Вінчатися наречений і наречена їхали окремо. Супроводжувала наречену хресна мати, яка заздалегідь її викупляла. Причому проходив цей ритуал обов'язково в пісенній формі під акомпанемент зурни і бубна. Після благословення батьків наречена під сумний марш «Нифятку»[23] сідала на гарбу, запряжену волами. В обов'язковому порядку не тільки наречена, але й усі гості повинні були показати свій смуток [24]. В урумських весіллях ця частина обряду носила на собі відбиток стародавньої східної традиції викрадення нареченої [25]. «Наречений виносив наречену на руках з будинку і садив її на приготовлену гарбу… у такому вигляді всі присутні відправлялися в церкву у супроводі молодих людей з музикою і піснями, при цьому один з них ішов попереду з голою шаблею» [26]. Взагалі звичай іти попереду весільної процесії з прапором або шаблею характерний для болгар [27] і турок [28].
Після закінчення обряду вінчання вся церемонія поверталася в будинок нареченого, де їх зустрічала свекруха – петъера (грец. πεθερά), хайната (турец. kaynana), виконуючи танець «Дубурджа», як би запрошуючи їх зайти в хату. Далі виконувався обряд «обсипання» молодят, який широко існував у стародавніх греків, римлян і слов'ян [29]. Мати нареченого брала в руки тарілку, наповнену солодощами і дрібними монетами, обсипала молодят і гостей, а порожню тарілку розбивала на щастя. Після чого всі заходили в будинок. Цікава особливість збереглася в с. Сартана і с. Чермалик. Свекруха брала мізинець правої руки нареченої, умочувала його в тарілку з медом і робила хрести. В с. Н. Каракуба, перш ніж ввести молодят в будинок, хрести випалювалися на лутках, що нібито перешкоджало проникненню злих духів. Цікаво, що звичай робити хрести зустрічається лише у острів'ян Кріту [30].
Після повернення з церкви наречених пригощали вином. В урумських селах вони пили з «великої чарки турецького срібла з ручкою». Після цього починається весільний бенкет. В румейських селах він починався після того, як прозвучить награш «Трапезітку». Під цю мелодію танцювали всі запрошені.
В минулому всі грецькі весілля супроводжувалися танцями. Вони виконувались в різні моменти весільного обряду. Танець «Ярим-ава» (турец. yarım – неповний, незавершений, hava – мелодія, наспів) [31] – весільний танець найстаріших жителів села після вінчання молодих під час весільної ходи. Він виконується в спокійному темпі в колі або півколі, але обов’язково з чіткими рухами. Танець «Дубурджа» (турец. duburacı –веде подвійну гру), який відрізнявся своєю оригінальністю, виконувався тільки матір'ю перед гостями і нареченими після звершення обряду вінчання та повернення їх з церкви у батьківський дім. Незвичайність цього танцю полягає у використанні нетрадиційних рухів для грецьких танців – вибивання та вистукування. Танець «Джин-ава» (турец. cavan-ava) виконувався протягом весілля двічі: коли наречений, озброєний шаблею, забирав наречену з батьківського дому, та під час обряду обдарування молодих – «саачув» (турец. sağaçuv–від «сіяти»). В обох випадках у танці брали участь чоловіки різного віку. Ще в кінці ХІХ ст. танці, які виконувалися на початку весільного бенкету виключно старими, вийшли з побутування: «Ер аваси» (турец. er-avası, татар. акъай аваси – чоловічий танець) та «Агир аваси» (турец. ağır – avası– важкий або повільний, статечний, урочистий танець; татар. агьыр аватар) [32]. «Трапезитка» (грец. τραπέζι– стіл) – застільний весільний танець, під час якого гості вітають наречених, пританцьовуючи під музику сидячи, не виходячи з-за столу.
Але найпопулярнішим танцем у грецьких селах Приазов’я є «Хайтарма»[33]. Різновидів цього танцю багато. Всі вони похідні від кримськотатарської «К'айтарми» [34]. Греки, які проживали в Криму поряд з татарами, перейняли багато їх звичаїв, а серед них такий: при одруженні в дім нареченого приїжджав численний табір родичів, земляків нареченої, де відбувався взаємний показ хореографічного мистецтва [35]. До сьогоднішнього дня «Кайтарма» залишається улюбленим танцем багатьох народів Криму [36].
В селах маріупольських греків в «Хайтармі» брала участь будь-яка кількість виконавців. Загальній танець змінювався виступом окремих пар. В кінці кожної танцювальної фігури танцюристи вигукували «О-П-Р». Під час виконання танцюристи діляться на невеликі групи, кожна з яких змінює фігуру танцю, але всі виконують один і той же рух – приставний крок. У весільному обряді «Хайтармі» відводиться важлива роль. Інколи він є застільним, тобто дві – три парі старших людей танцюють, а решта сидять за столом, аплодуючи в ритм музики.
Другий день весілля був менш урочистим, але більш відповідальним. Основними подіями цього дня був обряд під назвою «солодка горілка», поширений у народів Середземномор’я [37], обмін подарунками і одаровування молодят – харизмата.
Обряд «Солодка горілка» – гъальти рахи (грец. γλυκός– солодкий, тур. Raki – виноградна горілка.), билли рахи (турец.ballı– медовий) – одне із знакових понять у традиційному грецькому весіллі. Її приготування і пригощання нею означає успішне з'єднання молодожонів, причому обряд був обов'язковим тільки за наявності явних доказів цнотливості нареченої. Напій несли в будинок батьків нареченої разом з тваринами (баран, курка, півень), а відсутність голови – знак ганьби молодої. В даний час цей обряд практично забутий. Але основні події другого дня – це обмін подарунками між найближчими родичами і одаровування молодят – харизмата (χάρισματα від дав. грец. Χάρις– подарунок). Сучасна система взаємного одаровування родичів зазнала деяких змін: звузилося коло одаровуваних, дарування проводиться в перший день весілля і збільшилася цінність самих подарунків.
Висновки
Тепер підведемо підсумки і звернемо увагу на зміни в сучасному весільному ритуалі маріупольських греків, що йдуть по лінії спростування та зменшення обрядових дій. Фольклорні елементи втратили своє пряме значення, але зберігаються як данина традиції. В весільній обрядовості греків досить стійко зберігаються етноспецифічні риси, які сформувалися не стільки під впливом етногенетичних процесів, скільки внаслідок взаємодії греків з іншими народами, насамперед тюркськими та східнослов‘янськими.
Подальше дослідження духовної культури та міжетнічних контактів греків Приазов’я допоможе відтворити цілісну картину історичного минулого й сучасного цього народу.
Література
1. Марков С.И. Заметки о быте греков Приазовья // Мариуполь и его окрестности. – Мариуполь, 1892. – С. 406–438.
2. Ксенофонтова-Петренко О.Н. Семейные обряды в с. Сартана // Культурно-бытовые процессы на Юге Украины. – М.: Наука, 1979. – С. 173–185.
3. Борисенко В.К. Весільні звичаї та обряди греків Призов’я // Під одним небом: Фольклор етносів України. – К., 1996. – С. 69–78.
4.Богадица Т.К. Современный свадебный обряд греков Приазовья (пос. Сартана) // Мариуполь: история и перспективы. Научно-практическая конференция. Сборник трудов. – Мариуполь, 2002. – С. 157–158; Моруженко О.Б. Новые и традиционные черты свадебной обрядности греков Приазовья // Донбасс и Приазовье: Проблемы социального, национального и духовного развития. Тезисы докладов международной научно-практической конференции. – Мариуполь, 1993. – С. 143–145; Моруженко О.Б. Традиционная свадебная обрядность в Греции и у приазовских греков // Україна-Греція: історія та сучасність. Тези міжнародної наукової конференції. – К., 1993. – С. 93–95.
5. Польові етнографічні експедиції в грецьких селах Приазов'я в 1970-і роки проводилися проф. В.І Наулком, який люб'язно передав матеріали цих досліджень автору даної статті. В останнє десятиріччя автор статті разом із студентами історичного факультету МДІ проводили комплексне етнографічне дослідження всіх грецьких сіл Приазов'я.
6. Браун О. Мариупольские греки // Живая старина. – СПб., 1890. – Вып.ІІ. – С. 86.
7. Такай вывод сделан на основании анализа опросных листов о брачных приоритетах греков Приазовья.
8. Ксенофонтова-Петренко О. Указ. праця. – С. 174
9. Наулко В.И. Материалы полевых этнографических исследований. – Рукопись. – С. 6.
10. Практично вся музика маріупольських греків є віддзеркаленням кримської народної музики. За висловом Л.С. Юносова, дослідника кримськотатарської музики, музичне мистецтво Криму сформувалося під впливом багатьох культур. Народи, які населяли Кримський півострів, близькі за мовою, звичаями і музичними традиціями. Багатовікове спільне мешкання сприяло появі кримської народної музики.
11. Бирих А.К. Мокиенко В.М. Степанова Л.И. Словарь русской фразеологии. Историко-этимологический справочнтк. – СПб, 1998. – С. 96.
12.Алиев Ф.М. Антология крымской народной музыки.–Симферополь, 2001. –С. 339–347; Хартахай Ф. А Историческая судьба крымских татар // Вестник Европы. –1867а. –июнь. –С. 141–174.
13. Олесницкий А. Песни Крыма.–М., 1910. –С. 15
14. Моруженко О.Б. Анализ традиционной свадебной обрядностив Греции и у приазовских греков // Матеріали вузівської наукової конференції професорсько-викладацького складу за підсумками науково-дослідницької роботи: історичні науки, політологія. Книга І.-Донецьк, 1997. – С. 26.
15.За словами информатора Т.К. Фонова з с.Н. Каракуба.
16. Горделевский В.А. Османская свадьба. – М 1915. – С. 6.
17.Вовк Х. Студії з української етнографії та антропології.– К., 1995.– С. 197.
18. Венгер В. Эллада. Картины Древней Греции, ее религия, могущество и просвещение. – М., СПб, 1868. – С. 47.