Смекни!
smekni.com

Інфекційні захворювання тварин (стр. 5 из 5)

Профілактика

З метою запобігання захворювання пастерельозом необхідно забезпечити охорону благополучного господарства від заносу інфекції з хворими тваринами, пастерелоносіями, кормами. Під час утримання та експлуатації тварин слід дотримуватись ветеринарно-санітарних правил та зоогігієнічних нормативів. У неблагополучних господарствах треба здійснювати запобіжні щеплення вакцинами. Господарства, у яких був зареєстрований пастерельоз упродовж одного року, після оздоровлення слід комплектувати лише вакцинованими тваринами. При встановленні пастерельозу серед свиней, великої рогатої худоби, кролів, хутрових звірів, птиці в господарствах запроваджують карантинні обмеження.

Збудник хвороби

Pasteurellamultocida, рідше - P.haemolytica, що являють собою нерухомі грамнегативні маленькі палички розміром 1,5-0,25 мкм. Спор не утворюють. Ростуть на звичайних живильних середовищах, але краще в присутності крові, аероби і факультативні анаероби. У мазках з патологічного матеріалу мають вигляд біполярних овоїдів, з бульйонних культур - кокобактерій і диплококів. По антигенній структурі класифіковані 4 консуявні серогрупи: А, В, Д і Е і 12 соматичних типів. Гемолітичні пастерели мають два біотипи та 11 серологічних варіантів. Захворювання великої рогатої худоби диких жуйних і буйволів найчастіше спричиняють типи В і Е, телят – В, А і Р. haemolytica, свиней – А, Д і Р. haemolytica, птиці – тип А. Стійкість у пастерел невисока, в природних умовах вони, порівняно, швидко гинуть через 10 хв, при висушуванні – 2-3 доби за температури 70-90 °С – 5-10 хв, у гною, крові, холодній воді вони залишаються життєздатними 2-3 тижні, в трупах – до 4 міс., в заморожених тушках птиці – у продовж року. Малостійкі до дії дезінфекційних засобів: 5%-ної карболової кислоти

Епізоотологія

До пастерильозу сприйнятливі всі види свійських та більшість видів диких ссавців, а також птахи. Відносну стійкість виявляють м’ясоїдні тварини та коні. Як самостійне захворювання пастерельоз у цих тварин спостерігається рідко, але може спостерігатися в якості секундарної інфекції, наприклад, при грипі коней, чумі собак. Пастерели патогенні і для людини. Джерелом збудника інфекції є хворі і перехворілі тварини – носії пастерел. Пастерелоносіями можуть стати і клінічно здорові тварини, пастерелоносійство в неблагополучних господарствах може досягти 30-70-ти %. Локалізуються пастерели у носіїв в більшості випадків в дихальних шляхах, носових ходах, трахеї, легенях. Пастерельоз може виникати в господарстві без занесення збудника ззовні, внаслідок аутоінфекції при зниженні резистентності. Появі та поширенні пастерельозу сприяють різні порушення ветеринарно-санітарних правил утримання та годівлі тварин. При цьому несприятливі умови існування тварин часто відіграють вирішальну роль у виникненні і поширенні. Спалахи інфекції частіше спостерігаються в прохолодну та дощову пору року. З організму інфікованих тварин пастерели виділяються з фекаліями, слиною, видихуваним повітрям, носовим слизом. З лабораторних тварин до пастерел чутливі кролі, білі миші та голуби.

Групи тварин, що вражаються:

Скотарство

Свинарство

Вівчарство

Птахівництво

яєчні кури

м'ясні кури

м'ясо-яєчні кури

індики

гуси

качки

Кролівництво та хутрове звірівництво

кролі

лисиця

норка

нутрія

песець

Рикетсійній кератокон'юктивіт

Загальна інформація

Рикетсійний кератокон’юнктивіт (keratokonynctivitis richetsion) – гостре інфекційне захворювання тварин з ураженням очей з розвитком катарального кон’юнктивіту і кератиту.

Патогенез

Не вивчено.

Симптоми

Інкубаційний період триває 10-12 діб. Перебіг хвороби гострий та підгострий. У хворих тварин відсутній апетит, загальнепригнічення, а згодом відмічається світлобоязнь, набряк повік, кон’юнктивіт, кератит, серозно-гнійні виділення з очей. Хвороба триває 8-10діб і закінчується видужуванням тварини.

Діагноз

Встановлюють на підставі епізоотологічних, клінічних, лабораторних (мікроскопічних) досліджень мазків-зсрібків або відбитків з ураженої рогівки ока на 2-5 добу хвороби. рИкетсії виявляють в еритроцитах, поліморфноядерних нейтрофілах та епітеліальних клітинах.

Диференційний діагноз

Передбачає необхідність виключення хламідіозу, телязіозу, а також травматичних ушкоджень очейза допомогою мікроскопічного визначення збудника відповідної хвороби.

Лікування

Застосовують антибактеріальні речовини у вигляді мазей та лініментів з антибіотиками.

Профілактика

Запобіжні заходи проти занесення рикетсіозного кератокон’юнктивіту передбачають карантинування та обстеження всіх тварин, які надходять ззовні, ізоляцію та лікування виявлених під час огляду хворих тварин.

Збудник хвороби

Збудник хвороби (Ricketsiaconynctivae) маленький ( 0,5х 1,0 мкм) поліморфний мікроорганізм з родини Richettsioseae. Культивується в в жовтковому мішку 6-7-деннихкурячих ембріонів. Стійкість збудника незначна. У кон’юнктивальному секретіта фізіологічному розчиніхлориду натрію за кімнатної температури рикетсії руйнуються через 24 години, а нашерсному покриві овець – упродовж 4 діб.

Епізоотологія

До рикетсіозного кератокн’юнктивіту сприятливі велика рогата худоба, кози, вівці, свині, верблюди, кури. Найчутливішими є телята у віці 5-15 міс, ягнята 50-денного віку і старші. Джерелом збудника інфекції є хворі тварини, які виділяють цого з носовими виділеннями, кон’юнктивальним секретом. Зараження тварин відбувається при безпосередньому контакті з хворими, а також через контаміноване повітря. Збудника можуть механічно переносити комахи. Для хвороби характерна сезонність – весна, літо, а взимку майже не трапляється. Швидко поширюється в стаді і має тенденцію до стаціонарності.

Групи тварин, що вражаються:

Скотарство

Свинарство

Вівчарство

Птахівництво

яєчні кури

м'ясні кури

м'ясо-яєчні кури

Туляремія

Загальна інформація

Туляремія (Tularaemia) – природновогнещева трансмісивна інфекційна хвороба багатьох видів тварин, що характеризується септицемією, гарячкою, абортами, паралічами у молодняку, ураженням слизових оболонок верхніх дихальних шляхів і кишечнику, а також нервової системи

Симптоми

Інкубаційний період при туляремії 4-12 діб,в залежності від виду тварин хвороба перебігає гостро або стерто, безсимптомно або латентно. Гострий перебіг буває у овець, особливо ягнят: підвищення температури до 41°С, в’ялість, шатка хода, кон’юнктивіт, риніт, збільшення лімфовузлів, анемія, параліч задніх кінцівок. Загибель – через 8-15 днів, захворюваність 15-50%, до 30%захворівших гине. Стертий перебіг буває у дорослих овець: незначне пригнічення і підвищення температуритіла зникають через 2-3 доби і реєструють збільшення лімфатичних вузлів, мастити, аборти, в окремих випадках параліч і загибель. У свиней, верблюдів, коней та інших тварин пригнічення, відмова від корму, підвищення температури (до 42°С), з’являється кашель, збільшення лімфовузлів. Безсимптомно частіше хворіють кури, голуби. У кролів і хутрових звірів – абсцеси підшкірних лімфовузлів, риніт, виснаження. Більшість тварин гине.

Патологічні зміни

Частіше виявляють плевропневмонію і гнійні процеси в регіональних лімфатичних вузлах, ознаки маститів і ендометритів.

Діагноз

Ставлять на основі клініко-епізоотологічних, патологоанатомічних даних з урахуванням результатів бакткріологічного, серологічного і алергічного досліджень. Для дослідження в лабораторію направляють трупи дрібних тварин, в тому числі гризунів; від крупних трупів – серце, уражені лімфовузли. Для прижиттєвої діагностики застосовують РА з сироваткою крові, а також алергічний метод (внутрішньошкірне введення тулярину). Препарат вводиться двічі, реакцію враховують через 24 і 48 годин після його введення.

Лікування

Специфічного лікування не розроблено. Хворим тваринам застосовують антибактеріальні препарати (антибіотики, сульфаніламіди, нітрофурани).

Профілактика

В природних вогнищах туляремії необхіднопланово і систематично знищувати гризунів і кліщів, територію пасовищ, загонів,сінокісних угідь регулярно звільняти від трупів гризунів, проводити мікробіологічний моніторинг об’єктів навколишньог середовища (вода, корми), прогнозувати туляремію. Хворих тварин ізолюють і лікують. Трупи закопують в землю (глибина не менше 2 м) або утилізують, шкури висушують протягом 30 днів, використовують без обмежень. М’ясо від вимушено забитих тварин знезаражують проварюванням. Вивіз тварин з неблагополучного господарства дозволяється після дослідження сироваток крові в РА.

Збудник хвороби

Збудник туляремії – Francisellatularensis – дрібна поліморфна паличка (0,2-0,7 мкм), нерухома, спор не утворює, має капсулу, грамнегативна, не росте на простих живильних середовищах. Бактерії можуть довготривало існувати за межами організму: в воді при 20°С зберігаються до 2 міс, в зерні, соломі при 0°С – 6 міс і більше. Збудник за антигенною будовою розподіляється на 3 різновиди: американський, європейсь-азіатський і середньоазіатський. Дезінфекційні розчини в звичайних концентраціях швидко знешкоджують збудника хвороби.

Епізоотологія

До туляремії сприятливі домашні тварини, гризуни і членистоногі, хутрові звірі і птиця. Найбільше значення в епізоотології туляремії мають гризуни і членистоногі, особливо статевозрілі кліщі. Сільськогосподарські тварини уражуються від гризунів в природних вогнищах. Більш сприйнятливий молодняк. Зараження проходить аліментарно, аерогенно і трансмісивно в результаті укусів кліщів, блох, комарів. Трансмісивний шлях зараження визначає весняно-осінню сезонність.

Групи тварин, що вражаються:

Свинарство

Вівчарство

Птахівництво

яєчні кури

м'ясні кури

м'ясо-яєчні кури

Конярство

Кролівництво та хутрове звірівництво

кролі

лисиця

норка

нутрія

песець

Дрібні домашні тварини

Коти

Собаки


Використана література:

1. Дудаш А.В., Кириленко Л.Ю., Перевузник І.П. Основи ветеринарної медицини та загального тваринництва Навч. посібник.-К.: Аграрна освіта, 2001.-208 с. ISBN 966-95661-1-8

2. Галат В.Ф., Березовський А.В., Прус М.П., Сорока Н.М. Паразитологія та інвазійні хвороби тварин: Підручник.-К.: Вища освіта, 2003.- 464 с. ISBN 966-8081-08-0

3. Мазуркевич А.Й. Данілов В.Б. Куц Н.В. Патофізіологія тварин. Практикум. -К.: Мета, 2003.-176 с. ISBN 966-7947-14-9

4. ЛевченкоВ.І., Кондрахін І.П., та ін. Внутрішні хвороби тварин. / За ред. В.І. Левченка. - Біла Церква, 2001. -Ч.2.-544с.

5. О.С. Калініна, І.І. Панікар, В.Г. Скибицький. Ветеринарна вірусологія: Підручник. - К.: Вища освіта, 2004. - 432 с.: Іл.