Чималих успіхів у галузі науки досягли не тільки названі навчальні заклади та наукові установи. Так, наприклад, протягом другої половини 70-х —першої половини 80-х років Харківський інститут механізації та електрифікації сільського господарства (нині — Харківський державний університет сільського господарства) традиційно займав перше місце за основними показниками серед 106 профільних ВНЗ СРСР. У зазначений період вищі навчальні заклади Харкова підготували понад 200 тис. фахівців. Місто займало провідні позиції у системі освіти СРСР. За великі заслуги у справі підготовки кадрів та наукові досягнення у 1966 р. Харківський політехнічний інститут був нагороджений орденом Леніна, а в 1980 р. Харківський університет — орденом Дружби народів.
У науково-дослідних установах та ВНЗ Харкова працювали вчені, якими справді може пишатися Україна. Серед них — академіки О. К. Антонов, В. І. Атрощенко, О. І. Ахієзер, А. С. Бережний, С. Я. Брауде, І. М. Буланкін, Д. В. Волков, О. О. Галкін, В. І. Грищенко, І. М. Дмитренко, В. М. Єременко, В. В. Єременко, В. Ф. Зеленський, В. Є. Іванов, О. О. Корж, М. І. Кузнецов, М. М. Кулешов, Б. Г. Лазарев, Л. М. Литвиненко, І. М. Ліфшиць, В. Г. Манжелій, В. О. Марченко, В. М. Нікітін, Л. А. Пастур, І. В. Островський, С. В. Пелетминський, А. М. Підгор-ний, К. Д. Синельников, К. М. Степанов, В. П. Семиноженко, О. Я. Усиков, Я. Б. Файнберг, А. П. Філіппов, О. О. Шалімов, В. П. Шестопалов, Л. О. Шубенко-Шубін, І. К. Янсон та ін. Тільки з Харківським державним університетом пов'язана біографія більше ніж тридцяти академіків та членів-кореспондентів Академії наук України. У середині 70-х років у Харкові працювало понад 500 докторів наук і майже шість тисяч кандидатів наук.
У 70 —80-і роки розширилось міжнародне співробітництво вчених. Так, наприклад, у 1975 р. був проведений радянсько-американський симпозіум, учасники якого розглянули питання збереження чистоти річок, озер та морів.
ВИСНОВОК
Харків на початку ХХ ст. був великим губернським містом в межах України і, разом з тим, - провінція щодо Москви та Санкт-Петербурга, тому видатні діячі науки, як і будь-який пересічний провінціал, мріяли про столицю і, коли випадала така нагода, намагалися якомога скоріше від’їхати туди, вважаючи, що в столиці у них з’явиться більше шансів, вони зможуть повніше реалізувати свій талант, нарешті, там зосереджена еліта суспільства, науковці будуть помічені й оцінені.
Отже, перше, що заважало розвитку науки Харківщині, був відтік розумів до столиці.
Друга причина гальмування розвитку – період революцій та Громадянської війни, який негативно вплинув на систему освіти. Під час воєнних дій та в умовах матеріальної скрути заняття в навчальних закладах відбувалися нерегулярно, матеріальна база прийшла в занепад. Чимало професійних кадрів з тих чи інших причин покинуло сферу освіти.
Третьою перегородою на шляху науки була Велика Вітчизняна війна. Фашистські загарбники завдали великої шкоди системі народної освіти. Під час окупації більшість приміщень, де розташовувалися НДІ, було зруйновано, а матеріальні цінності пограбовано та вивезено до Німеччини.
І звичайно ж чорною плямою для були репресії за Сталіна, який у кожній другій людині вбачав ворога народу. Протягом цього періоду було розстріляно багато талановитих та перспективних вчених, в доповідях яких він чув антикомуністичну ідеологію.
Все це заважало прогресу науки, але через потяг до знань, учені продовжували свій тернистий шлях, і ми повинні бути вдячні їм за це.
Список використаної літератури
1. Харьков научный – Х., 2000. - с. 80-91
2. Бернал Д. Наука в истории общества – М., 1956. - с. 392
3. Рання історія Академії наук України – К., 1993. - с. 153
4. Лахтин Г. А. Организация советской науки: история и современность. - М., 1990 – с. 85-96
5. Наука и техника СССР. 1917-1987 гг. - М., 1987 – с. 365-368