Від оранжереї спускаємось вниз і по дорозі ідемо в напрямку на захід до місця, де стояв старовинний явір (клен несправжньоплатановий), найстаріше дерево парку, яке в травні 1999 р. загинуло, і під яким, за оповідями місцевих жителів, створювалися поетичні рядки Тараса Шевченка:
Зупинившись на галявині біля ставу, можна послухати оповіді і легенди місцевих старожилів, і просто помилуватись водним плесом Панського ставка. Він був створений на річці Утка, яка була перегачена в кількох місцях і таким чином, утворилося кілька ставків загальною площею 200 га. Панський ставок, як частина Сокиринського парку, має площу близько 20 га. Він оточений навколо лісом, має дві дамби, які регулюють рівень води в ньому.
Пройшовши далі метрів з 200, у вузькій глибокій долині, яка починається від ставка і тягнеться в глибину парку, можна побачити готичний місток. Він складається з трьох стрілчастих арок, чотирьох гранчастих пілонів, оздоблених канелюрами і колонками. Місток мав дерев'яний настил. В минулому, спираючись на парапети відпочивали пани і панночки. Це було півтора століття тому. Нажаль сьогодні від нього залишилися тільки руїни.
Повертатись з даного маршруту можна в зворотному напрямку, або піднявшись на край долини, вийти на паркову дорогу і в східному напрямку, палацу Ґалаґанів.
Поруч з палацом, на Великій галявині як символ вічності і міцності родового маєтку Ґалаґанів, стоїть одиноке дерево платану східного. Воно має унікальну властивість – щорічно скидати кору з гілок і стовбурів, за це в народі його назвали «безсоромним деревом». Родом платан з півдня, у народів Кавказу, Киргизії, Середземномор'я є багато легенд, присвячених йому. Платан або чинара – досить поширене дерево біля джерел, колодязів, вздовж доріг (південний аналог нашої верби). Його поширили ще давні греки, які вважали платан одним з священних дерев. Довголіття і велич – це ознаки, які характерні для платанів. Великі, старі платани віком до 1000 років зустрічаються на Кавказі, в Середній Азії. Вік платану в Сокиринцях більше 200 років. Цікавою особливістю платана є те, що він легко розмножується вегетативне, за швидкістю вкорінення гонів може змагатися з тополями і вербами.
Біля самого краю Великої поляни, праворуч височить «жива стіна» змодрин. Належить модрина до хвойних видів дерев, але є оригіналом серед них. Вона, подібно до листяних деревних рослин, щороку на зиму скидає свою хвою. Саме з цим явищем скидання хвої (листу) і пов'язана російська назва модрини – «лиственница». На Україні, власне у Карпатах, в дикорослому стані зустрічається лише один вид – модрина польська. В культурі такі види як модрина сибірська, м. європейська [5, 78].
В Сокиринському парку зустрічається модрина європейська. В дикому вигляді вона росте в горах Західної та Середньої Європи. В парку – це струнке дерево до 20–25 метрів заввишки та до 50–70 см у діаметрі. До 50–70-річного віку крона модрини має конусовидну форму. Також вражає довговічність модрини: вона часто доживає до 600 років. Цьому сприяє добре розвинена коренева система, а потужний стрижневий корінь та добре розвинені бічні корені забезпечують стійкість модрини проти вітру.
Сам Сокиринський парк був створений на основі старого листяного лісу, в основному здуба звичайного. Про це свідчать дуби-велетні тих часів, які збереглися на території парку та прилеглого заказника «Галаганове». Дуби-велети є гордістю і окрасою парку. У спеку їх могутня крона дає жадану прохолоду і затримує пилюку, а в дощ служить надійною парасолею. Також слід зазначити, що дуб з давніх часів був деревом-символом у наших пращурів. З чистого дубового борошна вони навіть пекли хліб. Тепер жолуді – важливий корм, особливо для свиней – свійських і диких.
І небезпідставно, бо містять вони крохмаль, білкові речовини, цукор, жири. Ласує жолудями лісова звірина й птахи, зокрема сойки, сороки та галки. Іноді вони роблять великі «склади», запасають. жолуді в дуплах. Лікувальні властивості кори дуба зумовлені, головним чином, наявністю великої кількості дубильних речовин. Основна форма вживання – відвар кори, як радить медицина До цього вдаються при поносах, шлункових та кишкових кровотечах.
Явір (клен несправмсньоплатановий) був найстарішим деревом Сокиринського парку. Він зберігся ще з часів старого дерев'яного палацу (1780–1790 рр.).
В ці часи власник маєтку Іван Григорович Ґалаґан побудував двохповерховий дерев'яний будинок з просторими залами, вітальнями, світлицями. Будинок стояв на величезній галявині, яка полого спускалася до ставка. На ній поряд знаходився і явір. Дерево загинуло в травні 1999 р. Велич могутнього і довговічного дерева явора з давніх часів привертала увагу людей, його садили тих місцях, які треба було уславити навіки. Український народ не обійшов це дерево в піснях.
Явір має також і цінну деревина, через цінну її текстуру його називають «павиним» деревом».
Далі по стежці, яка повертає в напрямку до палацу, ви повертаєтесь. Поряд ви можете бачити старі дерева липи серцелистої, ясену звичайного, осики. Так, в пору цвітіння це дерево сповнює все довкола медовими пахощами. Це липа серцелиста Непоказні блідо-жовті п'ятичленні квіточки зібрані в невеликі напівзонтичні суцвіття з прозорим видовженим криючим листком при них, який наполовину приростає до спільної квітконіжки. Плоди у липи – горішки завбільшки з горошину – після достигання опадають з гілок, і тоді приквітковий листок править їм за парашут, а на сніговому черені стає парусом. Квітування липи лише частково припадає на липень, який мав би відповідати своєю назвою цвітінню липи. На широті Сокиринців цвітіння розпочинається 20–25 червня. Та й як же не згадати про цілющі властивості липового цвіту?! Квітки липи, зібрані в пору масового цвітіння, широко використовують у науковій та народній медицині як потогінний засіб. Саме липовий чай, і є еліксиром, який пом'якшує в горлі і грудях хворого при простудах. Це той випадок, коли ліки приємні. Липи добре розмножуються насінням, живцями й поростю пеньків. Здатність давати таку порість липа зберігає до глибокої старості, а доживають дерева липи до 300–400 років, окремі ж дерева – навіть до 600 років, не тільки медом славна липа, її плоди-горішки є ласощами для білок, сойок, дятлів, які й розносять їх. Містять горішки й жирну олію. Також вона – чудовий фільтр, який забезпечує чистоту повітря, адсорбує хімічні сполуки, а восени з листям скидає їх на землю. Період цвітіння липи – символ повного літа. Звідси й українська назва літнього місяця – липень. Але іноді виникає питання «Чому ж цвіте липа так пізно?» А причина в тому, що в її бруньках, які зимують, немає зачатків квітів; вони закладаються лише на однорічному прирості. Для багатьох комах цвітіння липи найбільш благодатна пора. Вчені підрахували, що квітучу липу відвідують понад 70 видів комах. З одного великого дерева бджоли беруть стільки меду, скільки з гектару гречки.
А липовий мед ароматний, золотаво-жовтий або зеленуватий. Недарма липу називають медовим деревом [5, 81].
Біля палацу Ґалаґанів можна знайти 3 дерева бука лісового, які також були висаджені в якості дерев-екзотів. Для парку і Чернігівщини – це екзотична рідкість, а ось в Карпатах і Криму букові ліси, бучини, вкривають схили гір і невеликих хребтів. Цікавими є плоди бука – тригранні горішки. В цілому це дерево є досить цінним для людини тому, що мас тверду гарну і міцну деревину, а букові горішки – поживний харчовий продукт (краще вони смакують підсмаженими).
Повертатись з даного маршруту можна і в зворотному напрямку, згадавши ще раз про тих живих свідків історії династії Ґалаґанів та враження, які дав вам цей чудовий день проведений у Сокиринському парку
Дендропарк «Тростянець» знаходиться у селі Тростянець Ічнянського району. Його площа 204,4 га, підпорядкований Національній академії наук України.
Парк у Тростянці заснував Іван Михайлович Скоропадський (1804–1887) у 1830-х роках, – нащадок відомого гетьмана Івана Ілліча Скоропадського (близько 1646–1722).
Коли виникли земські установи, Іван Михайлович узявся за громадські справи, постійно був присутнім на земських зборах і з'їздах мирових суддів. Він був членом Училищної ради, сприяв створенню в Прилуцькому повіті чоловічих та жіночих шкіл, власним коштом допомагав народним вчителям.
Від батька Іван Михайлович успадкував більш як 3000 десятин землі в Чернігівській та Полтавській губерніях, а від матері – близько 2000 десятин в Чернігівській. Значний прибуток він мав від вирощування тютюну, винокуріння, виробництва цукру. Він сприяв покращенню вівчарства, свинарства та скотарства в своїх маєтках, купуючи племінних тварин на кращих заводах Росії, за кордоном, на виставках [10, 7].
Хутір Тростянець був викуплений у козака І. Хорунжия ще його батьками у 1820 р. Але І.М. Скоропадський докупив землі навколо нього і збільшив їх з 700 до 2600 десятин.
У 1829 р. Іван Михайлович одружився з Єлизаветою Петрівною Тарновською – родичкою господарів Качанівки. У 1830 р. він поселився з дружиною у батьківському маєтку Григорівка. Вже тоді Скоропадський мріяв про створення парку. Але в Григорівці для цього не було місця і тому він вирішив створити нову садибу у Тростянці. Принагідне зауважимо, що дружина Івана Михайловича не бажала жити у селі, вона приїздила в маєтки лише на літо. Шлюб проіснував тільки 10 років. Але їхні діти залишили по собі добру пам'ять. Донька Єлизавета (1832–1890), в заміжжі Милорадович, була україністкою, щедрим меценатом різних акцій щодо видання українських книжок, створення та підтримки шкіл, бібліотек. У 1873 Р. в роки реакції, які настали після 1862 р., пожертвувала 9 тисяч гульденів на створення у Галичині Товариства ім. Шевченка. Син Івана Михайловича та Єлизавети Петрівни Петро (1834–1885) був військовим (брав участь у війні на Кавказі, де відзначився хоробрістю). Після того, як покинув військову службу, багато зробив для ліквідації кріпацтва та займався просвітницькою діяльністю.