Живі істоти – тварини, птахи, рослини – нагадували людей; вони жили, відчували, сприймали світ. Наші предки вірили, що напередодні Нового Року воли розмовляють людською мовою, вони благословенні Богом за зігрівання своїм диханням народжену Божу дитину в яслах. Шанували корову і навіть були часи, коли на Великдень христосились з нею, пригощали свяченим. Коза – вважалася невдалою спробою копіювання корови, а цап – відтворенням власного образу і подоби диявола. Цікаві вірування пов"язані з конем, це перетворений диявол, приречений не наїдатися за провину – їв сіно з ясел Ісуса. Різні повір"я народилися про диких звірів: ведмідь – лісова людина, що не впустила на ночівлю ченців, або перетворений мельник; вовк – ворог диявола, та харчується ними. На Полтавщині розповідали, що собак, лисиць, кабанів, зайців виліпив чорт з глини. Кицька утворилася у рукавиці богородиці, кріт – перетворений хлопець, його батько спокушав Бога. Кажан – зла миша, чайка – перетворена вдова, журавель – циган; зозуля була жінкою, що вбила свого чоловіка, за те засуджена немати свого гнізда. Курка – божа птиця, бо несе яйця, що освячуються з паскою. З птахами пов"язувалися прикмети: сороки, ворони, синиці, горобці, пугачі, лелеки приносять людям новини.
Вірування пов"язані з рослинами мають пізній характер; сосна – благословенна, бо завжди зелена та непридатна на цвяхи для розп"яття Христа. Фруктові дерева створені Богом, а шипшина, верба та очерет містять лукавого. Листя осики безперестанку труситься, бо на ній повісився Іуда, вона жахає все лихе. Береза зблідла од першого наміру Іуди повіситися на ній. На такіж групи, як і дерева можна поділити квіти, трави і злаки. Усе що корисне людям, цілющі рослини – створив Бог, а все шкідливе – від лукавого.
4. Висновок
Історично так склалося, що переважна більшість наших предків займалися землеробством. Лише жителі Карпат та Полісся спеціалізувалися на лісопромислах, звіроловстві і тваринництві...
Так, доглядаючи землю-Матінку, вирощуючи культурні злаки, випасаючи худобу, селяни фіксували атмосферні зміни з огляду позитивних впливів на результати праці.
Слід відзначити особливе місце народному календарю. Саме з нього починається і робота в полі, і лікування недугів; саме він регламентує шлюбні відносини. Саме завдяки календарю неграмотні селяни, лише по народних прикметах, легко визначали пору року.
Щож стосується світобудови, розташування небесних світил, то найчастіше то були переплетені з віруваннями та уявленнями ті доцільні знання, раціональна частина яких втілювалась у прикметах. Упродовж віків українці намагалися осягнути зв"язок загадкових законів та явищ природи. Чималу роль у народному традиційному рільництві відігравали знання про ґрунт, народ створив свою класифікацію ґрунтів у межах певних природно-ландшафтних зон.
Становлення народної медицини як складного комплекса, що поєднав вдалі дії, позитивні знання і магію.
Багато різнобарвних знань і уявлень залишилося у матеріальних пам"ятках, фолькльорі, у міфопоетичній творчості, зокрема численних ритуальних святах впродовж річного землеробського (сонячного) циклу. Зародки народної медицини годиться пов"язувати, науково обґрунтовувати і розглядати суголосно з міфами нашого народу про створення світу й різноманітні божества, а також враховуючи ставлення українців до Сонця, Неба, Землі, Води, Вогню, рослинного та тваринного світу тощо.
Світотворчі та "боготворчі" уявлення праукраїнців базуються передовсім на пошануванні Сонця та на визнанні вічних критеріїв життя і буття – добра і зла.
Основні язичницькі свята праукраїнців, що доречі і сьогодні актуальні і поширені – це свята Сонця: Калити, Коляди, Колодія, Великодні та Зелені свята, свято Івана Купала. А, оскільки народ започаткований від винекнення (первісного зародження) як субстанція "сонячних генів", то і його історія, господарювання, життя-буття, звичаєве право, різноманітні види мистецтва – йдуть від природи, прадавньої землеробської культури, рослинного і тваринного світу, стосунків між людьми, любові до праці, кохання і вірності, пошанування високих чеснот і розвінчання та таврування зрадництва, нерівності, запроданства, низості.
Саме в процесі своєї трудової діяльності, любові до землі – як до батька і матері; через поглиблені етико-естетичні засади, культурні традиції сімейного і громадянського виховання українці наділяли майбутні покоління найважливішими вадами: фізичного, духовного і морального ґатунку.
Різноманітні тлумачення: душі, долі і злиднів, людини, не дивлячись на старожитні повір"я, як аналіз слід вважати невідомою психологічною наукою, про що праукраїнці вже могли судити та , як кажуть на сучасному рівні, проводити психотерапевтичні дії, тобто лікувати на рівні сучасної психологічної науки про душевний стан людини. Моя думка, стосовно демонологічного світу, по-перше, це навмисне самовербувальне тлумачення, на той час, непізнаних контекстів життя, простіше кажучи, омана свідомості. По-друге, через недбалість, байдужість молодих поколінь, старожили берегли норми поведінки: безпечність молодняку зумовляли переконаннями таємничих і містичних забобонів. По-третє, осередки таких уявлень з"являються через застій конкретних вікових субстанцій, тобто коли в одній місцевості збиралася велика кількість людей, які нехотіли чи немали бажання реально пізнати, усвідомити, через брак знань, нові відомості про людину, її організм, або безперервно змінюючийся довколишній світ. Так, такій людині легше за все було зфантазувати, ніж прийняти щось нове.
Упродовж багатьох століть український народ беззупинно творив своє, тільки йому властиве духовне середовище, наповнюючи його своєрідними обрядами, ритуалами. Фактично формувався внутрішній світ українців, осягався весь навколишній простір, закладалися світоглядні засади.
Феноменально багата українська обрядовість активно впливала на життєдіяльність народу. Традиційна обрядовість виникла як органічний зв"язок духовного і морального у процесі буття. Вона набула ролі капіляра світоглядного і духовного живлення національного організму, крізьвікових контактів.
Отже, предмет українських народних знань та світоглядних уявлень годиться означити як величезний суголосний комплекс духовних та прагматичних знань, національних традицій, притаманних нашому народові з давніх-давен, що побутують, тужавіють, набирають нових сил у звязку з розвитком доби і дуже часто, навіть, не усвідомлються цими людьми, бо виступають звичайними і звичаєвими постулатами від діда-прадіда до внука-правнука. Вони, з розвитком письма та книжкової справи, переходять з кодексу усних надбань до фіксованих писемних означень часто уже з окремими узагальненнями та висновками.
6. Література
1. "Культура і побут населення України", В.І.Наулко, К, - 1993 р.
2. "Коло Свароже", Г.Лозко, К, - 2005 р.
3. "Студії з української етнографії та антропології", Х.К.Вовк, К, - 1995 р.
4. "Українське народознавство", С.П.Павлюк, К, - 2006 р.
5. "Вінець", В.Скуратівський, К, - 1994 р.
6. "Бойківщина: Іст. етногр. дослідження", Ю.Г.Гошко, К, - 1983 р.
7. "Гуцульщіна: Іст. етногр. дослідження", Ю.Г.Гошко, К, - 1987 р.
8. "Цивілізаційна історія України", М.Є.Горєлов, О.П.Моця, О.О.Рафальський, К, - 2005 р.
9. "Українська народна медицина", Є.С.Товстуха, К, - 1994 р.
10. "Народна медицина українців", З.Є.Болтарович, К, - 1990 р.
11. "Світогляд українського народу: ескіз української міфології", І.Нечуй-Левицький, К, - 1992 р.
12. "Українці: народні вірування, повір"я, демонологія", К, -1992 р.