Саме завдяки переселенцям населення Новоросії зростало швидшими темпами порівняно з Лівобережжям та Правобережжям. У 1795 р. в Новоросії мешканців було 1618 тис. осіб, тобто їх кількість за цей час зросла в 3,5 рази, тоді як на Лівобережжі — в 1,8 рази, Правобережжі — майже в 1,4 раз.
Свідченням того, що найбільшу кількість серед переселенців становили українці, є те, що за цей період загальна кількість українців зросла в Новоросії з 37,5 тис. осіб до 848,3 тис. осіб, а їх питома вага підвищилася серед населення з 1,6 до 52,5%'. Наведені дані, підраховані демографами Москви, спростовують думку великодержавних російських шовіністів про те, що так званий Новоросійський край було освоєно росіянами, адже за ті самі роки XVIII ст. їх кількість зросла з 72 тис. осіб (15,5% всього населення) до 308 тис. осіб (19,1%), тобто наприкінці XVIII ст. їх було менше, ніж українців, на 540,3 тис. осіб.
Наприкінці XVIII ст. в Катеринославській губернії було 364,8 тис. осіб українців (79,8% всього населення), Херсонській — 285,8 тис. осіб (83,7%), Таврійській — 25,8 тис. осіб (12,5%), Бессарабській — 59,2 тис. осіб (23,5%) і Донській області — 112,7 тис. осіб (31,3%).
З чотирьох губерній і однієї області абсолютну більшість серед населення українці становили в двох губерніях і значну кількість в області.
У наступні 100 років їх кількість зросла в усіх губерніях і області.
У 1897—1900 рр. їх стало в Катеринославській губернії 1456,4 тис. осіб,
Херсонській — 1462 тис. осіб, Таврійській — 611,1 тис. осіб,
Бессарабській — 379,7 тис. осіб і Донській області — 719,7 тис. осіб. За цей час відбулося падіння питомої ваги українців серед населення в Катеринославській губернії до 68,9%, Херсонській — до 53,5%, Бессарабській — до 19,6%, Донській області — до 28,1%. Лише в Таврійській губернії зросла їх питома вага до 42,2%. Саме тому, що в чотирьох регіонах з п'яти відбулося падіння питомої ваги українців, вона зменшилася і в цілому в Новоросії з 52,5 до 42,9%.
Слобожанщина. Вона заселилася предками українців — сіверянами. Курщина ще за часів князя Олега входила в Київську Русь. Серед першопрохідців тут був Дмитро Вишневецький, який ставив заслін від Кримської орди, що зазіхала на Московські землі. Москва сплачувала козакам жалування і надалі. Сюди переходили українські козаки з Дону. Значна частина козаків прийшла на Слобожанщину після укладення Зборівського договору 1649 р., Берестейської битви 1651 р. Освоєння Слобожанщини набуває значних масштабів після Переяславської Ради 1654 р. Заселення земель Дикого Поля тривало за грамотами гетьмана І. Мазепи, який «пожалував» землі українській старшині. Йому тут також належало 49 сіл, селищ і слобід, в яких мешкали так звані «вільні черкаси».
Тому зовсім не випадково, що наприкінці XIXст. серед місцевого населення переважали українці. Так, у 1897 р. лише на території сучасних Харківської, Воронезької та Курської областей серед 6054 тис. осіб місцевого населення українців було 3417 тис. осіб, або 56,3%, а серед мешканців Харківської області з 2492,3 тис. осіб українців було 2009 тис. осіб (80,7%), Воронезької — відповідно 1967 тис. осіб і 854 тис. осіб (43,3%), Курської — 1604,5 тис. осіб і 523,3 тис. осіб (32,6%). А в таких повітах, як Острогозький, українців було 90%, Богучарський — 70%, Гайворонський — 60%. Перехід цих повітів до складу Російської Федерації — це ще один приклад великодержавницької політики колишнього Радянського Союзу.
У перші десятиріччя XXст. тривало зростання загальної кількості українців в усіх губерніях. Збереглася також тенденція падіння їх частки в Катеринославській губернії до 2403,9 тис. осіб (65,8%), Херсонській — 1807,8 тис. осіб (52,7%). При зростанні загальної кількості українців у Донській області до 987,5 тис. осіб не зменшилася їх частка серед населення. При збільшенні кількості українців у Таврійській губернії до 900,5 тис. осіб і Бессарабській — до 469,2 тис. осіб зросла також їх питома вага серед населення до 47,1 і 21,8%.
Таким чином, за період з 1795 р. по 1910—1917 рр. у всіх губерніях і областях краю відбулося загальне зростання кількості українців при значному падінні їх питомої ваги серед населення Катеринославської губернії на 14%, Херсонської — на 31%, Бессарабської — на 1,7%, Донської області — на 3,2%, і лише в Таврійській губернії їх питома вага зросла на 23,1%.
Отже, при розгляді зміни в складі населення регіонів Лівобережжя, Правобережжя та Новоросії протягом XIX — початку XX ст. простежується загальна тенденція до зростання кількості українців у кожному з них при падінні їх питомої ваги, за винятком Таврійської губернії, де питома вага їх значно зросла.
Зі сторінок історії українських земель відомо, що ще за стародавніх часів Київської Русі і навіть раніше на них оселялися представники інших народів, тобто вони за національним складом населення були багатонаціональними. Але слід підкреслити, що і за тих часів українці становили абсолютну більшість місцевого населення. У розглянуті роки ця закономірність зберігалася.
Аналіз національного складу населення одвічних українських земель свідчить, що протягом XVIII — початку XX ст. на них невпинно відбувається падіння питомої ваги українського етносу. Одночасно з цим зростає чисельність і питома вага української людності на широких просторах Російської імперії від російських земель європейської її частини до Уралу, Сибіру, Камчатки, Далекого Сходу, Казахстану, Середньої Азії та Кавказу. Це один з важливих напрямків послаблення потужності людського потенціалу українства на його одвічних українських землях.
Важливим напрямком цього процесу, русифікаторської політики імперії було збільшення чисельності та частки російського населення на наших одвічних землях.
Це розпочалося після входження Гетьманщини до Московського царства, після Переяславської Ради 1654 р. Спочатку переселення росіян на наші землі відбувалося досить повільно, але поступово воно впроваджувалося все інтенсивніше.
Росіяни. До початку XVIIIст. росіян практично не було ні на Лівобережжі, ні на Правобережжі. Лише на землях Новоросії в 1678 р. їх було 27 тис, або 6,7% всього населення. У 1719 р. налічується вже 40 тис. росіян на Лівобережжі, які становили лише 2,2% місцевого населення. Зростає їх кількість у Новоросії до 72 тис. осіб (15% населення), і відсутні вони на Правобережжі. Наприкінці XVIIIст. вони вже розселилися в усіх регіонах на Лівобережжі — 175 тис. осіб (5,2% населення), Правобережжі — 4 тис. осіб (0,1%), в Новоросії — 308 тис. осіб (19,1%).
Слід підкреслити, що за цей проміжок на Лівобережжі питома вага українців скоротилася на 2,8%, а росіян збільшилася на 3,3%, тобто їх приріст фактично повністю відбувся за рахунок української людності.
Швидшими темпами зростала кількість українства в Новоросії —до 848,3 тис. (52,5%). Це наочне підтвердження провідної ролі українців в освоєнні новоросійських земель, у тому числі й Кримського півострова.
Протягом наступного сторіччя тривало зростання як загальної кількості росіян, так і питомої їх ваги серед населення в усіх трьох регіонах: на Лівобережжі — до 1010 тис. осіб (13,3%), Правобережжі — до 413 тис. осіб (4,3%) і особливо в Новоросії — до 3213 тис. осіб (29,8%).
За перші десятиріччя XX ст. при загальному зростанні кількості росіян у регіонах лише в Новоросії збільшується як їх кількість, так і питома вага — до 4496 тис. осіб, 30,7% в 1916—1917 рр., а на Лівобережжі їх частка знижується до 12,8%, як і на Правобережжі — до 3,4% при зростанні їх абсолютної кількості відповідно до 1249 тис. осіб і 426 тис. осіб.
Швидкими темпами в цих трьох українських регіонах (Лівобережна, Правобережна Україна та Новоросія) зростає не лише загальна кількість росіян, а й їх питома вага серед місцевого населення.
Таким чином, протягом XVIII— початку XXст. безперервно зростала на українських землях кількість і питома вага росіян, а на початку XXст. вони після українців стали найбільшим національним загоном.
Євреї. Складною і суперечливою була доля єврейського населення на українських землях. Вони становлять тут одну з найдавніших національних меншин. Перші єврейські общини з'явилися в Криму, на Півдні в І ст. На початку X ст. вони виїздили з Хозарії та Візантії й оселялися в Києві, утворюючи навіть єврейські вулиці поблизу нинішньої Львівської площі. Вони займалися торгівлею, ремеслом, платили податки в князівську казну, навіть у ті часи, коли були їх погроми, пограбування і вигнання за місто. У XVI—XVIIст. почалось масове переселення євреїв на українські землі із західних територій, що були під владою Польщі та Литви.
Після II та III (1793 та 1795 рр.) поділів Польщі, коли Правобережжя перейшло під владу Російської імперії, на її території зосталася значна кількість євреїв.
У Росії їм заборонялося володіти землею й знаряддями виробництва, було встановлено для них смугу осілості з 1791 р., яка обмежувала кордони їх розселення лише районами Правобережної України. Переважна більшість євреїв Правобережної України проживала в містах і містечках Подільської і Волинської губерній. їм дозволялось оселятися на землях Новоросії. Євреї активно переселяються в Північну Таврію та Крим, прагнучи вийти з «лінії осілості».
Це зумовило формування численних громад у морських портах Півдня України — в Одесі, Миколаєві, Херсоні, Катеринославі, Судаку, Керчі та ін.
Протягом XIXст. кількість єврейського населення на Правобережжі зростала. Лише між 1820 і 1880 рр. це зростання становило 150% при збільшенні всього населення на 90%. їх збільшенню значною мірою сприяли єврейська релігія, яка заохочувала багатодітність, а також життєвий уклад, ефективна общинна самодопомога.
У другій половині XIX ст. на Миколаївщині, Херсонщині, Єлизаветградщині та Маріупольщині виникло 38 єврейських землеробських колоній з населенням понад 42 тис. осіб. З'явились єврейські землеробські поселення в Криму, неподалік від Джанкоя і Перекопа, засновані переселенцями з Вітебської, Гомельської, Волинської, а пізніше Херсонської губерній2. У 1897 р. в межах Російської імперії налічувалося 2430,4 тис. євреїв (на території, яка увійшла до складу СРСР), у тому числі в межах України — 1644,4 тис. осіб, або 67,5% їх загальної кількості.