Історично склалося так, що в СРСР і на пострадянському просторі дресирувальні процеси розглядалися тільки з погляду фізіології вищої нервової діяльності (ВНД). Фізіологія ВНД - це наука про будівлю й організацію структур (починаючи з рівня клітини), що входять до складу нервової системи, і їхньому функціонуванні (Ф.Й.Поліщук, 2003; О.Менинг, 1982).
Поведінка тварини контролюється його психікою. Досить складні форми поводження, властивим собакам, стають можливими завдяки вищій нервовій діяльності (ВНД).
Вища нервова діяльність (А.С.Дмитриев, 1974):
- поведінка тварин обумовлена функціонуванням вищих відділів головного мозку;
- нейрофізіологічна основа поведінки, що представляє собою сукупність уроджених (інстинктивних) і придбаних (умовно-рефлекторних) механізмів діяльності центральної нервової системи, що забезпечують ефективне пристосування до навколишнього середовища. Уроджене поведінка виявляється у виді безумовних рефлексів і інстинктивних дій, на основі яких будується придбана поведінка (Н.Тиберген, 1985).
Безумовні рефлекси є генетично заданими і жорстко підігнаними під відповідні даному виду екологічні умови (П.Г.Воронін, 1952).
Під впливом раннього індивідуального досвіду уроджені рефлекси перетерплюють значні зміни і для остаточного формування (дозрівання) уроджених поведінкових актів необхідно навчання, що передбачає корекцію інстинктивного поводження в конкретних умовах навколишнього середовища. Іншими словами відбувається адаптація до зовнішнього середовища за допомогою утворюваних в результаті навчання умовних рефлексів.
Умовний рефлекс - це відповідна реакція організму на зовнішні подразники. Завдяки умовним рефлексам забезпечується первинна орієнтація тварини по ознаках навколишнього середовища ще на самому початку будь-якого поведінкового акту. Принциповою особливістю умовного рефлексу є його сигнальний характер - упередження виникненню безумовно рефлекторного впливу.
Розрізняють два види умовних рефлексів: класичні, котрі утворюються при зближенні в часі індиферентного подразника з наступною дією подразника, що викликає безумовний рефлекс (підкріплення), і інструментальні (оперантні) умовні рефлекси, при виробленні яких підкріплення дається тільки після якої-небудь рухової реакції.
Умовно-рефлекторне поведінка формується в процесі навчання і може відбуватися у формах імпринтирування, утворення класичних умовних рефлексів, інструментальних умовних рефлексів, домінанти, звикання, наслідування й осязання. У формуванні придбаного поводження значну роль грають процеси аналізу і синтезу подразників пам'яті, механізми формування моделей сьогодення і майбутнього, конструювання програми поводження і контролю досягнутого результату, мотиваційні стани, а також апарат емоцій. Вивченням ВНД займається ряд наук: нейрофізіологія, фізіологія ВНД, етологія, зоопсихологія, генетика поводження і т.д. (Мазовер А. П., 1957).
Родоначальником інструментальної форми навчання вважається Э.Торндайк, який ще наприкінці минулого століття назвав таку форму навчання «методом проб, помилок і випадкового успіху». Однак, більш відомий американський учений, викладач Гарвардського університету Беррес Фредерик Скіннер, який вніс основний вклад у вивчення закономірностей утворення інструментальних рефлексів. Запропоноване ним визначення оперантного навчання й оперантного умовного рефлексу зараз найбільше поширені при характеристиці інструментальної форми навчання. Може бути не дуже систематично, але популярно і талановито оперантний метод навчання й оперантний метод дресирування викладений у роботах американського психолога і дресирувальника Карен Прапор (А.І.Орлов, 1978).
Замість кількаразового застосування сполучень, характерного для вироблення класичних умовних рефлексів, Скіннер розробив методику вільного оперантного поводження, при якій тварині дозволяють робити різні дії, потрібні з яких підкріплюють.
Характерна риса цієї поведінки - його спрямованість на задоволення якої-небудь потреби собаки. Собака використовує його як інструмент (звідси назва: «інструментальне») для досягнення тієї мети, до якої вона на цей момент прагне (насичення, спарювання, угамування спраги і т.д.). Причому, досягти мети собака намагається шляхом проб і помилок, зрозуміло, з урахуванням накопиченого досвіду. Різні обставини і ситуації, у які попадають тварини,
змушують їх робити ті або інші дії, пристосовуючись або активно пручаючись зовнішньому світові. Дії, у свою чергу, приводять до яких-небудь результатів або наслідків, від яких залежить, чи будуть вони надалі повторювати ці дії або уникати їх. Таким чином інструментальний умовний рефлекс будується на активній, цілеспрямованій діяльності тварини в основі якої лежить внутрішня потреба. Послідовність подій і результат їх у даному випадку залежать не тільки від зовнішньої сигналізації, але і від поведінки самої тварини. При утворенні інструментальних умовних рефлексів зв'язок утворюється між поведінкою і результатом (задоволенням потреби), у той час коли при утворенні класичного умовного рефлексу зв'язок утворюється між умовним і безумовним подразником. Тому навчання у формі утворення інструментальних умовних рефлексів має велике значення в дресируванні, тому що в даному випадку поведінка, яка формується дресирувальником, стає біологічно доцільним длясамої тварини (В.Б.Малик, 1986).
Найчастіше домогтися бажаної поведінки можна простою зміною дресирувальних прийомів, доти, поки один з них не виявиться ефективним, але найбільш перспективним є аналіз поведінки і його причин за допомогою теорії функціональних систем, до якої ми будемо звертатися в тих випадках, коли захочемо розібратися в причинах тієї або іншої поведінки собаки.
З огляду на сучасні поняття про поведінку, можна сказати, що дресирування це формування поведінки. Склад поведінкового репертуару, створюваного в процесі дресирування, визначається метою використання собаки: собака-компаньйон, собака-поводир, вівчарський собака, мисливський собака, собака для занять спортом, собака для виступу в цирку, собака для охорони і захисту, для пошуку вибухових або наркотичних речовин та інше. Приймаючи до уваги визначальну роль людини в дресирувальному процесі, варто підкреслити, що дресирування це вид діяльності людини по формуванню у тварин необхідної поведінки в господарській або з іншою метою. Зміст дресирування не вичерпується формуванням умінь і навичок. Під час дресирування відбувається взаємне становлення рольових функцій людини і собаки в здійсненні спільної діяльності, у собаки формуються норми співробітництва з людиною, тому що норми взаємодії з представником чужого виду навряд чи представлені вичерпно в генотипі собаки. І необхідно підкреслити, що формування зоосоціальних взаємин людини і собаки є найважливішим при дресируванні, тому що саме в цьому середовищі здійснюється співробітництво. Відбувається реалізація знань, умінь і навичок собаки при досягненні спільної мети. Здається, що ефективність дії собаки залежить саме від рівня взаємин з людиною (М.І.Сахаров, 1963).
Як усяка діяльність людини, дресирування має свої теоретичні і практичні підстави (теорія і техніка дресирування), що повинні реалізовуватись в методах, способах і методиці дресирування.
З огляду на вищенаведене, предметом теорії дресирування повинне бути поведінка і навчання тварин, а саме закони, причини, механізми й умови формування поведінки, придбання індивідуального досвіду: знань, умінь і навичок. Тобто теорія дресирування повинна розглядати дані цілого комплексу наук (етології, зоопсихології, теорії функціональних систем і т.д.) і різнихпсихологічних і зоопсихологічних шкіл, не обмежуючи себе рамками «фізіологічних основ».
Потреб у такої високорозвиненої тварини, як собака, багато. Є потреби вітальні ( тобто безпосередньо, зв'язані з підтримкою життя ), є зоосоціальні, є інформаційні і т.д. Одна з них завжди ведуча (найбільш сильна). Її прийнято називати мотивацією. Мотивація це домінуюча потреба. До кожної потреби додається спадкова генетична програма її задоволення, те що ми і називаємо інстинктивною поведінкою.
Генетично спадкові програми задоволення потреб є тим мінімумом, з яким народжується собака. У процесі життєдіяльності інстинктивна поведінка змінюється - модифікується відповідно до конкретних умов навколишнього середовища, у рамках якої відбувається задоволення потреб. У такий спосіб відбувається нагромадження досвіду - навчання.
При нагромадженні досвіду інстинктивної поведінки тварини активно застосовують свої інтелектуальні можливості, що найбільш яскраво виявляється в нестандартних (не передбачених генетично) ситуаціях задоволення потреб.
Інформація про рішення задачі по задоволенню потреби (умови, способи і дії) зберігаються в пам'яті і використовуються тваринами в міру необхідності для побудови поводження у виді знань, умінь і навичок. Знання можуть існувати у виді інформації (наприклад, знання про який-небудь об'єкт) або у виді алгоритму якої-небудь дії. Обидва види знання активно використовуються в структурі поведінкового акта. Якщо сформований поведінковий акт виявився ефективним, він повторюється в поведінковому репертуарі і здобуває властивості уміння. Якщо в силу яких-небудь причин для задоволення даної потреби найбільш підходить лише одне з умінь, воно, повторюючись частіше інших (тобто тренується), здобуває властивості навичок.
Таким чином, навчанням є внутрішній безперервний процес пізнання навколишнього світу, тобто частиною поведінки і відбувається без участі людини.
Психіка тваринного організму влаштована таким чином, що мотивація викликає в емоційній сфері негативну емоцію (занепокоєння). А занепокоєння, у свою чергу викликає прагнення до дії, спрямованої на задоволення мотивації (зняття занепокоєння).