханням, а град – божою карою за гріхи. Разом із тим у народі здавна виникли вірні прикмети і завбачення погоди, що передавалися з покоління в покоління, перевірялись і доповнювались безпосерднім досвідом людей, адекватні наслідки, набували позитивних практичних знань.

Уважність і вдумливість спостережень зміни погоди урізньоманітнювали народну термінологію. Так, годиною називалась ясна сонячна погода, негодою – погана погода, сльота. Відповідають кліматичним умовам і явищам України назви місяців: січень, лютий, березень тощо. Зиму називали погожою, хазяйською, коли вона була помірно холодною; сирітською – якщобули незначні морози; гнилою – коли вона була малосніжною, з частими відлигами, а зиму з сильними морозами називали лютою, забійною.

Багато народних прикмет і завбачень підтверджуються науковими даними. Було помічено, наприклад, що людина, хвора на ревматизм, з підвищенною нервозністю, хворобою серця або легенів краще за інших відчуває зміни погоди: "Коли рука або коліна ломить, буде переміна погоди"; "Здорову людину опівдні знемагає сон – буде дощ" і т.ін.

Чимало прикмет виникло завдяки спостереженню за тваринами, птахами, комахами. Наприклад, бджоли перед непогодою ховаються, бо вона часто несе їм загибель. Перед дощем крила комах зволожуються, стають важчими і комахи опускаються в нижчі шари повітря, де їх ловлять птахи і навіть над поверхнею води – риби. Через те були поширені такі прикмети: "Ластівки літають низько-на дощ"; "Риби вискакують із води і ловлять комах – на дощ, на негоду"; "Якщо бджоли не вилітають з вуликів – слід чекати дощу"; "Перед негодою мурашки закривають більшість ходів у мурашнику" тощо. Відомо, що тварини використовувалися як своєрідні метеорологічні прилади. Подекуди в банках з водою тримали жаб і по їхній поведінці визначали погоду.

Як тільки прилітали журавлі, жайворонки, ластівки, селянин ладнав плуга, готував насіння – наставало тепло. Крик деркачів віщував добрий урожай всіх культур. "Коли солов"ї співають у голому лісі – не буде врожаю"; "Зозуля закує на голому дереві – на неврожай". Поведінка птахів органічно пов"язана з річним календарем; вони активізуються саме тоді, коли має установитися тепло. А от як ставився селянин до різних видів комах: "Не буде комарів – не буде вівса"; "Багато хрущів – буде врожай проса"; "Якщо ранньою весною буде багато великих мух, то уроде пшениця".

Спостерігаючи життя рослин, люди помітили що окремі з них розкривають своє листя або квіти в теплу погоду і закривають в холодну. Дуже поширеною є прикмета: "Квіти сильніше пахнуть перед дощем", і це цілком вірно. За цих умов рослини погано випаровують воду, яка нагромаджується у нектарину; випаровуються лише пахучі речовини.

Після проростання лугових трав, брунькування дерев мерщій висівали овес. Залежно від кліматичного поясу та календаря відбувалося це в різний час. Ярову пшеницю добре було сіяти, коли розпускається дуб, а ячмінь – коли у квіт береться калина. Поява подорожника – добра прикмета щодо врожаю тих культур, які на той час висівали.

Кількістні народні прикмети базуються на спостереженнях за фізичними явищами в атмосфері. Однією з найбільш популярних є прикмета: "Дим стовпом – на мороз, на гарну погоду". Справа в тому, що напередодні поганої погоди частинки диму вкриваються шаром вологи і опускаються вниз – "дим стелеться". Пердвісником ясної сонячної погоди влітку є роса – ознака добових змін температури. Поширена така прикмета: "Сильна роса – до ясної погоди".

Якщо, скажім, сніг лягав на промерзлий ґрунт, вкритий крижаною кіркою, віками здобутий досвід хлібороба безпомилково підказував, що посіви спаряться і загинуть без доступу повітря, а насіння бур"янів збережеться. У цьому випадку для бородьби зі стихією селянин застосовував простий, але еффективний засіб – виганяв на поле худобу, яка, проламуючи крижаний панцир, рятувала посіви. Ідеальними умовами вважались такі, коли багато снігу випадало на непромерзлу землю. Якщо під вагою снігу вгиналися гілки дерев, – бути доброму врожаю. Довго нема снігу – на неврожай. "Зима без снігу – стіл без хліба", – застерігали хлібороби. Раділи, коли багато снігу випадало саме у другій половині січня (на голодну кутю) – сніг своїм теплом захищав від морозів-тріскунів тендітні живі паростки у землі. Якщо з"являлося багато інею на деревах на початку року, це втішало селянина. Сухий промерзлий ніздрюватий сніг добре пропускав повітря та різні мікроелементи, що добре впливали на мікросередовище насіння. Високе голубе небо, мерехтливі чисті зорі у січні, коли на землі не було багато снігу, змушували переживати за долю майбутнього врожаю. Майже повсюдно в Україні швидке танення снігу сприймалось як добра прикмета: "Вода зразу велика – хліб уродить добрий"; "Тане сніг швидко – зародить хліб рясно, розтає поволі – вродить не дуже". Однак у Карпатах повільне танення снігу добре насичувало гірський глинистий ґрунт, не вимиваючи з нього поживні речовини.