Диференційний діагноз
Необхідно виключити вірусну екзантему, ектиму, ящур, екземи кормового, токсичного та ін. походження, коросту, сальмонельоз.
Лікування
Хворих тварин ізолюють та піддають симптоматичному лікуванню. Тяжкохворих тварин забивають і спалюють. Застосовують антимікробні препарати, до питної води додають кальцій йодит.
Імунітет. У перехворілих овець формується тривалий імунітет.
Профілактика
Корів і коней, хворих віспою ізолюють і піддають симптоматичному лікуванню. Молоко кип’ятять або пастеризують. При виникненні віспи у свиней ферму оголошують неблагополучною, вводять карантинні обмеження, хворих ізолюють, лікують, і проводять комплекс протиепізоотичних заходів. Враз спалаху віспи в невеликому стаді овець всіх тварин забивають або забивають тяжкохворих, клінічно здорових щеплюють вірусвакциною. Вимушено забитих овець і трупи спалюють із шкірою. Об’єкти навколишнього середовища дезінфікують кожні п’ять діб, застосовуючи гарячі 2%-ні розчини гідроксиду натрію або формаліну, 20%-ну суспензію свіжо гашеного вапна, розчин хлористого вапна. Гній знезаражують біотермічно. Карантин знімають через 20 діб після останнього випадку забою чи одужання тварин. У неблагополучних пунктах овець щеплюють проти віспи протягом трьох років, двічі на рік.
Збудник хвороби
ДНК-вмісні епітеліотропні віруси із родини поксвірусів, які в процесі еволюції адаптувались до паразитування в організмі певних видів тварин. Один вид поксвірусів викликає захворювання у овець, інші – у свиней і птиці. Лише вірус віспи великої рогатої худоби може бути патогенним для свиней, верблюдів, кролів, морських свинок і для людини. Збудник інфекції чутливий до дезінфікуючих речовин, стійкий у висохших субстратах.
Епізоотологія
Хвороба виникає у будь-яку пору року, частіше в стійловий період, холодну і дощову погоду. Швидкому поширенню хвороби сприяють різні стресові фактори. Віспою хворіють: велика і дрібна рогата худоба, свині, коні, кролі і птиця. Віспа людей в масштабі світу вважається ліквідованою. Але люди сприйнятливі до вірусу, який викликає захворювання у корів. Перебіг такої інфекції доброякісний. Джерелом збудника інфекції є хворі та перехворілі (вірус на шкірі та шерсті зберігається до 8 тижнів) тварини і птиця. Вірус виділяється із організму з витіканням з очей, носа, уражень шкіри і слизових оболонок, віспяними кірочками (шматочками). Зараження сприйнятливих тварин відбувається через шкіру, слизові оболонки дихальних шляхів і шлунково-кишкового тракту. У овець можливе внутрішньоутробне зараження. Факторами передачі збудника інфекції можуть бути предмети догляду, кормові відходи, корми, шкури, шерсть, одяг, обслуговуючий персонал, коти, собаки, мишоподібні гризуни тощо. Віспа виникає у тварин різних вікових груп найбільш тяжкий перебіг інфекцій спостерігається у овець, особливо у молодняку і тонкорунних порід, а також у свиней і курей; у великої рогатої худоби, коней, кіз перебіг хвороби доброякісний. Захворюваність досягає: у овець – до 100%, свиней – 80%. Кури особливо чутливі до вірусу віспи. Летальність серед дорослої птиці сягає 10-15%, молодняку – 50-75%.
Групи тварин, що вражаються:
Скотарство
Свинарство
Вівчарство
Птахівництво
яєчні кури
м'ясні кури
м'ясо-яєчні кури
індики
гуси
качки
Кролівництво та хутрове звірівництво
Кролі
Пастерельоз
Загальна інформація
Пастерельоз (геморагічна септицемія, Pasteurellosis) бактеріальна хвороба, багатьох свійських і диких тварин, а також птиці, що характеризується, при гострому перебігу, ознаками септицемії і геморагічного діатезу, при підгострому і хронічному - крупозною або катаральною пневмонією.
Патогенез
В природних умовах зараження при пастерельозі проходить через дихальні шляхи в формі повітряно-крапельної інфекції, при згодовуванні кормів, забруднених виділеннями хворих тварин або загинувших від пастерельозу. При гострому перебігу хвороби у місцях первинної локалізації пастерели швидко розмножуються, проникають в кровоносну та лімфосистеми, спричиняють септицемію. Під впливом токсинів збудника ушкоджуються стінки капілярів, що зумовлює утворення великих інфільтратів у підшкірній та міжм’язовій клітковині, виникнення явищ геморагічного діатезу, набряк легень, гіпоксію. При підгострому і хронічному перебігу хвороби утворення токсичних продуктів у місцях локалізації збудника спричинює запально-некротичні та дистрофічні процеси в різних паренхіматозних органах, суглобах, молочній залозі, накопичення серозно-фібринозного ексудату у порожнинах і сухожилкових піхвах.
Симптоми
Інкубаційний період триває від кількох годин до 2-14 діб. Перебіг хвороби – надгострий, гострий, підгострий і хронічний в залежності від збудника і стійкості тварини. При надгострому і гострому перебігу спостерігається підвищення температури тіла до 41-42°С, пригнічення, відмова від корму, розлад серцевої діяльності, гастроентерит, інколи кров’яний пронос. Хвороба швидко прогресує і через декілька годин (надгостре) або декілька днів (гострий перебіг) тварина гине з симптомами серцевої недостатності, набряку голови і легень. Для підгострого і хронічного перебігу характерна лихоманка і локалізація патологічного процесу в окремих системах. В залежності від місця локалізації спостерігається кишкова, грудна і набрякова форми хвороби. При кишковій формі спостерігається пронос з домішками слизу та фібрину, спрага, слабкість, виснаження. При грудній формі виявляються ознаки гострої плевропневмонії – гарячка, затруднене дихання, спочатку сухий кашель, потім вологий з серозно-гнійними виділеннями з носа. При підгострому перебігу тварини гинуть через 7-8 днів. В господарствах з промисловою технологією перебіг пастерельозу у великої рогатої худоби і свиней проявляється як секундарна інфекція при спалаху ГРЗ. У телят на 3-4 день проявляються клінічні ознаки характерні для парагрипу-3, інфекційного ринотрахеїту, аденовірусної інфекції, а в подальшому періоді інфекційного процесу уражуються верхівкові долі легень. У свиней хвороба проявляється високою температурою, явищами геморагічної септицемії, ураженнями легень і плеври. Вторинний пастерельоз характеризується пневмоніями і симптомами основної хвороби (чума, грип). При хронічному перебігу інфекції спостерігається виснаження, фібринозно-геморагічне запалення кишечнику, в легенях фібринозно-гнійне запалення з некрозом. Для птиці при надгострому перебігу пастерельозу характерна раптова загибель. При гострому перебігу спостерігається підвищення температури до 42-43°С, пригнічення, затруднене та прискорене дихання, посиніння гребеня і сережок, втрата апетиту, спрага, домішки крові в розріджених фекаліях, пронос, загибель при судомах через 18-72 години. При підгострому і хронічному перебігу – виснаження, анемія, запалення суглобів (артрити) з наступним абсцесуванням, запалення сережок, абсцеси і некротичні ділянки на них. Хронічний перебіг проявляється тільки ознаками риніту, запаленням міжщелепового простору, накопиченням в’язкого ексудату навколо носових отворів і на кон’юнктиві.
Патологічні зміни
В великої рогатої худоби яка загинула внаслідок надгострого та гострого перебігу хвороб, у підшкірній клітковині у ділянці голови, міжщелепового простору, шиї, підгрудку виявляються драглисті серозно-фібринозні інфільтрати. На всіх серозних та слизових оболонках, а також паренхіматозних органах спостерігаються численні крововиливи. Печінка і нирки перероджені, регіональні лімфовузли збільшені. При гострому перебігу спостерігається крупозна або крупозно-некротична пневмонія у червоній, сірій та жовтій стадії гепатизації („мармуровість” малюнку), фібринозний плеврит, некроз у печінці. У свиней при надгострому перебігу виявляються масові крововиливи на серозних і слизових оболонках та в паренхіматозних органах, накопичення серозно-фібринозного ексудату в грудній та черевній порожнинах. При гострому і під гострому перебігу хвороби спостерігаються фібринозно-некротичні процеси в легенях, фібринозний плеврит і перикардит. У птиці при гострому перебігу пастерельозу виявляються множинні крапчасті та плямисті крововиливи в підшкірну клітковину, брижі, очеревину. В печінці, нирках спостерігаються численні дрібні осередки некрозу. При хронічному перебігу встановлюють фібринозне запалення повітряносних мішків, фібринозний плеврит, перикардит, артрит.
Діагноз
Встановлюється комплексно на основі клініко-епізоотологічних даних і результатів бактеріологічного дослідження з обов’язковою перевіркою пастерел на вірулентність (біопроба на білих мишах). Для дослідження в лабораторію надсилають шматочки паренхіматозних органів, лімфовузли, трубчасту кістку, взятих не пізніше 3-5 годин після загибелі тварини. При постановці діагнозу виключають у великої рогатої худоби емкар, сибірку, піроплазмідози, а у молодняку – сальмонельоз, колібактеріоз, парагрип-3, інфекційний ринотрахеїт, стафілококову та стрептококову інфекцію. У свиней пастерильозу диференціюють від чуми, бешихи, сальмонельозу; у овець – від сибірки, піроплазмідозів, клостридіозів, стрептококову; у птиці – від ньюкаслської хвороби, інфекційного ларинготрахеїту.
Лікування
Хворих тварин розміщують в тепле, сухе, приміщення. Забезпечують повноцінну годівлю і проводять лікування комплексно, застосовуючи сироватки проти пастерильозу великої рогатої худоби, овець, свиней, яку вводять внутрішньом’язево або внутрішньовенно в дозі 60-80 мл, антибіотики, сульфаніламідні препарати, глюкозу і симптоматичні засоби. Хвору на пастерельоз птицю не лікують, а знищують, умовно здоровій птиці внутрішньом’язево інокулюють тераміцин впродовж 3-4 діб у дозі 20 г на 1 кг маси.