Курсова робота
на тему:"Бджільництво"
Зміст
1. Із історії бджільництва
1.1 Короткі відомості з історії бджільництва на Україні
2. Умови для успішного розвитку бджільництва
3. Продукти, що збирають бджоли з рослин
4. Використання продуктівбджільництва в різнихгалузях народного господарства
4.1 Радять лікарі
4.2 Важливий продукт бджільництва
4.3 Зодчі воскових споруд
4.4. Королівське желе
4.5. Цінний біологічний стимулятор
4.6. Бальзам природи
4.7. Отрута лікує
5. Скарби народного фольклору
5.1 Майстри слова про бджільництво
5.2 Прислів’я та приказки
5.3 Народні порівняння
6. Чи знаєте ви, що
6.1 Крилаті навігатори
6.2 Чудові синоптики
6.3 Бджоли сигналізують
Використані джерела
1. Із історії бджільництва
Бджільництво в нашій країні є важливою галуззю сільського господарства. Бджоли дають цінний продукт харчування – мед, який відзначається високими поживними якостями і має лікувальні властивості. До його складу входять переважно виноградний та плодовий цукри, що легко засвоюються організмом людини, а також необхідні для організму ферменти, вітаміни та мінеральні речовини. При лікуванні деяких тяжких хвороб використовують бджолину отруту, маточне молочко та бджолиний клей (прополіс).
Крім меду, від бджіл одержують також і віск, що є сировиною для багатьох галузей промисловості та для виготовлення штучної вощини.
Дуже важливу роль відіграє бджільництво і в підвищенні урожайності багатьох перехреснозапильних культур. Дослідженнями наукових установ та практикою передових господарств доведено, що від запилення бджолами збільшуються врожаї соняшника, гречки, гірчиці, насінників еспарцету, люцерни, конюшини, яблуні та інших плодоягідних культур на 25-30 і більше процентів.
Від запилення бджолами поліпшується також якість насіння, збільшується розмір, соковитість і смакові властивості плодів. Користь, яку дають бджоли при запиленні сільськогосподарських культур, в 10–15 разів перевищує прямі доходи від бджільництва.
Отже, в умовах України, з розвиненим інтенсивним землеробством і садівництвом, бджоли є важливим фактором підвищення врожаю багатьох зернових, технічних, овочевих, плодоягідних та інших культур. Таким чином, бджільництво у нас має не тільки медовий, а й переважно запилювальний напрям і є досить розвиненою галуззю сільського господарства.
1.1. Короткі відомості з історії бджільництва на Україні
З давніх-давен основною базою розвитку бджільництва в нашому краї були ліси. Багато різних медоносних рослин, а особливо липа, давали бджолам великі медозбори. Дупла в деревах з трухлявиною всередині були захищені товстим шаром живої деревини та кори і являли собою найкращі житла для бджіл в усі пори року. Наші предки знаходили в лісах ці дупла з бджолами і забирали з них мед та віск. Але з часом вони не обмежувались добуванням цих продуктів з випадково знайдених гнізд і почали самі видовбувати в деревах дупла для бджіл. Дерево з штучно видовбаним у ньому дуплом для бджіл називалось "бортьовим деревом". Борті робили ще й з коротких кругляків, у яких видовбували дупла і прикріплювали високо на деревах.
Ліси, в яких знаходилось багато бортів з бджолами, називали бортними, а заняття — бортництвом. З розвитком землеробства й вирубуванням лісів поряд з бортьовим промислом створюється пасічне бджільництво в нерозбірних вуликах-колодах та дуплянках. Пасіки влаштовували недалеко від населених пунктів. Заняття це називали пасічництвом.
Віск і мед широко використовували в народному побуті. Особливо славились напої з меду, які дуже часто згадуються в билинах.
З утворенням Київського князівства бджільництво, як основний промисел, було взято під охорону держави. Дуже довго бджільництво було досить продуктивним, і хоч у другій половині XIV століття почалось вирубування дерев, але тоді ще стінами стояли бортні ліси і багато давали меду та воску, частина якого відправлялась у Західну Європу.
Бортьове бджільництво було дуже поширене до початку XVIIстоліття. Пасічники лише однієї Лебединської дачі Чигиринського повіту щороку одержували не менше 24 тис. пудів липового меду, а таких дач налічувалось тисячі. В цих районах переважали липові ліси. Техніка бортництва була дуже примітивною. Вона обмежувалась виготовленням бортів, заманюванням роїв до них, весняною підчисткою бортів, відбором меду та захистом бортів від звірів. Примітивною була і техніка утримання бджіл в нерозбірних вуликах-дуплянках на пасіках. При цьому існувала роєбійна система бджільництва, коли для відбору меду вибирали найбільш сильні сім'ї, що зібрали багато меду, і знищували їх закурюванням. Така система бджільництва обмежувала можливість впливу на бджолину сім'ю раціональними методами годівлі, утримання, догляду та розведення бджіл і, отже, життя вимагало змінити цей примітивний спосіб пасічникування. В цю справу великий вклад зробив відомий всьому світові наш вітчизняний пасічник Петро Іванович Прокопович. Він перший у світовій практиці винайшов розбірний рамковий вулик і на його основі розробив систему заходів по утриманню, годівлі, штучному роїнню, боротьбі з хворобами, поліпшенню і раціональному використанню кормової бази бджільництва та ін. В організованій ним спеціальній школі бджільництва вчились прогресивним методам пасічникування учні з усієї колишньої Росії і навіть із-за кордону.
Поміщицько–кріпосницький лад царської Росії не сприяв інтенсивному веденню бджільництва, зокрема переходові до рамкового вулика і раціонального догляду за бджолами. Бортники і пасічники уперто тримали бджіл в бортях та дуплянках. Внаслідок скорочення кормової бази для бджіл і роєбійної системи бджільництва пасіки в кінці XIX століття все більше ставали дрібними і малопродуктивними. За даними Чефранова, у 1893р. розмір пасік в середньому становив у чорноземних губерніях 15, а в степових — 21 бджолину сім'ю.
Вихід меду в цих губерніях в середньому на одну закурену сім'ю становив 19 фунтів, воску 2–3 фунти. Внаслідок закурювання найбільш продуктивних бджолиних сімей в зимівлю йшли слабкі сім'ї, з яких 50% гинуло до весни.
У 1910р. (за Шавровим) в українських губерніях налічувалось 1 658 582 бджолосім'ї, пасіки були малі, в середньому на кожну пасіку припадало 23 бджолосім'ї і лише 18,3% сімей знаходилось у рамкових вуликах, а решта – в бортях і дуплянках.
За роки інтервенції і громадянської війни кількість бджолиних сімей різко зменшилась. Велике значення для відновлення і дальшого розвитку бджільництва мав декрет Ради Народних Комісарів "Про охорону бджільництва", підписаний В. І. Леніним в квітні 1919 р.
За Радянської влади бджільництво почало розвиватись на науковій основі. Були відкриті Науково-дослідний інститут бджільництва і зональні станції з опорними пунктами, в тому числі і Українська дослідна станція бджільництва. Створювались бджільницькі товариства, організовувались курси по бджільництву, виготовлявся інвентар для постачання пасічникам і прискорився перехід на рамкові вулики.
Ще до проведення колективізації сільського господарства бджільництво повністю перейшло на рамкові вулики.
Перед Великою Вітчизняною війною в колгоспах УРСР налічувалось 22 209 пасік з наявністю у них 1247,5 тисячі бджолиних сімей. Середній розмір колгоспної пасіки становив 54 сім'ї. Але під час тимчасової окупації України німецько-фашистськими загарбниками бджільництво в республіці було фактично знищено. На 1 травня 1944 року в колгоспах залишилось лише 4623 пасіки (20% довоєнного рівня) з кількістю бджолиних сімей 120,8 тисячі (10% довоєнного рівня).
Після війни кількість пасік і бджолиних сімей в них швидко зростала, і в республіці їх налічується 2,5 млн., або 25% всіх бджолиних сімей Радянського Союзу. З них майже половина знаходиться в колгоспах, радгоспах та інших державних підприємствах, а решта – в пасічників-любителів.
Бджільництвом займаються 95% колгоспів і радгоспів. Розмір пасік досягає в середньому 110 бджолиних сімей в колгоспах і 125 в радгоспах. Найбільше воно зосереджено в Лісостепу, близько 50% всіх бджолосімей. В зоні Степу (включаючи Крим) – 34%; на Поліссі— 15%. Найменше бджіл в районі Карпат – 1,7%.
Товарний збір меду на пасіках колгоспів України в 1964р. становив 5572 тонни. З них в зоні Степу – 2152, Лісостепу – 2711, Полісся – 610 тонн.
2. Умови для успішного розвитку бджільництва
Виробництво меду в найближчий час можна збільшити принаймні в два-три рази. Для цього у нас є всі умови: чудові кадри пасічників колгоспних і радгоспних пасік, помірний клімат, наявність ранніх весняних пилконосів та медоносів, що дають можливість, починаючи з весни, швидко нарощувати силу бджолиних сімей до головного взятку.
У господарствах, розташованих вздовж нижньої течії Дніпра, Південного Буга, Дністра і Дунаю, є непогані умови для раннього утворення відводків, які можна використати для розвитку бджільництва та медозборів.
Слід також широко впроваджувати внутріпасічну спеціалізацію на великих пасічницьких фермах. На цих фермах одна з пасік повинна спеціалізуватись на виведенні для своєї ферми і на продаж бджолиних маток, формуванні відводків бджолиних пакетів.
Уже зараз в лісгоспах гірських Карпат організовані великі пасіки по виробництву товарного меду. На цих пасіках майже щорічно валовий медозбір становить 50–60 і більше кілограмів на бджолину сім'ю.
Вирішальне значення в забезпеченні високої продуктивності бджільництва відіграє багата і стала кормова база. Без неї розвиток бджільництва і піднесення його продуктивності неможливі.
За природними умовами Україну поділяють на такі зони: Степ, Лісостеп, Полісся та гірські райони Карпат і Криму.
В Лісостепу і на Поліссі багато медоносів є в лісах серед деревних, кущових, напівкущових і трав'янистих рослин. Добрі медоноси зустрічаються також на луках, заплавах рік та їх приток. Але основною кормовою базою бджільництва і в цих зонах є посіви різних сільськогосподарських культур, особливо гречки, а також плодоягідні насадження. В Степу основними медоносами є соняшник, коріандр, плодоягідні культури, акація та інші насадження.