У першій половині ХVІІ ст. майже всі землі Рівненщини перебували в руках купки великих землевласників – Заславських, Острозьких, Корецьких, Любомирських, Чарторийських, Радзівілів, Гойських, Сангушків, Малинських. Феодалам належали сотні селянських дворів.
В економічному житті краю зростала роль міст. Вони майже всі належали місцевим феодалам. У ХVІ ст. частина міст (Рівне, Острог, Дубно, Межиричі) користувались магдебурзьким правом. Але феодали, зокрема князі Острозькі, часто порушували це право, чинили кривди й утиски цеховим ремісникам, стягували великі мита з торговців. Феодали часто між собою ворогували, вели міжусобні війни, від чого значного лиха зазнавали народні маси. Незважаючи на великі матеріальні засоби і збройну силу, магнати не дбали про охорону краю від татарських наскоків. Впродовж ХVІ ст. татари не раз нападали на міста і села Рівненщини, руйнували їх, забирали людей у полон. Великі набіги ординців були в 1617–1619 рр., від яких дуже потерпіло багато сіл. Дошкуляли населенню й жовніри, яких наймали феодали у різних країнах Західної Європи. В 1617 році загін жовнірів у районі Рівного повбивав і поранив багатьох селян. У лютому 1640 року брати-шляхтичі Юрій, Владислав і Стефан Немиричі захопили місто Гощу, села Терентіїв, Милятин, пограбували населення і фізично розправилися з ним. Такі розбійницькі наїзди було вчинено на Боремель, Підгайці та інші населені пункти.
Тяжкий феодально-кріпосницький гніт доповнювався релігійними утисками. Особливо це гноблення посилилось після Брестської церковної унії 1596 року. Місцеві феодали почали переходити у католицизм, в край масово переселялися представники католицьких чернечих орденів - єзуїтів, домініканців, францисканців, кармелітів та ін.
У відповідь на посилення соціального, національного і релігійного гніту народні маси Рівненщини піднімалися на визвольну боротьбу.
В 1633 році проти уніатства виступили солдати Дубенського замкового гарнізону. 1636 року повстали жителі Острога проти магнатки-католички Ганни Острозької-Ходкевич. Повстання було жорстоко придушене, а учасники його зазнали нелюдських катувань. Будинки страчених повстанців були спалені.
Виявом протесту проти свавілля феодалів були масові втечі селян на землі Слобідської України. Особливо ці втечі почастішали в ХVІІ ст. Селяни та міська біднота часто йшли в козаки.
Під час визвольної війни українського народу проти польсько-шляхетського гніту 1648-1654 рр. вся Рівненщина була охоплена повстаннями. В 1649 році на боротьбу проти шляхти піднялися жителі сіл Сарн, Дерев’яного, Голишева, Застав’я, Виткова, Симонова, Завізова, Умільців, Кухареві та багатьох інших. Вони знищували панів і їхні маєтки, виганяли католицьке духівництво. Народні маси створювали військові загони, висували з своїх рядів талановитих ватажків (Іван Буняк, Михайло Тиша, Іван Куковський). Перебування тут селянсько-козацької армії під командуванням видатного державного діяча і полководця Богдана Хмельницького значно активізувало виступи місцевих повстанців. За участю місцевих жителів козацькі полки оволоділи Острогом, де перебувало близько 20 тис. шляхтичів. Повстанський загін М.Тиші неодноразово захоплював Дубно, Клевань та інші міста. Повставало населення в районі Корця-Гощі.
На території Рівненщини під Берестечком у 1651 році відбулася відома в історії битва між польсько-шляхетською армією і військом Богдана Хмельницького. Народні маси краю подавали козакам всіляку допомогу, перевозили козаків через річку Горинь. У бою під Берестечком повстанці виявили величезний героїзм. Навічно ввійшов в історію подвиг 300 козаків, які тримали оборону на одному з островів. Тільки через зраду татар козаки змушені були відступити. Чимало їх загинуло в нерівному бою, проте основні сили були збережені.
За Андрусівським договором 1667 року майже вся правобережна Україна, в т.ч. і землі Рівненщини, залишилась у складі Польщі.
На початку ХVІІІ ст. панщина становила 180-190 днів на рік, в середині століття вона зросла до 210- 230 днів. Панщина доповнювалася різними поборами й повинностями.
Найбільшими містами в 1775 році були: Дубно – 1127 будинків, Острог – 765, Рівне – 543, Степань – 521, Клевань – 275, Корець – 272, Бере жниця – 262, Здовбиця – 218, Торговиця – 182 будинки. Крім замків, культових споруд, всі інші будинки в містах були дерев’яні, переважно одноповерхові.
Коли відбувалася Північна війна 1700-1721 рр., Рівненщина стала театром воєнних дій між шведськими інтервентами і російськими військами. В 1706 році шведські війська захопили Рівне, Дубно, Тучин, Шубків, деякі погоринські села. Місцеве українське населення виступало проти військових сил Карла ХІІ, подавало всіляку підтримку російській армії. Того ж року шведські загарбники були вигнані з Дубна.
У ХVІІІ ст. неодноразово спалахували селянські заворушення проти феодалів. Під час Коліївщини 1768 року повстанський рух перекинувся в район Дубна.
Всупереч військовим і політичним подіям того часу, одним з перших найвизначніших центрів культурного пробудження краю став Острог. У 70-х роках ХVІ ст. у місті відкрилась греко-слов’янська школа. Вона була першою на Україні школою т.зв. вільних наук, її називали Острозькою академією. Навколо цього закладу гуртувалися педагоги, письменники, вчені, які своїми творами внесли значний вклад у розвиток української культури. Викладачі Острозької академії склали "граматику словенського язика", що була надрукована у Вільні 1586 року виходцями з Білорусії Мамоничами. В Острозі деякий час жив і працював один з першодрукарів І.Федоров. Тут він заснував друкарню, яка за свого існування (1578-1612 рр.) випустила понад 20 книжок переважно полемічної літератури, спрямованої проти католицизму. Найвизначнішими друкованими працями були "Острозька Біблія" (1580-1581 рр.), "Буквар" та ін. Вони становили високі зразки друкарства того часу.
На початку ХVІІ ст. була заснована слов’яно-руська друкарня в Дермані, яка в 1604 році видала книгу "Октоїх осмигласник". В 1629 році згадується мандрівна друкарня в Чорній біля Ровно. В 30-х роках ХVІІ ст. відкриваються школи в Рівному, Гощі, Дубні.
На Рівненщині розгортали свою діяльність українські письменники-полемісти, творчість яких послужила важливою зброєю в боротьбі за соціальне і національне визволення українського народу. До них належали –Лаврентій Зизаній, Герасим і Мелентій Смотрицькі, Ігнатій Старушич.
Рівненщина відома своїми пам’ятками культури. Тут створювались Дубенське (1539-1568 рр.), Дорогобузьке (1580 р.) та Пересопницьке (1556 -1561 рр.) євангелія. З них найвизначнішою пам’яткою староукраїнської мови ХVІ ст. було Пересопницьке євангеліє. Воно оздоблене орнаментами, заставками і є також пам’яткою українського мистецтва тих часів. При монастирях у Дубні, Дермані, Клевані, Степані, Дорогобужі, Пересопниці існували бібліотеки. Книги там були переважно богословські, написані на пергаменті.
В ХV – ХVІ ст. на території Рівненщини збудовано ряд феодальних замків, украплених монастирів. В архітектурі церковних споруд застосовувався давньоруський тип хрестовокупольного храму (церква Богоявлення в Острозі, Троїцька в Межирічі). На початку ХVІІ ст. в краї завершується процес перенесення в кам’яну архітектуру форм народного дерев’яного будівництва.
В 1793-1795 рр. землі Рівненщини в складі Правобережної України увійшли до складу Росії. Згідно з царським указом від 1797 року замість ліквідованого Волинського намісництва було створено Волинську губернію з центром в Новограді-Волинському, а з 1804 року – Житомирі. До губернії входило 12 повітів, у т.ч. на території Рівненщини – Рівненський, Дубенський та Острозький.
Під час Вітчизняної війни 1812 року Волинь від французьких загарбників захищали 3-я російська армія і 4-й український козацький полк, штаб якого перебував у Дубні. В Рівненському, Острозькому, Дубенському повітах перебували загони полтавського, чернігівського, нижегородського, костромського ополчення. Рівненщина стала прифронтовою смугою. Тому з Рівненщини до Києва були вивезені цінне майно і архівні документи.
З проникненням капіталістичних відносин на окраїни Російської імперії і виникненням внутрішнього ринку в краї почала розвиватись мануфактура. У 1783-1831 рр. в Корці діяла фарфоро-фаянсова мануфактура, на якій працювало понад 1000 робітників. У 1816 році на суконних мануфактурах Рівненського повіту було зайнято 800 чоловік. У 20-х роках ХІХ ст. суконні мануфактури були в Рівному, Дубровиці, Бережному, Гощі, Гориньграді, Держаному, Самострілах, Сінному, Усті. Їх обслуговувало понад 1500 чоловік.
Розвивалась торгівля. Головними предметами її були хліб, ліс, льон, полотно, хутра, мед, віск. У селах та поміщицьких маєтках щовесни з’являлися сотні скупників, які на пні скуповували пшеницю та інші зернові культури. Восени і взимку з Рівненщини тяглися валки з хлібом до Устилуга на Західному Бузі, Бреста, а також до Пінська через Степань, Дубровицю. У зв’язку з потребами ринку розвивалася борошномельна промисловість. Провідне місце по виробництву борошна займав Корець, потім ішли Дубно, Острог і Клевань.
В різні часи на Рівненщині побували відомі діячі культури. Край відвідали український поет-фольклорист Климентій Зиновіїв, український просвітитель-гуманіст, філософ і поет Григорій Сковорода. За завданням Археографічної комісії восени 1846 року Рівненщину відвідав Т.Г.Шевченко. У Вербі, Дубні, Острозі, Корці та іншим місцях він вивчав історичні і архітектурні пам’ятки, малював, збирав фольклорні матеріали. Свої враження від подорожі по Волині він пізніше зафіксував у повістях "Прогулка с удовольствием и не без морали", "Варнак", поезіях "За байраком байрак" та "Ой, чого ти почорніло, зеленеє поле". Вивчаючи Волинь, життя її людей, Т.Г.Шевченко робить висновок, що український народ Східної і Західної України – одне нерозривне ціле.