Клас однодольних, крім наявності однієї сім'ядолі в насінині, має ще такі характерні риси, властиві більшості його представників: паралельне або дуговидне жилкування листків (дуже рідко воно сітчасте); раннє відмирання головного кореня, натомість його розвиваються додаткові корені; судинно-волокнисті пучки замкнуті, тобто не мають камбію і розміщені в стеблі безладно; стебло і корінь не ростуть у товщину через відсутність камбію; тільки в окремих родів (юки, драцени) спостерігається вторинне потовщення стебла, але не за рахунок камбію, а внаслідок утворення вторинної меристеми в периметральній частині стебла. Квітки здебільшого тричленного типу, п'ятиколові.
Порядок Холодковоцвіті (Asparagales)
Походить від предків типу мелантієвих. До порядку належать 8 родин, поширених в обох півкулях переважно в областях з аридним і субаридним кліматом. В Україні зростають дико представники 4 родин; більшість з них весняні лісові рослини.
Родина Конвалієві (Convallariaceae). На відміну від інших; родин цього порядку у всіх конвалієвих плід — ягода.
Конвалія (Convallariamajalis). Відома лісова рослина з двома широкоовальними прикореневими листками і білими запашними квітками, зібраними в однобічну китицю. Всі частини конвалії отруйні: містять глікозид конвалятоксин, сапонін конвалямарин, ефірну олію і деякі кислоти. З листків і квіток конвалії виготовляють препарати, які застосовуються при захворюваннях серця Конвалія — улюблена декоративна рослина. Ефірна олія з її квіток використовується в парфюмерії для виготовлення духів, одеколону тощо.
2 Етноботанічна характеристика окремих видів рослин
«В гомоні зеленім ліс залопотів Під яскравим сонцем весь позолотів; Горда і цнотлива, до княжни подібна, Вийшла на узлісся конвалія срібна...»
Що може бути таким простим і таким чарівним водночас, як не конвалія? Кілька біленьких, немов із порцеляни, дзвіночків на довгій стеблині і двійко світло-зелених листків — от і все; а тим часом — яке диво, яка довершеність! Особливо ж гарна конвалія у своєму лісовому середовищі, на галявині серед негустого лісочка, оточена безліччю яскраво-зеленого листя. А яка вона гарна в букеті, обкладена своїм же листям!
Та найкраще, що в ній може бути,— п'янкий запах. Це один із найтонших приємних запахів, з котрим можуть зрівнятися хіба що запахи фіалки й резеди. Щоправда, конвалію ніколи не можна залишати у кімнаті, де сплять, оскільки від її запаху починає боліти голова, зате як приємно вдихати той цілющий аромат на відкритому повітрі, особливо ж у лісі, коли він лине до вас з легеньким повівом вітерцю!
Тепер конвалія для нас — лиш прикраса, і хіба що зрідка букет на Трійцю, коли ми йдемо із ним молитися до церкви,— набуває деякої символіки. Поет каже:
«На Трійцю, давніх заповітів Оберігаючи ключі, Ніхто не з'явиться без квітів, До храму Божого йдучи. Бузок, конвалія, фіалка — Травневії дари природні, Улюблені й кохані палко, Прикрасять щедро храм Господній».
Та був час, і час дуже давній, коли конвалія, скажімо, у давніх германців була присвячена богині Остарі — богині ранкового сонця, променистої зорі й провісниці весни.
На честь цієї богині на Пасху розкладали багаття й влаштовували свято, де всі молоді дівчата й хлопці прикрашали себе квітами конвалії як квітами щастя й кохання. Свято тривало, поки тримались конвалії, а потім, коли квіти в'яли, їх кидали у вогонь — ними приносили богині Остарі приємну жертву.
Німецький поет Ф. Вебер у поемі «Тринадцять Облич» про це розповідає:
«Бог кохання, о чистий Бальдер, наш привіт сприйми прихильно, квіти чисті, немов серце, ми кладем до ніг твоїх...» І, обходячи жертовний камінь, вони кидали священні трави, білі дзвіночки (конвалії) — ці світлі зірочки, ці яскраві іскри у вогонь.
З квітами цими молодиці вирушали рано-вранці на початку свята до священного джерела й умивалися, щоб якомога довше зберегти свіжість і чарівність обличчя. Це середньовічне повір'я так глибоко вкорінилося у деяких місцевостях Саксонії, наприклад в Альтмарку, де й тепер можна бачити дівчат, що йдуть перед Пасхою вмиватися джерельною водою з метою зберегти свою вроду.
Із зникненням язичництва богиню Остару замінила в народному переказі Пресвята Діва й досі існує повір'я, що в ясні місячні ночі, коли вся земля огорнута глибоким сном, Цариця Небесна, оточена вінцем із блискучих, мов срібло, конвалій, з'являється іноді тому із щасливих смертних, кому готує яку-небудь несподівану радість...
А в Англії в Сусексі склалася цікава легенда про бій св. Леонарда, одного із сподвижників Хлодвіга, котрий прийняв християнство, із страшним драконом Сінь побіля Толбіака.
Три дні й три ночі св. Леонард невтомно бився з ним, іноді зовсім втрачаючи силу й надію перемогти. Та нарешті з допомогою Божою, на четвертий день із задоволенням побачив, як страшне чудовисько, тягнучи за собою довгого хвоста, щезає у глибині лісів, аби більше звідти не з'являтися. Це була перемога християнства над язичницькими примарами.
Ця боротьба св. Леонардові не обійшлася марно: його руки й тіло були жорстоко зранені іклами й кігтями дракона, а на місцях боротьби було безліч слідів крові з його ран.
Та Господь відзначив ці плями пролитої святителем крові й освятив їх, виростивши на тому місці квіти цноти й святості — конвалії. Благочестиві мандрівники й досі зустрічають ці сліди битви повсюди у лісі, забарвлені в біле, уважно прислухаючись, вони здатні, як стверджують, чути, як сніжно-білі дзвіночки конвалії видзвонюють переможний гімн...
Мов відлуння середньовічних звичаїв у деяких селах Франції ми й тепер зустрічаємо звичай відзначити щорічно «свято конвалії». Воно завжди відбувається першу неділю травня.
Цього дня після полудня мешканці кількох сусідніх сіл збираються у найближчий ліс по конвалії. Вирушають не лише молоді, але й старі, пильнуючи, щоб не розходились у лісі, а нарвавши конвалій, до ночі повертаються додому.
Наступного дня конваліями прикрашають у будинках вікна, каміни й столи, причому до конвалії часто додають і бузок. Потім збирають на стіл і запрошують молодь снідати. Співають пісні на честь першопричини свята — конвалії, символу весни. Сміх і розваги зрештою закінчуються танцями.
Ось тут конвалія знову стає предметом ритуалу. Запрошує на танець, звісно, хлопець, але погодитись чи ні — справа дівчини, й вона відповідає на запрошення мовчки, з допомогою конвалії.
Це відбувається так. У кожної і в кожного — по букетику конвалій. Дівчата прикріплюють його до ліфа, а хлопці — у петличку сюртука.
Коли хлопець запрошує дівчину до танцю, то вона, на знак згоди, віддає йому свій букетик, а він передає свій, й вони прикріплюють конвалію знову. Раз вибравши одне одного, молоді люди вже не розлучаються й танцюють усі танці разом.
Тепер такий вибір означає лиш взаємну симпатію і обмежується танцями протягом усього вечора; та колись букетик конвалії мав значно глибше значення: він означав певним чином згоду молодих людей на взаємний шлюб, і сам цей вечір закінчувався оголошенням — хто кого вибрав і хто з ким одружується.
Якщо хлопець, наприклад, хотів висловити дівчині свої почуття, то він просив у неї шпильку й пришпилював її букетик навпроти серця. Відмова дати йому шпильку означала, що дівчина не хоче бути його дружиною.
Якщо хлопець був гордий або ж сором'язливий, то перш ніж попросити у дівчини шпильку, він пропонував їй свій букет. Дівчина взяла букет й приколола до грудей,— отже, виявила йому свою симпатію і згоду на шлюб.
Кинути конвалії на землю мало різноманітне значення: цим жестом можна було висловити і холод почуттів, і незгоду на шлюб, але наступити при цьому на них ногою — означало антипатію, відразу й навіть озлобу.
Ще віддаленішим відгуком тих середньовічних свят став у двадцятих роках минулого століття звичай мешканців Ганновера влаштовувати прогулянки в заміський ліс Ейлерейде, в якому конвалії росли в такій кількості, що утворювали подекуди суцільні галявини.
Марною, стверджують сучасники, була б спроба змалювати чарівність таких галявин, засипаних, мов снігом, білими квітами, і дивовижний, п'янкий аромат, що линув звідти. На місці веселощів ставились намети, де можна було випити кави, майтранку, лимонаду та інших напоїв, а також намети для куріння й закусок. Свято закінчувалось, як і згадані свята у Франції, танцями, серед яких улюбленим був так званий німецький вальс-Landler.
Усі дороги до лісу тими днями заповнювали натовпи міщан різного віку, які потім з раннього ранку до пізнього вечора снували по лісу, збираючи конвалію. І ніхто не повертався додому без букетів цих квітів, якими потім прикрашали всі кімнати й навіть двері будинків...
Конвалія — улюблена квітка й парижан. Першого травня, коли робітники на знак солідарності з іншими трудівниками світу з'являються з червоними гвоздиками в петлиці, решта парижан ходять, прикрашені білими конваліями, немов емблемою «освідчення сердець», тому навіть перше травня називається в Парижі „днем конвалій”.
Цього дня попит на конвалії буває такий великий, що її привозять з провінції цілими вагонами, не враховуючи тих мільйонів квітів, які штучно вирощуються в теплицях на околицях Парижа.
На того, хто не має в цей день у руках, на грудях чи в петлиці конвалії, всі дивляться з якимось подивом...
Після того, як конвалія відцвіте, з неї виростає кругла червона ягідка. Про ці ягідки одне німецьке повір'я каже, що то не ягоди, а палкі, пекучі сльози, котрими, нібито, конвалія оплакує закінчення весни, до якої відчула величезну любов. Та й сама весна була небайдужа до маленької, вишукано зодягненої в біле платтячко квітки, схованої під широкою парасолькою зеленого листя.
Але весна, це чарівне веселе створіння у блискучому строї, насправді — лиш кругосвітня непостійна мандрівниця. Вона ніде не знаходить собі спокою і, голублячи всіх, ні на кому не зупиняє свого вибору; тут теж так сталося: конвалія всією душею прикипіла до своєї веселої непостійної подруги, а легковажність весни для ніжної тендітної квітки перетворилась на важке невимовне горе. Маленькі квіточки серед літньої спеки обсипались, а на їхньому місці, із самого серця конвалії, вилились вогненно-червоні краплини сліз — ягідки.