Ще вищими темпами відбувалася хімізація землеробства в країнах Західної Європи. До речі, найбільш активні пестициди ми купуємо за рубежем, коштують вони надзвичайно дорого, що відчутно позначається на собівартості продукції землеробства, а відповідно і продукції тваринництва Однак найбільше тривожить те, що хімізація землеробства призводить до забруднення навколишнього середовища. Непоодинокі випадки, коли мінеральні добрива, інші хімічні засоби вносяться непродумане, а інколи й безвідповідально. Так, розсівання міндобрив на гірські луки і пасовища Карпат за допомогою вертольотів надзвичайно шкідливе для біосфери. Нагромадження засобів хімізації в грунті, ґрунтових водах призвело до надмірного вмісту їх у продукції рослинництва, а через корми — і в продуктах тваринного походження Уже став звичним «металевий» напівштучний вигляд надмірно захіміченого яблука, картоплі, гігантського столового буряка тощо. Розрізавши їх, можна навіть неозброєним оком побачити зони локалізації деструктованої тканини, перенасиченої хімікатами. Вони є сприятливим середовищем для розвитку гнильної мікрофлори Отже, така продукція погано зберігається. Втрати її інколи становлять 30—35% і більше. Виграш у деякому збільшенні врожаю від хімізації зводиться нанівець втратами у процесі зберігання.
У боротьбі з бур'янами пріоритет хімічним методам віддано абсолютно необґрунтоване. Часто доходить до парадоксів. Скажімо, обов'язковим агротехнічним заходом при вирощуванні зернових за інтенсивною технологією в рекомендаціях та інструкціях, у підготовці яких беруть участь і науковці, вважається застосування гербіцидів. І це при тому, що озима пшениця, інші зернові самі біологічно здатні пригнітити бур'яни. Що ж до просапних, то тут є багато загальновідомих методів боротьби з бур'янами без внесення гербіцидів, про які чомусь агрономи останнім часом геть забули.
Час уже думати не про те, як краще використати ті чи інші отрутохімікати, а як без них взагалі обійтися, швидше переходити на біологічне землеробство, насамперед при вирощуванні овочів А там, де не можна обійтися без них треба докорінно поліпшити їх використання.
Хімізація сільського господарства породила проблеми, пов'язані з адаптацією бур'янів і сільськогосподарських шкідників до певних речовин, а також їх негативним впливом на навколишнє середовище. Водночас розвиток хімізації в сільському господарстві привів, до переходу наприкінці 70-х років до безорної технології використання гербіцидів нового типу. При цьому добрив вноситься 2 кг на 1 га проти традиційних 300—500 кг Сівба відбувається спеціальними сівалками на грунт, вкритий товстим шаром мульчі з бур'янів і відходів минулого врожаю, утвореним після обробки гербіцидами. В США понад 4 млн. га полів соєвих бобів, соняшника, бавовника, пшениці і кукурудзи) обробляється новими гербіцидами. Очікується, що до 2000) р. понад 50% полів США будуть оброблятися із застосуванням безорної технології, — там, де від водної та вітрової ерозії в 1982 р. було втрачено 6 млрд. тонн верхнього шару грунту. Крім того, безорна технологія є енергозберігаючою.
Зворотна сторона нової технології — її надзвичайна токсичність, що вимагає дотримання певних засобів безпеки. Крім того, гербіциди нового типу, опріч бур'янів, знищують деякі овочеві культури — шпинат, салат, турнепс, а при розпиленні з літака їх вітром часом відносить кілометрів на 15 вбік.
Масове використання техноресурсів при різкому скороченні генетичної різноманітності культур та тварин і погіршення багатьох біологічних властивостей рослин (стійкості до хвороб, шкідників, ефективності фотосинтезу тощо) призвело до збитків у виробництві.
Наслідком розвитку прикладної науки як напряму науково-технічного прогресу було створення штучних кормів — білково-вітамінних концентратів (БВК), білково-вітамінних добавок (БВД), білково-вітамінно-мінеральних добавок (БВМД) тощо. На захист БВК було висунуто дуже багато аргументів, які насамперед грунтуються на дефіциті білка а природних кормах, з одного боку, і високій економічній ефективності їх застосування — з другого. Однак, згідно з нормативами, в БВК допускається значний вміст — до 22 г на 1 кг сухої маси— залишкових вуглеводів, а також солей важких металів: кадмію, свинцю та миш'яку — дуже сильних канцерогенів. Офіційно Україна відмовилась використовувати БВК у птахівництві, однак внаслідок невирішення проблеми поповнення дефіциту білка за рахунок природних кормів це не зовсім вдалося; здійснити, не кажучи вже про інші галузі тваринництва. Як виявляється, комбікорми з БВК знижують у тварин імунітет проти інфекційних захворювань, погіршують їх продуктивність, підвищують падіж, зменшують міцність шкаралупи яєць птиці.
Використання БВК з парафінів нафти як добавки до корму худоби заборонено в країнах ЄС (директива Ради ЄС № 82/471 від 21 липня 1982 р.). Одночасно рішенням КЕС № 35/382 від 10 липня 1985 р. при виробництві білкових продуктів, у тому числі і БВК, заборонено застосування дріжджових; препаратів на основі парафінів нафти. В документі підкреслюється, що деякі види таких препаратів можуть викликати алергічну реакцію, що кваліфікується як ризик для здоров'я людини.
Випробування штучних БВК, які провадились 15 років тому у Швеції, позитивних результатів не дали. По-перше, через їх високу собівартість. По-друге, через відсутність чистоти продукту, зокрема наявність у БВК структур, що провокують розвиток канцерогенних властивостей. Тобто західні підприємці вважають себе не настільки багатими і не настільки здоровими, щоб виробляти корми з нафти навіть у малих кількостях.
Наведені приклади свідчать про прямий вплив науково-технічного прогресу як форми діяльності людини на природу.
Процеси урбанізації та екологічні проблеми
Не менше впливають на природу збільшення населення і процеси урбанізації. Чисельність міського населення України за 1972—1992 рр. зросла більш ніж на 2 млн. чол. Згідно з прогнозами ООН, загальна кількість жителів міст на Землі зросте до 2000 р. порівняно з 1975 р. на 1 млрд. Вже до 1995 р. більшість населення індустріальне розвинутих країн житиме в містах з населенням 1 млн. чол.
Відходи середнього міста становлять 30 тис. т вуглекислого газу, 450 т окису вуглецю і 150 т пилу, майже 500 тис. т стічних вод і десятки тисяч тонн твердих відходів.
До своєрідних забруднювачів навколишнього середовища в містах можна віднести ще один наслідок НТП — шум. Допустима санітарна норма шуму — 80 дБ, фізіологічний больовий поріг сприйняття шуму людиною — 140 дБ. Шум може бути причиною багатьох серцево-судинних захворювань, гіпертонії, виразок, стресів.
Рівень шуму в міській кімнаті сягає 4 дБ, вулиці зі спокійним рухом — 50 дБ,робочий фон у закладі — 70—80, метро, автобуси — 80—90, від вантажівок, поїздів — 90—100, від пневматичного молотка — 120—130 дБ. Шумова ситуація в світі має тенденцію до погіршення. У великих містах зростає кількість нервових захворювань. Усе це має і зворотний вплив на процеси урбанізації в розвинутих країнах — частина жителів міст, які мають відповідні матеріальні можливості, переселяються у малонаселені приміські зони.
Навантаження на навколишнє середовище залежить від чисельності населення, його потреб і засобів їх задоволення. Критичними факторами є характер і об'єм потреб і їх співвідношення з ресурсами навколишнього середовища. Потреби, що перевищують біологічні, зумовлюються соціально-економічними факторами і реалізуються з допомогою розвитку технології. Технологія може збільшити «віддачу» навколишнього середовища, але часто при цьому виникає ризик її погіршення, як, наприклад, у випадках надмірного використання в сільському господарстві хімічних добрив та отрутохімікатів. Перенаселення на обмеженій території однієї країни в поєднанні з високим рівнем розвитку технології і потребами в природних ресурсах може призводити до зростання «пресу» на навколишнє середовище в інших країнах. Прикладом може служити Японія, яка впливає на навколишнє середовище, зокрема, Південно-Східної Азії (шляхом імпорту лісу з Таїланду тощо).
Отже, залежність між науково-технічним прогресом, демографічними та економічними факторами набуває міжнародного характеру. Досвід індустріальне розвинутих країн показує, що в перспективі, слідом за заходами, спрямованими на зниження смертності, набуває значення свідоме регулювання рівня народжуваності, внаслідок чого можна досягти наукової стабілізації чисельності населення. Наприклад, висока народжуваність у сьогоднішньому Таджикистані (37 народжень на 1000 жителів) нижча, ніж була 80 років тому в Європейській Росії — 48 народжень на 1000 жителів. Такі тенденції в країнах, що розвиваються, дали змогу переоцінити прогнозовану чисельність населення Землі до 2000 р. — 6,1 млрд. чол. порівняно з попередніми передбаченнями в 7,5 млрд. чол.
Ситуація, однак, залишається досить напруженою, оскільки одночасно зі збільшенням населення відбувається скорочення площі сільськогосподарських земель — в основному через урбанізацію і деградацію грунтів. Площа сільськогосподарських земель у розрахунку на душу населення Землі зменшується з 0,31 га в 1975 р. до 0,15 га в 2000р. За даними ЮНЕСКО, опустинювання відбувається зі швидкістю 44 га/хв, що при збереженні цієї тенденції призведе до втрати до кінця сторіччя третини нині існуючих сільськогосподарських угідь.