1654 р. переважна частина земель регіону згідно з «Березневими статтями» була приєднана до Росії, Московської держави. Однак його терени ще сто двадцять років, аж до ліквідації останньої Січі, залишалися передусім козацьким краєм. На згадку про цей період дійшли до нас святкові церковні споруди у стилі бароко села (тоді – укріпленого містечка) Китайгород Царичанського району. Також від XVIII ст. залишилася на Дніпропетровщині унікальна пам'ятка дерев'яної народної архітектури. Майстер Яким Погребняк із Нової Водолаги, що на Харківщині, спорудив у Самарі (нині – Новомосковськ) у 1773–1778 рр. єдиний збережений до сьогодні дев'ятиверхий Троїцький собор. За переказами, перед початком будівництва він виконав з очерету модель майбутньої церкви.
Після ліквідації Запорозької Січі її землі увійшли до складу Азовської та Новоросійської губерній, об'єднаних 1783 р. у Катеринославське намісництво (заснований 1776 р. козаком Лазарем Глобою як село Половиця, майбутній Дніпропетровськ дістав 1778 р. назву Катеринослав на честь Катерини II, а 1783 р. – міські права; у 1796–1802 рр. він іменувався Новоросійськом). 1797 р. ця територія увійшла до складу Новоросійської губернії (з 1802 р. – Катеринославська губернія).
Краса катеринославських споруд кінця XVIII – початку XX ст. промовляє сама за себе. Дорогоцінною архітектурною перлиною є Преображенський собор – шедевр геніального А. Захарова. У цій споруді увінчана шпилем дзвіниця, нава та сам храм органічно об'єднані і, на думку фахівців, вражають гармонійністю пропорцій. Знову-таки за оцінкою спеціалістів, яскравим зразком новаторської архітектури раціоналістичного модерну є витвір О. Гінзбурга – театр-клуб Громадського зібрання з великою залою засідань і чудовим вирішенням балконів. З-поміж подібних споруд він був найекстремальнішим за незвичністю образу і став своєрідним прологом, архітектурним символом адміністративно-господарського злету Дніпропетровська за радянських часів.