В усіх країнах споживчий кредит виступає системою грошових відносин, пов'язаною з тимчасовим перерозподілом вільних коштів юридичних і фізичних осіб.
Споживчий кредит – це кредит, який дає:
· можливість отримати ті речі, яких без використання кредиту потрібно було б довго чекати, або ж які були б недоступні для отримання;
· гнучкість: робити придбання товарів в зручний час, навіть тоді, коли споживач немає в своєму розпорядженні необхідної суми готівки;
· безпеку: коли людина купує або мандрує, кредитні картки є більш зручним і надійним засобом платежу в порівнянні з готівковими розрахунками.
· допомогу: споживчий кредит дозволяє оплачувати непередбачені термінові витрати (ремонт автомобіля після аварії тощо).[15]
Але споживчий кредит має і свої недоліки, які слід враховувати:
· іноді кредитні рахунки створюють оману багатства і це призводить до надмірних витрат і згодом по мірі накопичення боргів часто виникають труднощі, щодо щомісячних платежів.
· як правило, покупки в кредит обходяться дорожче, ніж при оплаті готівкою. Це відбувається тому, що при купівлі товару в кредит ціна на товар часто трохи вища, ніж при оплаті готівкою, а також до неї слід добавити процент за користування кредитом.
Споживчий кредит активно регулюється з боку держави. Регулювання здійснюється як на рівні надання кредиту, так і на рівні його використання і виражається або в заохочуванні кредитування кінцевого споживача через процентну ставку, термін кредиту, первісна участь власними коштами в кредитній операції, або ж в більш жорсткому режимі кредитування.
Споживчий кредит стимулює ефективність праці. Отримуючи заробітну плату, яка є недостатньою для купівлі за готівковий розрахунок ряду товарів, зокрема товарів тривалого споживання, людина має можливість купувати дані товари в кредит або брати кредит під їх купівлю. Згодом, кошти за ці товари повинні бути виплачені, тому кожний, хто взяв в кредит, намагається протриматись на своєму робочому місці як можна довше, тобто на більш довгий проміжок часу.[2]
Отже, споживчий кредит прискорює реалізацію товарів широкого вжитку і побутових послуг, збільшує платоспроможний попит населення, підвищує його життєвий рівень.
Лізинговий кредит – це відносини між самостійними юридичними особами з приводу надання в оренду засобів праці, а також фінансування, придбання рухомого та нерухомого майна на визначений строк. Лізинг являє собою форму майнового кредиту. Об’єктом лізингу є будь-яке рухоме майно (автомобілі, устаткування, тощо) та нерухоме (будівлі, споруди) майно, що відносяться до основних фондів і є об’єктом купівлі-продажу. Умовою виникнення кредиту є існування власників товару, які протистоять один одному як власники, юридично самостійні особи, що готові вступити в економічні відносини: продати товари, здати їх в оренду. Суб’єктами лізингу є лізингодавець, користувач, виробник. Лізингодавець (орендодавець) – це суб’єкт господарювання, який є власником об’єкта лізингу та надає його в оренду. В якості орендодавця може виступати спеціальна лізингова організація (фірма). Це можуть бути дочірні організації комерційних банків. Учасниками лізингової фірми можуть бути підприємства, банки, асоціації та ін.. Вони можуть об’єднувати свої внески на підставі установчого договору. До вкладів в установчий фонд можуть бути внесені будівлі, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності та грошові кошти. Засновники беруть участь у керуванні справами фірми; мають право на частину прибутку (дивіденти) від її діяльності; отримують частину майна у разі ліквідації фірми можуть мати пільгове право на отримання в оренду майна. Розрізняють види лізингу в залежності від: термінів експлуатації майна; засобів придбання; відношення до лізингового майна; типу фінансування.[2]
За строками експлуатації та періоду амортизації майна лізинг поділяється на:
- оперативний;
- фінансовий.
Оперативний лізинг – це перхід майна на термін, який менший за термін повної амортизації. Він поділяється на короткостроковий оперативний лізинг – від декількох днів до 1 року та середньостроковий – від 1 року до 5 – 10 років.[2]
Фінансовий лізинг – це перехід майна на термін повної амортизації.
Будь-яка національна економіка у процесі свого функціонування вдається до зовнішніх позик за умови недостатності власних фінансових ресурсів на даному етапі розвитку. Зовнішні позики дозволяють країні задовольнити потреби споживання та інвестування за рахунок залучення заощаджень ззовні.
Формою руху позичкових капіталів у сфері міжнародних економічних відносин є міжнародний кредит.
Міжнародний кредит - це надання валютних та матеріальних ресурсів одними суб'єктами системи світового господарства іншим у тимчасове користування на умовах платності, зворотності та строковості.[10]
Кредиторами та позичальниками можуть бути суб'єкти системи світового господарства усіх рівнів: приватні фірми та банки, державні заклади, уряди, міжнародні та регіональні валютно-кредитні і фінансові організації.
Отже, необхідно розглядати кредит як необхідний елемент функціонування і розвитку суспільства, визначати його роль на формування сучасної ринкової економіки України.
РОЗДІЛ 2
АНАЛІЗ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ КРЕДИТНИМИ РЕСУРСАМИ
2.1. Державна підтримка сільськогосподарських підприємств
Успішне функціонування сільськогосподарських підприємств залежить від державної підтримки. В свою чергу держава повинна створювати відповідні органи регулювання цієї підтримки. таким органом є Український державний Фонд підтримки селянських (фермерських) господарств. Він, вiдповiдно до статуту (ст. 4.5.7.), зобов'язаний зосереджувати свою дiяльнiсть на цільовому розподiлi державних бюджетних дотацiй сiльгосппiдприємствам, якi мають статус селянських (фермерських) господарств, iз забороною використання бюджетних коштів навіть на утримання апарату фiлiй фонду та районних, обласних i Всеукраїнської асоцiацiї фермерiв, не говорячи вже про iншi пiдприємницькi структури, у тому числi i iнформацiйнi засоби.
Для цілей утримання фiлiй та iнших пiдприємницьких структур статут фонду передбачає фiнансування з небюджетних коштів.
Кошти фонду утворюються за рахунок незворотних асигнувань з державного бюджету, прибутків від підприємницької діяльності, прибутків від корпоративних прав Фонду, кредитів банків, добровільних внесків селянських (фермерських) господарств та інших фізичних й юридичних осіб.
У ст. 8 Закону України “Про селянське (фермерське) господарство” чітко вказані цілі незворотного спрямування бюджетних коштів Державного фонду підтримки селянських (фермерських) господарств на:
1. Розроблення проектів відведення земельних ділянок,
2. Відшкодування частини витрат, пов'язаних із сплатою відсотків за користування позичками банків,
3. Інші цілі, передбачені статутом фонду.
Державний фонд підтримки селянських (фермерських) господарств перетворень з Українського фонду підтримки селянських (фермерських) господарств і кооперативів (розпорядження Кабінету Міністрів УРСР від 27 червня 1991 році). Він діє при міністерстві АПК України згідно постанови Кабінету Міністрів України від 14 березня 1992 році № 133, де в розділі Д, пункт 2, абзац 5 запроваджено надання Фондом фермерським господарствам фінансових пільг під гарантію повернення через 3-5 років, а також пільгового кредитування, пільгового страхування , пільгового матеріально-технічного постачання. Таким чином, цією постановою встановлено надання фермерам зворотної безпроцентної фінансової допомоги з бюджетних коштів фонду на підтримку фермерського господарства.
Іншою постановою уряду № 19 від 13 січня 1993 року встановлено обов'язковість для Міністерства фінансів України закладати в планах бюджету на поточний рік щорічне виділення бюджетних коштів Українському Державному Фонду підтримки селянських (фермерських) господарств. Згідно цієї постанови уряду, бюджетні кошти для Фонду крім вказаних вище цілей додатково виділяються як незворотні на:
· на період становлення фермерських господарств -30% вартості будівництва тваринницьких приміщень,
· до 15% витрат на купівлю фермерським господарствами першого комбайна, трактора, вантажного автомобіля,
· на відшкодування з державного бюджету капітальних вкладень, що спрямовуються на становлення й розвиток фермерських господарств.
Таким чином, виділені бюджетні кошти, після їх перерахування казначейством на рахунок Фонду, це частина обігових коштів фонду, які Фонд має розподілити на цілі підтримки фермерських господарств, які передбачені постановами уряду та статутом фонду. Вся відповідальність за цільове використання бюджетних коштів, у тому числі й кримінальна може лягати тільки на посадових осіб фонду - директора та головного бухгалтера, бо тільки вони знають з яких джерел відправлені в позику обігові кошти Фонду - з бюджетних, чи інших. Для господарника - фермера діє відповідальність за своєчасне й повне повернення позик, якщо кошти йому були виділені на зворотній основі.
2.2. Програми кредитування фермерів Запорізької області
В останні роки єдиним шляхом виходу аграрного сектора економіки із кризи є необхідність впровадження державної фінансової підтримки сільськогосподарських товаровиробників.
Наприкінці 2004 р. Прокредит Банк почав програму кредитування сільськогосподарських підприємств у Запоріжжі й Запорізькій області. Програма є спеціальним проектом, за результатами впровадження якого буде ухвалене рішення про подальше її поширення на інші регіони України, де працює банк. За станом на 1 березня 2005 р. відділенням Прокредит Банку в Запоріжжі видане 50 кредитів на суму близько 2 млн. грн. Поточний кредитний портфель, що доводиться на сільськогосподарські підприємства, становить 47 кредитів на суму 1,7 млн. грн., або 12% від загального кредитного портфеля регіонального відділення банку.