У підрозділі 3.3. – «Питання етнографії й культури кримських татар у виданнях діаспори» – зазначено, що періодичні видання кримськотатарської діаспори містять значну кількість публікацій, присвячених питанням розвитку національної культури й етнографії кримських татар. Це матеріали, пов'язані з вивченням мови, літератури, освіти, усної народної творчості, обрядів життєвого циклу кримських татар, їх календарних свят тощо.
Найбільш чисельними були публікації, присвячені різним жанрам фольклору кримських татар – прислів'ям і приказкам, чинам і мане (частівкам), епосу, казкам, легендам. Одним із перших на сторінках періодичних видань кримськотатарської діаспори до питання вивчення чинів і мане звернувся турецький дослідник Б. Акджар. Серед публікацій періодичних видань кримськотатарської діаспори окремо слід виділити статті, присвячені епосу кримських татар. Ці публікації можна розділити на групи: дослідження епічних оповідань (дестанів) тюркських народів загалом і їх кримськотатарські особливості.
Проаналізовано публікації періодичних видань кримських татар в еміграції, які присвячені вивченню родинної обрядовості кримських татар у Криму, Туреччині, Румунії, зокрема: весільного, поховального циклу, а також пов’язаного з народженням. Наголошується, що ці публікації становлять цінність як важливе етнографічне джерело. Проблема вивчення родинних обрядів і звичаїв кримських татар стала об'єктом дослідження в працях А. Акташ, А. Каракая, А. Наджі й інших.
Висновки узагальнюють авторські підходи й інтерпретації кримознавчих публікацій в періодиці та містять стислий виклад результатів дослідження, основний зміст яких виноситься на захист:
1. В останній третині XVIII ст.розпочався процес еміграції кримських татар, який із перервами продовжувався більше двохсот років. Унаслідок еміграції в ряді держав (Туреччина, Румунія, США, Німеччина) сформувалися кримськотатарські етнічні колонії, що обумовило виникнення кримськотатарської діаспори. Початкова стадія кримськотатарської еміграції пов'язана з територією Добруджі, що входила до складу Османської імперії, а наприкінці XVIII ст. опинилася в кордонах Румунії. На сьогодні найбільш чисельна діаспора мешкає в Туреччині. Історія утворення діаспори в Німеччині та США пов'язана з політичними перипетіями ХХст. В суспільному житті кримськотатарської діаспори значну роль відігравали періодичні видання, що виходили в країнах проживання кримськотатарських емігрантів. Початок діаспорної видавничої справи був зумовлений, передусім, прагненням зберегти національну самосвідомість, кримськотатарську культуру. Важливим стимулом до створення власної періодичної преси стала необхідність інформування членів діаспори про події на історичній батьківщині. У країнах, де сформувалася кримськотатарська діаспора, протягом досліджуваного періоду видавалося 25 тюркомовних друкованих органів: 15 газет і 10 журналів.
2. Історіографічний аналіз свідчить про практично цілковиту відсутність узагальнюючих досліджень з проблеми. Перегляд de visu і систематизація значного бібліографічного масиву публікацій періодичних видань кримськотатарської діаспори в Німеччині, Румунії, Туреччині та США, а також матеріалів відділу рукописів Бібліотеки імені А. Гьокгірая (м. Стамбул), Державного архіву Ради Міністрів Республіки Туреччина (м. Анкара) й приватного архіву М. Джемілєва (м. Бахчисарай) дали можливість зробити об'єктивний аналіз означених публікацій із 1888 до 1991 р.
3. Історію становлення та розвитку періодики кримськотатарської діаспори можна розділити на декілька етапів: 1) кінець XIX – початок XX століття: період зародження суспільної та культурної діяльності кримських татар у місцях еміграції, який ознаменувався появою перших кримськотатарських періодичних видань у Туреччині й Румунії «Dobruca Sadası», «Teşvik», «Işık», «Mektep ve Aile», «Tonguз», «Зolpan», «Tearrьf-ь Mьslimоn», «Kırım». Цей період пов'язаний із суспільно-просвітницькою діяльністю видатних діячів діаспори С. Абдульхаміта, Я. Ільмі, Д. Кемаля, Я. Кемаля, Е. Намика, М. Ніязі, М. Саїд-бея, С. Суді; 2) 30-ті роки ХХ ст. – до початку Другої світової війни: час активізації суспільного життя кримських татар у Румунії, коли було засноване одне з найбільш авторитетних видань діаспори – журнал «Emel». Одним із засновників і головним редактором цього журналу був видатний громадський діяч кримськотатарської діаспори, лідер національного руху М. Улькусал. «Emel» із самого початку свого існування виконував функції спрямовуючого органу національно-визвольного руху кримських татар. Працівниками видавництва й авторами публікацій були громадські діячі, учасники кримськотатарського національного руху. Їхня діяльність була спрямована на об'єднання тюркських народів, налагодження зв'язків зі співвітчизниками, що мешкали в Радянському Союзі. На часопис були покладені завдання просвітництва кримських тюрків. Видання повинне було сприяти відродженню національної самосвідомості. Значну роль у суспільно-просвітницькому русі кримськотатарської діаспори в цей період відіграли газети «Yıldırım» (головний редактор М. Нурі) і «Halk-Poporul» (головний редактор Х. Нусрет); 3) кінець 50-х років – кінець 80-х років ХХ ст.: час піку видань кримськотатарської діаспори. Протягом указаного тридцятиріччя систематично виходив журнал «Emel», що поновив видання з 1960 р. в Туреччині, журнал «Kırım», бюлетень «Kırım» (орган Асоціації кримських татар у США), а також журнал «Dergi» (Німеччина). Важливою у справі об'єднання й просвіти кримських татар в еміграції була роль часописів, які виходили у цей період упродовж нетривалого часу: «Kırım» (1957, 1960-1961, Туреччина), «Dilde, Fikirde, İşte Birlik» (1977 , Туреччина) і «Emel» (1976, 1978, США); 4) кінець 1980-х років – 1991 рік: поява нових видань – у США «Birlik» (орган Національного центру кримських татар); поновлення кримськотатарських видань у Румунії румунською, турецькою та кримськотатарською мовами (журнали «Renkler» і «Emel», газети «Caє», «Karadeniz»). Демократичні зміни в суспільно-політичному житті в СРСР, початок повернення кримських татар на територію півостріву сприяли активізації видань у діаспорі, початку нових дискусій з різних питань історії та національного руху кримських татар.
4. На сторінках періодичних видань кримськотатарської діаспори зазначеного періоду публікувалися як дослідники з числа кримських татар, так і ряд видатних західноєвропейських і американських учених-тюркологів, кримознавців (М. Агат, Х. Іналджик, Р. Конквест, А. Сойсал, А. Фішер). Друкувалися як оригінальні дослідження, так і переклади турецькою мовою кримознавчих досліджень цих вчених із наукових європейських і американських видань. Виявлена й систематизована дисертантом інформація про ці маловідомі публікації значно доповнює стале уявлення про творчість низки вчених (Х. Іналджик, А. Фішер). Окремим напрямом діяльності редколегій діаспорної кримськотатарської періодики стала публікація (журнали «Emel», «Dergi») перекладів турецькою мовою класичних кримознавчих студій, пов'язаних із вивченням історії й етнографії кримських татар, які були видані в першій третині ХХ ст. (У. Боданінський, О. Олесницький, Б. Чобан-заде й інші).
5. Основна увага в публікаціях досліджених видань була присвячена висвітленню історії, етнографії та сучасних проблем мусульман, що мешкали в межах Радянського Союзу, насамперед – кримських татар. Позиція авторів публікацій у висвітленні внутрішньополітичного життя, суспільного та культурного розвитку кримськотатарського народу, як правило, були діаметрально протилежними до трактування цих-таки питань радянською пресою. Історичні дослідження вченими діаспори здійснювалися з позицій, характерних для західноєвропейської й американської історіографії (об'єктивність, широка джерельна база, право народу на автономію, роль особистості в історичному процесі та розвитку культури народу).
6. Періодичні видання кримськотатарської діаспори є важливим історіографічним джерелом із проблем історії, національного руху, етнографії та культури кримських татар. Наукові дослідження у сфері історико-етнографічного вивчення Криму репрезентовані публікаціями різного типу: науковими й науково-популярними дослідженнями з найбільш актуальних проблем історії Криму; прикладними науковими дослідженнями, написаними на основі експедиційних розвідок; публікаціями фольклорних пам'яток.
7. Предметом дослідження більшості авторів (І. Агат, М. Бала, Х. Іналджик, А. Каракая, Х. Ортекін, І. Отар, А. Сойсал) була, передусім, історія Криму. Багато з-поміж опублікованих на шпальтах кримськотатарської діаспорної періодики праць являли собою значний крок уперед у вивченні деяких аспектів історії Криму як на тлі заідеологізованих і однобоких, сумнівно наукових радянських, так і позбавлених опертя на широкий корпус східних джерел сучасних досліджень (висвітлення зовнішньої та внутрішньої політики кримських ханів, біографіка видатних учених і політичних діячів середньовічного періоду, роль жінок-аристократок у житті Кримського ханства). Частину публікацій істориків діаспори можна вважати новаторськими лише в порівнянні з некомпетентними розробками радянських дослідників. Так, не витримують наукової критики висновки кримськотатарських і турецьких авторів, що наполягали на виключній ролі старотюрських народів в етногенезі кримських татар. Особливий інтерес для істориків діаспори становили питання політичного, економічного становища Криму до загарбання Кримського ханства Російською імперією; військова організація та військові традиції кримських татар; зміни в суспільно-політичному й економічному житті Криму в складі Російської імперії; розкриття антинародної політики Радянської влади в Криму; історія національного руху після депортації кримськотатарського народу 1944 р.; різні аспекти етнографії кримських татар.