Проте, виділяючи етнічний склад міського населення, помилкою було б досліджувати його у відриві від етнічного складу сільського населення. Адже місто завжди розташоване на якійсь етнічній території, тобто “не в абстрактному середовищі, а в етнічно специфічному, що активно й вибірково" впливає на місто, на етнічні групи, що у ньому проживають. Більшість міст виникали саме із сільських поселень, і саме за рахунок сільського населення, як правило, вони зростають. Навіть якщо корінний етнос не становить більшості в населенні міста, воно залишається центром консолідації етносу, зростання національної інтелігенції, розвитку національної культури. Отже, дослідження етнічного складу населення міста неможливе без вивчення процесу формування й розвитку етнічної території народу, що є корінним для реґіону, у якому розташоване місто. Відповідно, вивчення різних етнічних груп у місті треба поєднувати з вивченням проблем корінного етносу та інших етнічних спільнот, розселених в одній історико-етнографічній області й об’єднаних спільною історичною долею та тривалими етнокультурними контактами.
Вивчення етнічного складу населення міста слід розпочати з аналізу його географічного положення. Насамперед треба дослідити власне етногеографічне положення міста, тобто його розташування в межах етнічної території корінного народу, а також положення стосовно етнічних територій безпосередніх етнічних сусідів. Етногеографічне положення міста передусім залежить від положення та конфігурації етнічної території корінного етносу. Свого часу В. Покшишевський, порівнюючи етнічний склад населення столиць союзних республік колишнього СРСР та вибірково деяких інших міст, поділив усі міста за їхнім розташуванням у межах території “розселення основної частини нації" (етнічної території, але з урахуванням щільності населення. - Л.Р.) на центральне, периферійне, нібито-периферійне (коли місто розміщене на околиці етнічної території, але в місці значної густоти населення) та альтернативне (виділялося тоді, коли етнічна територія була розділена на дві відокремлені частини). Зрозуміло, що цей поділ потребує уточнення з урахуванням інших складових частин етногеографічного та загалом географічного положення, адже різні елементи останнього (політико-географічне та геополітичне, економіко-географічне, фізико-географічне положення) опосередковано, а доволі часто й прямо впливають на етнічний склад населення міста.
У процесі вивчення етнічного складу населення міста виділяють декілька головних напрямків, які, по суті, виступають поступовими стадіями дослідження проблеми. Найвідомішими є етнодемографічний, етномікрогеографічний та етнопроцесуальний напрямки. Кожен з напрямків характеризується певним набором проблем, які необхідно вирішити, та методів, за допомогою яких ці проблеми вирішуються.
Суть першого напрямку полягає в дослідженні кількісного співвідношення етнічних груп, що проживають у місті, та динаміки їхньої чисельності й питомої ваги. Його застосування передбачає аналіз основних показників етнодемографічної ситуації щодо реґіону, міста й етнічних груп, які у ньому проживають, а також вивчення міґраційних процесів. Основою підходу є вивчення та інтерпретація статистичних даних.
Дослідження етнічного складу населення міста в тих випадках, коли він особливо складний, доцільно проводити за допомогою коефіцієнта етнічної мозаїчності. Першим, хто зробив описову спробу кількісного визначення етнічної мозаїчності міста, був В. Сметанич. Він виділив містоформувальні (становлять не менше ніж 1% населення міста) і містовизначальні (не менше ніж 10% населення) національності та за кількістю відповідно перших і других запропонував обчислювати етнічну мозаїчність населення міста. Згодом низка науковців вивели математичні показники етнічної мозаїчності міст.
Наступний напрямок вивчає етномікрогеографію міста, тобто просторові особливості розміщення різних етнічних груп у межах території міста (району, кварталу, вулиці чи навіть окремого будинку). Цей напрямок передбачає чи не найбільш копітку й трудомістку роботу, логічним завершенням якої має бути етнічна карта міста. Спроб детального вивчення етномікрогеографії міста в колишньому СРСР було небагато попри те, що це питання має великий науковий інтерес. Прикладом застосування методу можуть бути етнічні карти, складені у процесі здійснення в 70-80-х роках ХХ ст. Інститутом етнографії АН СРСР наукового проекту “Оптимізація соціально-культурних умов розвитку й зближення націй у СРСР".
Третій напрямок вивчення етнічного складу населення міста передбачає дослідження етнічних процесів у ньому. Складність цього підходу полягає в тому, що при його застосуванні матеріали переписів населення можуть використовуватися лише дуже незначною мірою, а головним джерелом інформації тут, як правило, виступають результати конкретно-соціологічних досліджень населення міста.
Цими напрямками дослідження етнічного складу населення міста не обмежується. Так, перспективним є етнолінґвістичний напрямок у дослідженні міського населення, тобто вивчення мовного складу населення, а також етнолінґвістичних процесів у містах, зокрема мовної асиміляції, явища двомовності (білінґвізму) тощо.
Крім цього, етноурбаністичні праці останніх років дають змогу стверджувати про формування ще одного напрямку етногеографічного дослідження населення міста - етнокультурного. Цей напрямок наразі існує у вигляді деяких теоретично обґрунтованих положень, однак поки ще мало підтверджених практичними результатами. Одним із головних положень етнокультурного напрямку є твердження про існування етнічного (етнокультурного) ядра міста. Під етнічним ядром міста розуміють ту частину населення, яка є носієм міської етнічної культури. Етнічне ядро формується з корінних жителів міста впродовж декількох поколінь. У тому випадку, коли в місті живе декілька численних етнічних груп, воно може мати декілька етнічних ядер. У суспільному житті міста роль етнокультурного ядра полягає в підтримці та кількісному і якісному відтворенні суспільства, яке виступає носієм локальної міської культури, і досягається через оптимальну адаптацію до конкретних соціально-історичних і природних умов. Окрім якісного відтворення населення, етнічне ядро має ще одну важливу функцію - адаптації міґрантів до умов міського життя. З етнокультурним ядром пов’язано багато зовсім не розроблених проблем: умови й фактори його формування, критерії стійкості, причини дезінтеґрації, зміна ядра, етнокультурна класифікація міст.
На підставі етногеографічного вивчення міста можна розробити етнічну типологію міст, яка дасть змогу вибрати з кожного типу найбільш репрезентативні об’єкти для наступного детального їх дослідження. Свого часу цікаву спробу типології міських поселень за етнічним складом населення здійснила Л. Моногарова для міст Таджикистану. Вона врахувала такі критерії:
а) етнічний склад населення міста;
б) географічне положення;
в) функціональний тип;
г) загальна чисельність населення;
д) історія міста.
Нами було виконане етнічне групування міських поселень сучасної Галичини на підставі аналізу наступних показників:
а) етнічний склад населення;
б) спрямування етнолінґвістичних процесів;
в) людність міських поселень;
в) функціональний тип;
г) особливості історичного розвитку.
За результатами етнічного групування виділено 5 груп та 20 підгруп поселень.
Здійснивши етнічну типологію міст, можна перейти до розв’язання наступної задачі - районування території України за особливостями етнічного складу міського населення. В науковій літературі вже відомі приклади використання методу районування при вивченні етнічного складу міського населення. Так, Н. Юхньова виконала етнічне районування міського населення Європейської частини Російської імперії за матеріалами перепису 1897 р. Автор виділила і картографувала ареали домінування в міському населенні різних національностей (український, російський, єврейський ареал тощо). Результати районування показали, що етнічний склад міського населення досліджуваної території мав безпосередній зв’язок з історико-географічними особливостями розвитку окремих її реґіонів.
Окремо потрібно відзначити проблему картографування етнічного складу міського населення. Картографування етнічних явищ і процесів включає низку специфічних прийомів, не характерних для інших видах картографічних робіт. Тому поступово формується окрема наукова субдисципліна - етнічна картографія. Етнічне картографування має давню історію, проте в основі більшості сучасних етнічних карт є етнічний склад сільського населення, найчастіше відображений методом етнічних територій, тоді як відомості про етнічний склад міського населення не наводяться. Отже, потрібно шукати нові способи картографування етнічного складу населення території. Крім карт власне етнічного складу населення міст, треба також складати й інші карти з етноурбаністичної тематики, які відображали б динаміку етнічного складу міського населення, етнічні процеси у містах, етнодемографічну ситуацію тощо. Загалом питання картографування етнічного складу міського населення є лише частиною широкої проблеми розвитку етнічної картографії в Україні, кінцевою метою розв’язання якої має стати створення етнічного атласу України.