Сучасний гуманітарний довідник школяра та студента (стр. 8 из 61)

Основні аргументи норманістів

1. Русь одержала свою назву від фінського слова руотсі, яким у середині IX ст. називали шведів.

2. Найдавніший літопис включає русів до числа інших варязькихнародів — шведів, урманів (норвежців), англів і готів.

3. Більшість імен руських послів, зафіксованих у договорах із Ві'зантією (911 р., 944 р.), мають явно скандинавське походження (Карл, Інегельд, Фарлоф, Веремуд).

4. Усі перші правителі Русі носять скандинавські імена (Рюрик,Олег, Ігор, Ольга).

5. У західноєвропейських «Бертинських анналах» відзначено, щоблизько 839 р. візантійський імператор відправив посольство до франкського імператора Людовіка I Благочестивого, у складі якого знаходилися представники «народу Рос»; Людовік вирішив, що ці «роси» були шведами.

6.

Візантійський імператор Костянтин Багрянородний у своїй книзі«Про управління імперією» (близько 950 р.) наводить як слов’янські, так і руські назви дніпровських порогів. Більшість руських назв — явно старонорманського походження.

7. Ісламські географи й мандрівники IX—X ст. завжди чітко відо'кремлювали русів від сакаліба (слов’ян).

Серед провідних українських істориків «старої школи» на пози' ціях норманізму твердо стояв Д. Дорошенко. На його думку, прибу' льці'варяги відіграли «роль в’язі, роль цементу», що скріпило в одне ціле розрізнені руські племена, що об’єднало їх «в одну політичну систему, в одну державу».

СЛОВ’ЯНСЬКА (АВТОХТОННА) ТЕОРІЯ

Відомі українські історики «старої школи» — М. Костомаров, В. Антонович, М. Грушевський, Д. Багалій — дотримувалися сло' в’янської теорії походження Русі й міцно стояли на позиціях антино' рманізму. Родоначальником слов’янської (або автохтонної, антинор' манської) теорії походження Давньоруської держави був російський учений М. Ломоносов (1711—1762 рр.). У варязькій версії він убачав блюзнірський натяк на «ущербність» слов’ян, на їхню нездатність самостійно організувати на своїх землях державу.

Основні аргументи антинорманістів

1. Назва Русь етимологічно пов’язана не з Великим Новгородом або Ладогою на півночі, а з Україною (Середнім Подніпров’ям). Топо' німічним доказом цього твердження є наявність у цьому районі рік із назвами Рось, Русява, Роставиця. Крім того, у сирійській «Церков' ній історії» Псевдо'Захарії Ритора (555 р.) задовго до приходу норма' нів у Східну Європу згадується народ hros або русь, що жив південні' ше Києва (насправді, як довів професор О. Пріцак, слово hros є пере' кручуванням грецького heros — герой; у сирійському джерелі воно стосувалося міфічних амазонок).

2. У Скандинавії не жили племена або народ із назвою русь; про них немає згадок у скандинавських сагах.

3. Норманські імена візантійських послів до імператора франків(839 р.) і руських послів до Візантії (911 р.) зовсім не доводять, що руси були шведами. Нормани'дипломати всього'на'всього представ' ляли слов’яно'руських князів.

4. Ісламський письменник Ібн'Хордадбег, що писав між 840 і 880 роками, однозначно називає русів слов’янським племенем.

5. Археологічний матеріал із Східної Європи дає дуже мало речейварязького походження.

6. Нормани не могли «експортувати» ідею державності й держав'ні структури у Східну Європу, тому що в самій Скандинавії за тієї епохи ще не завершився процес розкладання первіснообщинних від' носин і були відсутні більш досконалі політичні інститути, ніж у східних слов’ян.

На думку академіка Б. Рибакова, норманізм виник тоді, «коли й німецька, й російська науки знаходилися ще в дитячому стані, коли в істориків були досить туманні уявлення про складний багатовіко' вий процес народження державності. Ні система слов’янського гос' подарства, ні тривала еволюція соціальних відносин не були відомі вченим. «Експорт» державності з іншої країни, здійснений двома' трьома войовничими загонами, здавався тоді природною формою народження держави».

У «Повісті минулих літ» процес народження держави стисну' тий до декількох десятиліть IX ст., а тисячоріччя створення пере' думов такого народження вмістилося в термін життя одного ге' роя — фундатора держави. Пояснюється це міфологічним мислен' ням літописця і середньовічною звичкою заміняти ціле його части' ною, його символом (наприклад, у малюнках місто підмінювалося зображенням однієї вежі, а військо — одним вершником). Держава, у цьому випадку, була підмінена символічною особистістю князя Олега.

КОМПРОМІСНА (СЛОВ’ЯНОВАРЯЗЬКА) ТЕОРІЯ

Одним із перших спроб зв’язати норманську теорію з уявлення' ми антинорманістів про місцеві, слов’янські корені Давньоруської держави здійснив відомий російський історик В. Ключевський. Най' більш ранньою місцевою політичною формою, що утворилася на Русі приблизно в середині IX ст., він вважав «городову область, тобто тор' говельний округ, керований укріпленим містом, що разом із тим слу' жив і промисловим (ремісничим) осередком для цього округу». Дру' гою місцевою політичною формою, на його думку, стали «варязькі князівства». З об’єднання князівств і городових областей, що зберег' ли самостійність, вийшла третя політична форма — велике князів' ство Київське, що зробилося «зерном того союзу слов’янських і су' сідніх із ними фінських племен, яке можна визнати первісною фор' мою Руської держави».

Подібної компромісної точки зору додержувалися також україн' ські історики О. Єфименко й І. Крип’якевич.

ТЕОРІЯ О. ПРІЦАКА

На думку професора Гарвардського університету (США) О. Прі' цака, автора шеститомного дослідження «Походження Русі», Дав' ньоруська держава не була заснована ні варягами, ні слов’янами. Вона являла собою поліетнічний і багатомовний торговельний союз, що в процесі встановлення свого контролю над торговельними шляхами між Балтійським, Середземним і Каспійським морями створив у Східній Європі політичне об’єднання під назвою Русь. Іншими слова' ми, Руссю споконвічно іменувалася не етнічна спільність (не плем’я або народ), а особлива рухлива соціальна група (корпорація), що скла' далася з професійних воїнів'купців. Синтез корпорації морських і річкових кочівників (вікінгів, варягів) із степовими кочівниками (ха' зарами) сприяв, на думку Пріцака, появі в IX—X ст. Волзько'Русь' кого каганату.

Проти концепції О. Пріцака виступило багато сучасних укра' їнських істориків. Одним із головних опонентів американського професора став, зокрема, академік П. Толочко. До найбільш слаб' ких аргументів О. Пріцака він зарахував його тезу про «експорт» державності в слов’янські землі із сусідніх країн (тільки не іншим народом, як це було в норманістів, а міфічним багатонаціональ' ним торговельним союзом), а також твердження про те, що начеб' то Київ споконвічно був хазарським містом.

ПЕРШІ КНЯЗІ

АСКОЛЬД І ДІР

Аскольд (Оскольд) і Дір — київські князі другої половини IX ст. За одними даними, вони були нащадками князя Кия, за іншими — дружинниками Рюрика. У 860 р. вони очолювали київську дружину під час походу на Константинополь (у період правління імператора Михайла III). У багатьох джерелах згадується про хрещення Асколь' да й Діра, а також частини населення Київської держави.

У 867 р. візантійським імператором Василем I і константинополь' ським патріархом Ігнатієм (можливо, імператором Михайлом III і патріархом Фотієм) на Русь були відправлені для місіонерської дія' льності єпископ і священики, що створили там єпархію. Костянтин VII Багрянородний повідомляє про укладання у 873—74 рр. (за ін' шими даними — у 875 р.) договорів між Візантією і Київською Рус' сю. Є відомості, що Аскольд і Дір вели боротьбу проти печенігів, ду' найських болгар, уличів і древлян. За даними «Повісті минулих літ», обидва князі були убиті близько 882 р. у Києві Олегом, що обвинува' тив їх в узурпації влади. Якщо вірити легенді, Аскольд був похова' ний на Угорській горі («Аскольдова могила»), а Дір — за церквою Орини (Ірини) у Києві.

КНЯЗЬ ОЛЕГ

Олег (рік народження невідомий — помер, згідно з Лаврентіїв' ським літописом, у 912 р., з Новгородським першим літописом — у 922 р.) — проводир варягів, київський князь. З 879 р. княжив у Нов' городі, де, за літописними даними, був вихователем і правителем' регентом при малолітньому сині Рюрика — Ігорі. У 882 р. Олег ра' зом з великою дружиною підкорив Смоленськ і Любеч, а потім, убив' ши київських князів Аскольда й Діра, захопив і Київ. У 883—885 рр. Олег підкорив древлян, жителів півночі, радимичів й інші слов’янсь' кі племена. Успішно воював проти хазар. У 911 р., якщо вірити «По' вісті минулих літ», здійснив вдалий похід проти Візантії. Узяв у ві' зантійського імператора велику контрибуцію (48 тис. гривень золо' том) і уклав 2 вересня 911 р. вигідний для Русі торговельний і полі' тичний договір з Візантійською імперією. Цей договір складався з 15 статей і передбачав установлення дружніх зв’язків між обома дер' жавами і безмитну торгівлю з Візантією; руські купці мали право жити в пригороді Константинополя протягом 6 місяців; виходити в місто групами не більше 50 чоловік без зброї й у супроводі візантій' ських чиновників; русичі одержували право служити в імператорсь' кому війську; визначався порядок викупу полонених тощо.

КНЯЗЬ ІГОР

Ігор, або Інгвар (рік народження невідомий — 945) — великий князь київський (913—945 рр.). Як пишеться у «Повісті минулих літ», він був нащадком Рюрика (сином або онуком) і з цієї причини може вважатися засновником династії Рюриковичів. Продовжував політику свого попередника князя Олега, спрямовану на зміцнення Київської держави. Підкорив племена древлян, уличів й інших, що відокремилися від Києва на початку його князювання.