Історія України у всесвітній історії (стр. 13 из 23)

Проголошений курс на індустріалізацію майже одразу наштовхнувся на низку об'єктивних труднощів Заплановану модернізацію необхідно було проводити швидкими темпами, щоб, по-перше, остаточно не відстати від капіталістичного світу, по-друге, для зміцнення обороноздатності, оскільки в середині 20-х років зовнішня загроза, на думку сталінського керівництва, лишалася ще досить реальною.

На промислових підприємствах у цей час хронічно не вистачало кваліфікованих кадрів. Серйозною проблемою був і дефіцит обладнання, адже на більшості заводів і фабрик воно було застарілим, крім того, значну частину необхідних для модернізації машин і устаткування своя промисловість взагалі не виробляла. Проте, очевидно, основною перешкодою для успішного здійснення курсу на індустріалізацію була нестача коштів. Саме тому питання про джерела фінансування намічених економічних планів було одним із центральних у державному і внутріпартійному житті - курс на інтенсивніше перекачування коштів із села в місто за рахунок підвищення податків і цін на промтовари.

У квітні 1929 р. XVI партконференція схвалила оптимальний варіант, але він так і залишився на папері, бо вже в листопаді цього року в «Правді» з'являється стаття Сталіна «Рік великого перелому», в якій виголошується курс на стрімке форсування індустріалізації. У 1931 р. радянські закупки становили 30% світового експорту машин і обладнання, 1932 р. — майже 50%.

Джерелами фінансування цих закупок та індустріалізації були:

1) перекачування коштів із легкої та харчової у важку промисловість;

2) податки з населення (для села «надподаток» — постійне зростання цін на промислові товари);

3) внутрішні позики, спочатку добровільні, а згодом — «під контролем суспільних організацій».

4) випуск паперових грошей, не забезпечених золотом 5) розширення продажу горілки.

6) збільшення вивозу за кордон нафти, лісу, хутра та хліба; 7) режим економії.

Особливості процесу індустріалізації в Україні:

1. Інвестування в промисловість республіки, особливо в початковий період індустріалізації, значної частини коштів. У 1926—1927 pp. капіталовкладення в індустрію СРСР становили майже 1 млрд крб., з них 269,4 млн крб. припадало на промисловість УСРР.

2. Побудова і реконструкція в Україні на початку індустріалізації крупних промислових об'єктів. У період технічної реконструкції 20—30-х років у промисловості СРСР основними вважалися 35 об'єктів, серед них в Україні знаходилося 7 новобудов і 5 докорінно реконструйованих підприємств. До новобудов належали три металургійні заводи (Запоріжсталь, Криворіжсталь, Азовсталь), Дніпробуд, Дніпроалюмінійбуд, Краммашбуд (Краматорськ) і ХТЗ.

3. Нерівномірність процесу модернізації промислового потенціалу республіки.

4. Поява в республіканському промисловому комплексі нових галузей.Зокрема, у харчовій промисловості України виникли нові галузі: маргаринова, молочна, маслопереробна,

5. Значне відставання модернізації легкої та харчової промисловості від важкої індустрії внаслідок менших масштабів капітального будівництва і недостатньої сировинної бази.

Незважаючи на те, що жодна з перших довоєнних п'ятирічок не була виконана в повному обсязі, все ж індустріалізація вивела Україну на якісно новий рівень промислового розвитку, докорінно змінивши структуру господарства: зросла частка промисловості в порівнянні з часткою сільського господарства в загальному обсязі валової продукції республіки; у валовій продукції самої промисловості дедалі більше домінує виробництво засобів виробництва; дрібна промисловість (кустарно-ремісничі підприємства, окремі товаровиробники) витісняється великою індустрією.

Водночас форсована індустріалізація стимулювала негативні тенденції в господарстві України. Привілейоване, домінуюче становище групи «А» (виробництво засобів виробництва) порівняно з групою «Б» (виробництво предметів споживання) в умовах фактичної ліквідації ринкових зв'язків вело до відриву підприємств групи «А» від кінцевого споживача, а це зумовлювало втрату стимулів розвитку, диктувало необхідність створення державою для неї тепличних умов.

24. ВЕЛИКІ ГЕОГРАФІЧНІ ВІДКРИТТЯ ТА ЇХ НАСЛІДКИ

Географічні відкриття, що заслуговують визначення "великі", відбувалися на нашій планеті в усі історичні епохи, зі стародавності і до XX в. Але епохою Великих географічних відкриттів прийнято називати строго визначений історичний період. Його хронологічні рамки вітчизняні історики і географи звичайно обмежують серединою кінцем XV - серединою XVII ст.

У рамках цієї епохи дослідники звичайно виділяють два періоди.

- середина кінець XV – середина XVI ст. - період іспанських і португальських відкриттів в Африці, Америці й Азії, що включає найважливіші плавання Колумба, Васко да Гами і Магеллана;

- середина XVI – середина XVII вв. період, основний зміст якого склали вражаючі досягнення росіян землепроходцев на півночі Азії, англійські і французькі відкриття в Північній Америці, голландські відкриття в Австралії й Океанії.

У ході Великих географічних відкриттів європейські мандрівники вперше перетнули океани. безліч різних винаходів: такі прилади, як компас, астрономічні таблиці, географічні карти. Було необхідне друкарство, щоб прискорити поширення зведень про винаходи і відкриття; пушки і порох. Каравела – швидка, з легким ходом, маневрена, що володіла дивною здатністю йти потрібним курсом при будь-якому напрямку вітру. Велику роль зіграла в епоху Великих географічних відкриттів і ідея, що усе одержувала більше поширення, кулястості Землі; з нею була зв'язана думка про можливість західного морського шляху в Індію через Атлантичний океан.

На першому етапі Великих географічних відкриттів вирішальну роль зіграли Іспанія і Португалія. Протягом декількох десятків років мореплавці піренейських країн відкривають південно-східний шлях у країни Сходу навколо Африки і південно-західний – в обхід Америки, у пошуках західного шляху відкривають і досліджують величезний подвійний материк – Америку.

Причини:

1. розвиток продуктивних сил

2. нагромадження первісного капіталу

3. надлишок робочої сили

4. необхідний ринок збуту, земля

5. пошуки прянощів

Колумб первым пересѐк Атлантический океан и первым из европейцев ходил в Карибском море. Он положил начало открытию материка Южной Америки и перешейков Центральной Америки. Он открыл все Большие

Антильские острова — центральную часть Багамского архипелага, Малые Антильские острова (от Доминики до Виргинских островов включительно), а также ряд мелких островов в Карибском море.

Всего Колумб совершил 4 путешествия:

Первое путешествие (3 августа 1492 — 15 марта 1493).

Второе путешествие (25 сентября 1493 — 11 июня 1496).

Третье путешествие (30 мая 1498 — 25 ноября 1500).

Четвѐртое путешествие (9 мая 1502 — ноябрь 1504).

Васко да Гама отправился 1497 года, обошѐл Африку с юга, обогнув мыс Доброй Надежды, и достиг юго-западного берега Индии 20 мая 1498 года. Вернувшись в Португалию в сентябре 1499 года, Васко да Гама был встречен с большим почѐтом, получил крупную денежную награду и титул «Адмирал Индийского Океана».

Магеллан хотів знайти західний шлях до Малайзії. 1519 – початок експедиції. Була відкрита протока Магеллана, здійснено кругосвітну подорож, відкрито західний шлях до Азії і Островів прянощей.

14. УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ 19 СТ.

У другій половині XIX ст. відбулося територіальне роз'єднання українських земель, завершилося формування української нації, ускладнилася соціальна структура та політизувалося суспільне життя. Всі ці явища та процеси залишили помітний відбиток на розвиткові культурної сфери.

Негативні тенденції: Відсутність в українців власної національної держави, асиміляторська політика Російської імперії. Контрреформи 80—90х років посилили консервативні настрої в суспільстві, на деякий час блокували активність національної інтелігенції.

Інтелігенція організовувала безплатні недільні школи. Першу з них було відкрито 1859 р. у Києві. 1862 р. недільні школи царським указом були закриті.

1864 р. В Росії проводиться освітня реформа, суть якої полягає у створенні єдиної системи освіти. Початкову освіту давали початкові народні училища. Мета: навчанні учнів Закону Божому, читанню, письму та чотирьом діям арифметики. Навчальний процес здійснювався російською мовою. Гімназії, які давали середню освіту. Вони поділялися на класичні (перевага надавалася гуманітарним предметам, особливо грецькій і латинській мовам) та реальні (вивчалися насамперед предмети природничого циклу).

У другій половині XIX ст. фахівців з вищою освітою готували Харківський, Київський та Новоросійський (заснований на базі

Рішельєвського ліцею в Одесі 1865 р.) університети,

Низка вищих спеціальних навчальних закладів: Ніжинського історикофі-лологічного інституту, Глухівського учительського інституту, Харківського ветеринарного інституту, Південноросійського технологічного інституту в Харкові, Київського політехнічного інституту, Вищого гірничого училища в Катеринославі.

У другій половині XIX ст. певні зрушення в освітній галузі відбулися в західноукраїнських землях: початкові школи вийшли з-під опіки церкви і були підпорядковані світській владі, запроваджувала обов'язкове навчання для дітей віком від 6 до 14 років.

Особливого розвитку в пореформений період набули природничі науки. Математик О. Ляпунов. Хімік М. Бекетов. Зоолог І. Мечніков. Фізіолог І. Сеченов. Саме в 40— 90-х роках процес збирання, систематизації та публікації історичних матеріалів та джерел вступив у вирішальну фазу — було створено Київський центральний архів (1852), опубліковано 35 томів «Архива Юго-Западной России» (1859— 1914). Костомаров, Антонович, Грушевський, Яворницький, Багалій.