Міністерство освіти і науки України
Вінницький державний педагогічний університет
ім. М. Коцюбинського
Інститут історії, етнології і права
Реферат:
Народні традиційні знання: медицина та ветеринарія
Вінниця. 2008
План
Вступ
1. Рослинне лікування
2. Лікування продуктами тваринного і мінерального походження
3. Народні лікарі
4. Ветеринарія
Список використаних джерел та літератури
Вступ
Народні знання українців, що складалися протягом століть через набуття життєвого та виробничого досвіду і ґрунтувалися на спостереженнях над навколишнім природним середовищем, включають у себе народну медицину та метеорологію, народну астрономію і метрологію.
Народна медицина — одна з найважливіших галузей народних знань, яка визначає соціально-гігієнічні норми, побутову культуру, психологічні норми спілкування, її можна розглядати як складову традиційної культури. В народній медицині поєдналися позитивні емпіричні знання, засоби лікування, словом, досвід місцевих спостережень, світоглядні уявлення та вірування різних епох. Це — народні уявлення про анатомію і фізіологію людини, народне розуміння етіології захворювань, погляди на народних лікарів, методи діагностики та профілактики, санітарно-гігієнічні норми, класифікацію лікувальних засобів.
Народна медицина має два начала — раціональне та ірраціональне. Традиційно головне місце у раціональному лікуванні населення України посідають трави, що було одним з основних напрямів народної лікарської терапії. Спостерігаючи за навколишньою природою і накопичуючи знання про властивості рослин, люди протягом століть виробляли правила збору, сушіння, зберігання та застосування лікарських трав.
Науково доведено, що біологічно активні речовини утворюються і накопичуються в рослинах у певні періоди їхнього розвитку, тому й заготовляти їх необхідно у точно визначений час.
Система народних знань — важлива складова традиційно-побутової культури, раціональні відомості з різних галузей знань, набуті протягом багатовікової трудової діяльності народу. Потреби розвитку господарства спонукали людину виявляти закономірності у природі, спостерігати небесні світила, пізнавати й тлумачити різноманітні явища оточуючого світу.
Система народних знань обіймає народну медицину, ветеринарію, народний календар і метеорологію, народну астрономію та метрологію, народні професійно-вйробничі,знання та ін. На різних історичних етапах традиційні знання різною мірою поєднували раціональні елементи народного досвіду з ірраціональними нашаруваннями попередніх епох.
Незважаючи на певний розвиток наукових знань, українці навіть на початку XXст. користувалися у повсякденному житті досвідом предків. Разом із тим на протязі століття система народних знань зазнавала чимраз відчутнішого впливу науки. Зростав рівень освіченості населення, народні знання поступово очищалися від забобонних уявлень та вірувань.
Однак цей процес мав і свої вади, головна з яких — девальвація значущості раціональних народних знань, нігілістичне ставлення до безцінних скарбів народного досвіду. Традиційні народні знання з математики, метрології, астрономії повністю витіснились сучасними науковими знаннями, що інтенсивно поширюються через систему шкільної та вищої освіти. Із зникненням багатьох народних промислів та ремесел губляться й пов'язані з ними професійно-виробничі знання й навички. Проте окремі елементи система народних знань і сьогодні широко побутують серед сільського населення. Це стосується насамперед народної медицини та метеорології.
Рослинне лікування
Використовували корінь, листя чи квітки залежно від того, яку частину рослини вважали цілющою. Листя зазвичай збирали перед цвітінням; підземну частину (корені, бульби) — восени чи ранньою весною, коли у рослини припиняється рух соків; кору ж, навпаки, заготовляли під час руху соків — навесні; насіння і плоди — у період їхнього достигання. Квіти рекомендували збирати на початку цвітіння рослин.
Традиційно лікарські трави часто заготовляли у святкові дні, особливо на Івана Купала. Радили йти по трави в "жіночі" дні (середа, п'ятниця), які, за народним повір'ям, є найбільш сприятливими. Вважалося, що трави можна збирати тільки до обіду. В Україні побутував звичай брати із собою окрайчик хліба, солі і класти на те місце, де росла рослина. Інколи радили класти й гроші, мотивуючи це платою землі за траву. Збираючи трави, "шептали".
Слід зазначити, що існували і певні табу. Так, збирати трави могли тільки дівчатка та жінки старшого віку, а жінкам, які "перуться", "цвітуть", це робити не годилося.
Українці широко застосовували трави, лікувальні властивості яких відомі ще від часів Київської Русі, згадки про них зустрічаються в лікарських і господарських порадниках, травниках.
Найкориснішими вважаються: полин гіркий, м'ята, аїр, лопух, звіробій, підбіл, золототисячник, валер'яна, конвалія, материнка, дивина, деревій, або "кривавник", "серпориз", "серпоризнік", подорожник великий і подорожник середній, вероніка лікарська, ромашка лікарська, чебрець, мучниця.
Зазначимо про лікувальні властивості деяких із них.
Так, шанують українці звіробій, який вважається травою, що лікує 90 хвороб. Звіробій ефективний при лікуванні жіночих хвороб, шлунково-кишкового тракту, печінки, нирок, запальних процесів, наривів, "чиряків".
Не менш популярний і полин гіркий, що має властивості посилювати апетит та поліпшувати травлення. До того ж, у народі полин вживали від пропасниці, вважали добрим жовчогінним та глистогінним засобом.
Однією з найулюбленіших лікарських рослин є ромашка лікарська. Внутрішньо, у вигляді чаїв та відварів, її вживали при болях у животі, кольках, розладу та спазмах шлунка. Зовнішньо — настоєм ромашки промивали гнійні рани, виразки, полоскали горло при хворобах застудного характеру. Широко ромашка застосовувалася при лікуванні жіночих та дитячих хвороб.
Шанований в Україні й аїр, який використовували при захворюваннях шлунково-кишкового тракту, головному й зубному болю, ним промивали рани та гнійні виразки, а також як жовчогінний засіб.
Слід зазначити, що в народній фітотерапії широко застосовували отруйні рослини, серед яких чи не найперше місце посідає чистотіл. Його властивості були відомі ще за часів Київської Русі при лікуванні шкірних хвороб. У Середньовіччі чистотілом лікували не тільки шкірні хвороби, а й водянку та хвору печінку. Вживається чистотіл як зовнішньо (при бородавках, грибках, лишаях та інших шкірних хворобах), так і внутрішньо — при захворюваннях жовчного міхура, болях у грудях, ядусі, кашлі, застуді.
Окрім того, для лікування широко застосовували суміші лікарських рослин. Зокрема, зубний біль лікували відваром з полину, німиці, коріння татарського зілля (аїру). При болях у животі радили пити відвар зі звіробою, деревію, мати-мачухи та золото тисячника. При сильному кашлі вживали відвар із чебрецю, туї, мати-мачухи, суниці. Суміші з лікарських трав використовували при виготовленні купелі, особливо для маленьких дітей. Серед них найбільш шанованими були череда, м'ята, чебрець, ромашка, чистотіл, любисток.
З означених рослин виготовляли різноманітні лікарські препарати. Зокрема, внутрішнього застосування — відвари, настоянки, соки, порошки; зовнішньо — у вигляді ванн, клізм, примочок, припарок, компресів, мазі.
Властивості низки лікарських трав досліджує, визнає та долучає до вживання й офіційна медицина.
Лікувати допомагали і дерева.
Вагоме місце у народному лікуванні займала береза. Широко використовують бруньки, листя і сік берези. Горілчана настоянка на березових бруньках слугувала натиранням при ревматичних болях та як ранозагоюючий засіб, нею лікували екзему. Настоянка з листя берези застосовувалася при запальних хворобах нирок і сечового міхура. З березового листя робили компреси для вигрівання.
Здавна широку лікувальну дію приписували дубу, а особливо його корі. Зокрема, нею гоїли рани, полоскали горло при хворобах слизової оболонки порожнини рота, при зубному болі, приймали внутрішньо у вигляді відвару при розладах шлунка, кишечника та сечового міхура.
Шанованим деревом в Україні є вільха. З її листя робили постіль для тих, хто страждає на ревматизм та часті застуди. Кору вживали для полоскання горла. Молоденькі листочки вільхи прикладали до наривів та чиряків.
При хворобах застудного характеру широко вживали чаї та відвари з цвіту липи, яблук, груш, вишні. Широке застосування мали чаї, настоянки, відвари з плодів калини, їх також використовували як сечогінний, проносний, потогінний та заспокійливий засіб.
Населення тих регіонів України, насамперед Карпат і Полісся, які багаті на хвойні і мішані ліси, традиційно в практиці лікування широко використовували сосну й соснові бруньки у вигляді відвару та настоянок як відхаркувальний, дезінфікуючий, протизапальний і сечогінний засоби. Сосновими бруньками лікувалися при застудних хворобах, запаленнях дихальних шляхів, бронхів, а також при ревматизмі та хворобах шкіри. З бруньок навіть готували варення.
В народній медицині українців широко використовуються лісові ягоди. Так, чорниці вживали при пониженій кислотності шлункового соку, каменях нирок, недокрів'ї. Радили їсти ягоди чорниці і тим, у кого проблеми із зором. Відвар з чернишняка (листя чорниці) пили при застуді, хворобах шлунка, зокрема виразці. Популярною є також суниця. Відвар з її листя вживали при шкірних хворобах, хворобах печінки і селезінки. Ягоди брусниці корисні при гастритах, проносах, ревматизмі. Відваром з її листя лікувалися при ниркових каменях, ревматизмі, подагрі. Загальновідомі лікувальні властивості плодів малини при застудах, шлунково-кишкових хворобах, ревматизмі, діабеті.