ЗМІСТ
Вступ
1. наукові основи підвищення продуктивності праці в рослинництві
1.1. Економічна суть продуктивності праці
1.2. показники продуктивності праці в рослинництві та методика їх визначення
2. Аналіз продуктивності праці в рослинництві
2.1. природно - економічні умови сільськогосподарського виробництва
2.2. Аналіз динаміки і оцінки досягнутого рівня продуктивності праці в рослинництві
2.3. Фактори продуктивності праці в рослинництві
3. Шляхи підвищення продуктивності праці в рослинництві
3.1. Інтенсифікація виробництва
3.2. впровадження комплексної механізації
3.3. застосування прогресивних форм організації та оплати праці
Висновки та пропозиції
Список використаної літератури
ВСТУП
Людина володіє певною робочою силою, тобто здатністю до праці. Споживання робочої сили є основою існування і розвитку суспільства, природною необхідністю людського життя. Будь-яке матеріальне виробництво здійснюється при обов’язковому застосуванні праці. Праця – це доцільна діяльність людини, в процесі якої вона видозмінює й пристосовує предмети природи для задоволення своїх потреб. Іншими словами, це доцільна діяльність людини, спрямована на створення матеріальних благ.
Сільськогосподарська праця має свої особливості.
Забезпеченість сільськогосподарських підприємств таким ресурсом, як праця, і ефективне її використання значною мірою залежать від формування та функціонування ринку праці.
Ринок праці – це система відносин щодо обміну індивідуальної здатності до праці на фонд життєвих благ, необхідних для її розширеного відтворення, і розміщення робітників у системі суспільного поділу праці за законами товарного виробництва.
Однак слід враховувати, що на ринку праці продається і купується специфічний вид товару – робоча сила, тобто здатність людини до праці, а не сама праця.
Відтворення товару „робоча сила” пов’язане з великими затратами часу і засобів, що робить цей товар надзвичайно цінним для суспільства, змушує забезпечувати соціальний захист робітників у випадку несприятливої кон¢юктури на ринку праці.
Порівняно з міським жителем житель села, який пропонує свої послуги на ринку праці, є економічно більш незалежним, тому що, як правило, володіє і користується земельною ділянкою, має у своїй власності будинок та господарські будівлі, худобу, володіє частиною майна, яке перебуває в комунальній власності, а також може одержувати доход від особистого підсобного господарства. Ця обставина знижує його мобільність, обмежує вплив на кон¢юктуру ринку праці, тобто на співвідношення попиту і пропозиції на товар „робоча сила”.
Якщо ринок капіталу і товарні ринки готові захищатися від стихії попиту і пропозиції, спираючись на власні ресурси, то ринок праці вимагає державної підтримки, оскільки наслідки ринкових відносин у виробництві роблять людину найбільш уразливою. Мета регулювання ринку праці визначається необхідністю реалізувати обрану суспільством політику зайнятості.
Найважливішою складовою цієї політики є чітке уявлення про рівень безробіття.
Однією з найважливіших властивостей праці є її продуктивність – вона характеризує ступінь ефективності діяльності людини протягом даного проміжку часу. А отже, мета курсової роботи, розкрити суть, принципи та методику визначення продуктивності праці в рослинництві, а також визначення продуктивності праці в рослинництві, а також визначення її рівня ефективності в ПСП „Приморський”.
Завданням курсової роботи, на основі даних господарства ПСП „Приморський” зробити аналіз продуктивності праці в рослинництві, а зокрема аналіз динаміки і оцінки досягнутого рівня продуктивності праці в рослинництві. А також дослідження шляхів підвищення продуктивності праці і впровадження найефективніших і доцільніших для господарства ПСП „Приморський”. Наприклад таких як інтенсифікація виробництва, суть якої полягає не тільки в ефективнішому використанні землі, а й в удосконаленні всіх інших факторів виробництва – матеріальних і трудових ресурсів, впровадження нових організаційних форм господарювання, нових технологій і т.ін.; впровадження комплексної механізації, яка передбачає виконання всіх процесів механічними засобами при збереженні ручного управління машинами. А також організація і вдосконалювання матеріального стимулювання праці, тобто застосування прогресивних форм.
1. НАУКОВІ ОСНОВИ ПІДВИЩЕННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ В РОСЛИННИЦТВІ
1.1. ЕКОНОМІЧНА СУТЬ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ
Виробництво будь-якої продукції, в тому числі і сільськогосподарської, може зростати за рахунок збільшення маси праці, підвищення рівня її продуктивності або завдяки одночасній дії цих двох факторів. Маса праці залежить від кількості працюючих, тривалості робочого дня та інтенсивності праці. Враховуючи, що кількість працюючих у сільському господарстві має стійку тенденцію до зменшення, а робочий день законодавчо регулюється і в історичному плані спостерігається скорочення його тривалості, то стає очевидним, що маса праці в цій галузі також має тенденцію до зменшення. Інтенсивність праці не можна розглядати як компенсуючий фактор, оскільки вона має раціональні межі, встановлені відповідно до фізичних і психічних можливостей людини. Тому зрозуміло, що збільшити виробництво сільськогосподарської продукції можна насамперед завдяки підвищенню продуктивності праці. [1]
Продуктивність праці як економічна категорія відображує взаємозв’язок між обсягом виробництва продукції і відповідними затратами праці.
Продуктивність праці – це здатність конкретної праці створювати певну кількість продукції за одиницю робочого часу. Продуктивність праці підвищується, якщо збільшується виробництво продукції на одиницю робочого часу або зменшуються затрати праці на одиницю робочого часу або зменшуються затрати праці на одиницю вироблюваних продуктів. З наведеного визначення випливає, що підвищення продуктивності праці в кінцевому рахунку зводиться до економії робочого часу. [7]
Із скороченням робочого часу на виробництво одиниці продукції знижується її собівартість, отже, зростає дохідність підприємств, підвищується їх конкурентоспроможність. Зі зростанням продуктивності праці посилюється процес вивільнення працівників, які можуть бути залучені підприємством для розвитку інших видів діяльності. Очевидно також, що скорочення робочого дня можливе лише за умови послідовного підвищення продуктивності праці. [1]
Розвиток продуктивних сил і неухильне зростання потреб суспільства об’єктивно зумовлюють необхідність підвищення продуктивності праці. На всіх етапах історії людства діє економічний закон неухильного зростання продуктивності праці. Досягнутий рівень і темпи підвищення продуктивності праці є важливим показником ефективності виробництва, джерелом зростання реальних доходів і добробуту населення. Підвищення продуктивності праці в сільському господарстві створює необхідні умови для забезпечення ефективного функціонування агропромислового комплексу країни.
Виробництво сільськогосподарської продукції вимагає сукупних затрат живої і уречевленої праці. Тому підвищення продуктивності сукупної праці відбувається за рахунок скорочення затрат як живої, так і уречевленої праці, необхідної для виробництва одиниці продукції. Підвищення продуктивності праці полягає в тому, що частка живої праці зменшується, а частка минулої праці збільшується, причому загальна сума праці, втіленої в товарі, зменшується.
З розвитком агропромислового комплексу і вдосконаленням його структури має відбутися значний перерозподіл робочої сили між окремими його галузями. Зменшення чисельності працівників сільського господарства супроводжуватиметься зростанням їх у галузях з переробки сільськогосподарської продукції та виробництва засобів праці для агропромислового комплексу. В цих умовах підвищення продуктивності праці в АПК здійснюватиметься лише за рахунок зниження сукупних затрат живої і уречевленої праці на виробництво одиниці кінцевого продукту, який надходить в особисте і виробниче споживання.
У процесі виробництва вирішальна роль належить живій праці, яка в міру розвитку продуктивних сил приводить у рух дедалі більшу масу уречевленої праці (машин, обладнання, пального, насіння, кормів тощо). В результаті цього продуктивність праці в сільському господарстві підвищується, що забезпечує збільшення обсягів виробництва рослинницької і тваринницької продукції, а також зміцнення економіки сільськогосподарських підприємств.[7]
1.2 ПОКАЗНИКИ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ В РОСЛИННИЦТВІ ТА МЕТОДИКА ЇХ ВИЗНАЧЕННЯ
Для визначення продуктивності праці в сільському господарстві застосовують систему економічних показників. Це зумовлено особливостями даної галузі і, насам перед, незбігом робочого періоду з періодом виробництва. У багатьох галузях аграрних підприємств продукцію одержують лише раз на рік, а працю витрачають цілорічно. Тому, застосовуючи систему показників продуктивності праці, можна, не очікуючи кінцевих результатів, враховувати проміжні, що характеризують затрати живої праці на окремих операціях, за окремі проміжки часу, завантаженість працівників тощо. [1]
Продуктивність праці в сільському господарстві характеризується системою прямих (повні) і проміжних (неповні) показників. Прямі показники визначаються кількістю продукції, що виробляється за одиницю робочого часу. Вони безпосередньо характеризують її рівень в окремих галузях, сільськогосподарських підприємствах або в сільському господарстві в цілому. Вони виражаються в натуральній і вартісній формі. [7]
Натуральні показники визначають діленням прямих затрат людино-годин, що виникають у процесі виконання технологічних операцій, на обсяг виробленої продукції. Це – обернені показники продуктивності праці, і їх називають технологічною трудомісткістю продукції. Вони відповідають на питання, скільки витрачено робочого часу на виробництво центнера продукції.