Боби (горох, нут, у нас - бабин, або пупатій горох, боби, квасоля, соя, чечевиця, і трави: віка, однорічний люпин, еспарцет, мишачий горох, сачевичник, люцерна і конюшина) містять на коренях колонії бактерій - азотофіксаторів - і сильно збагатили грунт азотом. Якщо рослина боба використана як сидерат, то в грунті буде створений запас азоту на 2-3 роки. Всі вони холодостійкі і рано сходять. Корені їх могутньо спушують землю. Сидерати часто використовують під поєднання культур бобів і зернових (жито, овес).
Наприклад, при підготовці ділянки під малину, при недоліку органічних добрив можна висівати, боби всидерати міжряддях молодої малини. На плантаціях з відстанню між рядами 2,5 м сидерати можна вирощувати тільки перші 2-3 роки. Надалі, коли коренева система кущів малини розростеться і займе всі міжряддя, сидерати не висівають.
Висівають сидерати в другій половині літа (кінець червня - початок липня). Смуги по рядах шириною 1 м залишають вільними від сидератів. На 1 м2 площі міжрядь потрібно насіння: люпину синього 18-20 г, віковівсяної суміші 15 г (10 г віки і 5 г вівса), гороху 12,5 г і гірчиці 1-1,5 р. Перед посівом міжряддя необхідно прокультивувати, а в зоні достатнього зволоження і важких грунтів дрібно переорати (скопати). Одночасно з цим грунт треба заразити клубеньковими бактеріями, специфічними для даної рослини боба (розкидання вологого грунту, узятого з ділянки, де раніше оброблявся вказаний сидерат, бо присутня обробка насіння нітрагином - культурою клубенькових бактерій).
Для кращого розвитку сидератів слід внести мінеральне добриво; під боби - фосфорно-калієві (суперфосфату 2,5 г і 40-процентної калієвої солі 7,5 г). Насіння висівається урозкид і закладається боронуванням. Перед їхнім заорюванням бажано повторно внести фосфорні добрива. Насіння обробляється нітрагином або земляною суспензією, приготованою з грунту з ділянки, де раніше обробляли люпин.
Сидерати, висіяні в другій половині літа, встигають дати до кінця осені велику зелену масу, яку закладають в грунт. Для більш рівномірного розподілу зеленої маси за всією площею міжрядні сидерати перед закладенням підкошують. Люпин і інші боби на зелене добриво заорюють у стадії утворення бобів.
Після збору урожаю бобів їх бадилля можна закопати як добриво в пристволових кругах плодових дерев.
З сидератами в грунт вноситься велика кількість органічних речовин. В середньому їх заорювання еквівалентне внесенню 30-50 т/га гною. Гній - класичне органічне добриво, його іноді називають перлиною землеробства. І, проте, сидерати перевершують його у багатьох відношеннях. По-перше, вони обходяться дешевше. Їх не треба транспортувати на полі. По-друге, вони не містять насіння смітних рослин в такій кількості, як це властиво гною. І якщо сидерати використовують для рослини бобів, то за один сезон грунт додатково одержує від 100 до 400 кг/га біологічно чистого азоту. Після сидератів якість продукції рослинництва завжди вище: білковість зерна підвищується, а нітрати не нагромаджуються. У картоплі сидерати підвищують крохмальність, у цукрового буряка - цукристість.
В порівнянні з іншими способами боротьби з дегумификаціею грунтів сидерати відрізняються ще однією важливою перевагою. Як і смітні рослини, за рахунок більш глибоких кореневих систем більшість сидеральних культур здатні активізувати геохімічний обмін між підгрунтям і її орним горизонтом. Особливо важливий цей процес для таких елементів, як фосфор, кальцій, мікроелементи. Тільки по фосфору однорічна культура сидератов замінить внесення його в кількості 25 кг.
Класичним способом використання сидеральних культур є відведення для них особливого поля в сівозміні. Цей спосіб дає найбільшу зелену масу, але економічно в умовах максимізації віддачі землі вигідний не завжди. Тому в даний час окремі поля під сидерати не відводять. Частіше їх просто впихають в сівозміну за рахунок ущільнення.
Підсівні сидерати. Сидеральну культуру починають вирощувати шляхом підсівби її насіння під запону основної культури. Звичайно, посів ведуть одночасно, культурну рослину використовують швидкорослу, а з сидератами беруть культури з повільним розвитком: багаторічний люпин, озиму або ярову віку, сераделлу або однорічний райграс. Розвиваючись під запоною основної культури, ці сидерати як би доїдають залишки азоту і вуглекислого газу і тим самим підвищують загальну ефективність сонячної батареї. Живуть вони, таким чином, в своїй екологічній ніші і особливо шкідливого впливу на основну культуру не надають. Якщо і відбувається деяке зниження їх врожайності, то воно з лишком окупається урожаєм наступного року, коли позначиться плідний ефект сидерального добрива. Після прибирання основної культури сидеральна культура продовжує рости і встигає накопичити значну масу. Заорюють такі сидерати звичайно навесні наступного року.
Агрохімічна картограма показує забезпеченість грунтів живильними елементами або потребу у вапнуванні і гіпсуванні. Агрохімічна картограма - своєрідна візитна картка поля. Вона дає уявлення про кислотність грунту, вмісту в ній фосфору, калія і інших речовин.
Ефективність добрив залежить від багатьох чинників, проте, основою раціонального використовування добрив служать картограми, що відображають кількісну характеристику агрохімічних показників. Вони дозволяють правильно розмістити польові культури з урахуванням їх агрохімічних особливостей по полях сівозмін, встановити дози добрив, необхідність проведення хімічної меліорації грунтів і т.д. На основі картограм можна вести планомірну роботу по підвищенню родючості грунтів сільгоспугідь, що зрештою сприяє зростанню урожаю.
Без таких картограм неможлива висока культура землеробства. На основі агрохімічних картограм розробляються науково обгрунтовані проекти і плани застосування засобів хімізації для землекористувачів. Керуючись ними, багато господарств добилися різкого підвищення родючості полів, одержують високі і стійкі урожаї.
В 1991 р. РосНііЗемпроект розробив "Методичні рекомендації по грунтовому і агрохімічному обстеженню селянських (фермерських) господарств". Відповідно до цієї методики для проведення обстеження земель, підготовки грунтових карт і агрохімічних картограм фермерських земельних ділянок, необхідна топографічна основа місцевості в масштабі 1: 5000.
Учені ряду університетів США (штатів Ілінойс, Вісконсін, Міннесота, Айова) запропонували новий підхід до відбору грунтових зразків і оформлення агрохімічних картограм при проведенні агрохімічного обстеження грунтів. Поле незалежно від строкатості грунтового покриву (що враховувалося в колишній методиці відбору зразків), пропонується ділити за допомогою маркувальних прапорців на квадрати середньою площею від 0,4 до 2,4 га (залежно від конкретних умов). З кожного квадрата поля береться від 6 до 12 грунтових проб для складання змішаного зразка. Грунтові зразки аналізують, а результати аналізу використовують при складанні агрохімічних картограм, виконаних також у вигляді сітки квадратів. Агрохімічне картограмування проводять раз в три роки.
Внесення добрив відповідно до агрохімічних показників грунтів здійснюють розкиданнями "Soilection rig" з електронним монітором, регулюючим внесення добрив по квадратах картограми. Користуючись новими картограмами, є можливість вирівнювати на полях запаси доступних живильних речовин, що гарантує отримання однорідного урожаю по всьому полю і значний економічний ефект.