Сучасний гуманітарний довідник школяра та студента (стр. 59 из 61)

Крім правозахисного дисидентства, в УРСР мали місце релігійне й «національно орієнтоване» дисидентство. Релігійні дисиденти вели боротьбу за утвердження в республіці не декларованої, а фактичної свободи совісті. Частина з них вимагала відновити греко'католицьку й автокефальну православну церкви, не переслідувати представни' ків протестантських сект. У 1982 р. священик Й. Тереля організував Комітет захисту Української грекокатолицької церкви, сподіваю' чись добитися її легалізації. Брежнєвський режим відповів на це арештами активістів.

Проти русифікації, утиску української культури й імперської по' літики Москви в 60—70'ті роки виступали такі дисиденти, як І. Дзю ба, С. Караванський, В. Мороз, В. Чорновіл, В. Стус, І. Світличний, М. Горинь, Б. Горинь, Є. Сверстюк, І. Калинець й інші. У дисидентство пішла політизована, радикально налаштована молодь із різних соціа' льно'професійних груп населення. Становлення структур правозахи' сного руху супроводжувалося наростанням у його діяльності політич' них пріоритетів. Для боротьби з інакомисленням у складі КДБ було сформовано п’яте Головне управління. До 1984 р. зусиллями «компе' тентних органів» рух дисидентів був практично знищений. Біля тися' чі чоловік (до 90 % активістів) опинилися у в’язницях, таборах, психі' атричних лікарнях («психушках»). Найбільш авторитетного «опонен' та» системи, академіка А. Д. Сахарова, без суду і слідства позбавили всіх трьох зірок Героя Соціалістичної Праці, інших державних наго' род і вислали в закрите місто Горький (нині Нижній Новгород), де він пробув сім років. Незважаючи на відносну нечисленність, дисиденти зробили свій внесок у розхитування підвалин радянської системи, у розвінчання міфу про її гуманність і демократизм.

!

+1/-+11+ 00

ПЕРЕБУДОВА

Перебудова — термін, що ввійшов до широкого вжитку із середи' ни 80'х років ХХ ст. Політика перебудови, почата частиною керівни'

цтва КПРС на чолі з Генеральним секретарем ЦК партії М. С. Горба' човим, призвела до значних змін у житті країни й світу в цілому (гласність, політичний плюралізм, закінчення «холодної війни» тощо). До кінця 80'х — початку 90'х рр. у результаті суперечливості й непослідовності в здійсненні перебудови відбулося загострення кри' зи у всіх сферах життя суспільства, що завершилося розпадом СРСР у серпні — грудні 1991 р.

ГЛАСНІСТЬ

У лютому 1986 р. XXVII з’їзд КПРС прийняв нову редакцію Про' грами партії, з якої забрали завдання побудови комунізму, проголо' сивши курс на удосконалення соціалізму. Саме тоді М. С. Горбачов висунув два принципово нові політичні гасла — гласність і широка демократія. Іншими словами, реформи вирішено було починати не з економічного базису, а з політичної надбудови.

Основними досягненнями політики гласності стали: ліквідація «білих плям» в історії СРСР; повернення з небуття дискредитованих у 30—70'ті роки імен багатьох політичних і культурних діячів, забо' ронених літературних творів, кінофільмів, наукових і публіцистич' них праць; послаблення цензури; розгортання дискусій навколо клю' чових проблем громадського, соціального, політичного й духовного розвитку; ламання старих пропагандистських стереотипів й ідеоло' гічних міфів; поява ідейного плюралізму, розмаїтості думок; падін' ня «залізної завіси» і можливість діалогу з країнами Заходу; поліп' шення радянсько'американських відносин.

Гострі публіцистичні твори з’явилися на сторінках таких видань, як «Московські новини», «Вогник», «Новий мир», «Прапор», «Жов' тень», «Питання історії», «Літературна Україна» та інших. Люди із здивуванням дізнавалися про раніше приховані від них факти мину' лого, пов’язані з революцією та громадянською війною 1917— 1920 рр., непом, політикою колективізації й індустріалізації, голо' доморами, сталінськими репресіями 30'х років, Великою Вітчизня' ною війною, діяльністю ОУН'УПА, «хрущовською відлигою», диси' дентами й брежнєвським «застоєм». Протягом лише одного 1986 р. газети і журнали набули 14 млн нових читачів.

Природно, політика гласності викликала різку політизацію гро' мадян і зростання ідеологічної поляризації. У дискусіях на сторін' ках друкованих видань, на радіо й телебаченні переважали не наукові аргументи, а емоції й ідеологічні пристрасті. При цьому комуністи' чна ідеологія почала зазнавати відкритих нападів з боку її опонентів, у самій партії почався період «розброду й хитань». Плюралізм думок (* #33&'

зайшов у суперечність з існуючою тоталітарною системою, назріла необхідність у радикальній політичній реформі.

ДЕКЛАРАЦІЯ ПРО ДЕРЖАВНИЙ СУВЕРЕНІТЕТ УКРАЇНИ (16 липня 1990 р.)

Найважливішим документом, що прийняла Верховна Рада УРСР 16 липня 1990 р., була Декларація про державний суверенітет України, що складалася з преамбули, 10 розділів і висновку.

Які її основні положення?

1. Проголошувалися верховенство, самостійність, повнота й непо'дільність влади республіки в межах її території, незалежність й рівно' правність у зовнішніх відносинах; від імені українського народу мог' ла виступати тільки Верховна Рада УРСР.

2. У розділі «Державна влада» зазначалося, що УРСР забезпечує вер'ховенство Конституції й законів республіки на своїй території; вищий нагляд за дотриманням законів здійснює Генеральний прокурор УРСР.

3. Весь економічний і науково'технічний потенціал республіки ого'лошувався власністю народу України; УРСР створює власну банків' ську, цінову, фінансову та інші системи, формує держбюджет, а у разі потреби вводить свою грошову одиницю.

4. У галузі культурного розвитку проголошувалося прагнення за'безпечити національно'культурне відродження українського народу, його історичної свідомості й традицій, функціонування української мови у всіх сферах громадського життя; одночасно всім національно' стям, що проживають на території УРСР, гарантувалася воля їхнього національно'культурного розвитку.

5. У розділі «Зовнішня й внутрішня безпека» вказувалося, щоУкраїна має право на власні Збройні сили, внутрішні війська й органи державної безпеки, підлеглі Верховній Раді; проголошувалося праг' нення України стати в майбутньому нейтральною державою, не бра' ти участь у військових блоках і дотримуватися трьох неядерних прин' ципів: не приймати, не виробляти, не купувати ядерну зброю.

6. У галузі міжнародних відносин Україна як суб’єкт міжнарод'ного права прагнула підтримувати дружні зв’язки з іншими держа' вами, брати участь у роботі міжнародних організацій; при цьому визнавався пріоритет загальнолюдських цінностей над класовими, загальновизнаних норм міжнародного права над нормами внутріш' ньодержавного права.

7. На закінчення відзначалося, що Україна буде будувати свої від'носини з іншими радянськими республіками на основі договорів,

укладених на принципах рівноправності, взаємоповаги й невтручан' ня у внутрішні справи.

ДКНС (рос. ГКЧП)

Серпнева криза 1991 р. — політична криза, викликана спробою групи членів вищого керівництва СРСР зірвати процес підписання нового Союзного договору. 19 серпня було офіційно оголошено про створення Державного комітету з надзвичайного стану (ДКНС, рос. ГКЧП), до складу якого ввійшли віце'президент СРСР Г. І. Яна' єв, прем’єр'міністр В. С. Павлов, заступник голови Ради оборони при Президенті СРСР О. Д. Бакланов, міністр внутрішніх справ Б. К. Пуго, міністр оборони Д. Т. Язов, голова Комітету державної безпеки В. А. Крючков й інші. ДКНС прийняв рішення про заборону діяльно' сті опозиційних партій і рухів, а також ряду газет. До Москви були введені війська. Відповіддю на створення ДКНС стали масові демон' страції й мітинги протесту в Москві, Ленінграді й ряді інших міст країни. На чолі опору діям ДКНС встали президент РРФСР Б. М. Єль' цин й інші керівники Російської Федерації. Указами Єльцина ство' рення ДКНС було кваліфіковане як спроба державного перевороту; союзні органи виконавчої влади, включаючи силові структури, були перепідпорядковані президентові РРФСР. 22 серпня виступ ДКНС було придушено. Його члени, а також ряд інших діячів (у тому числі голова Верховної Ради СРСР О. І. Лук’янов) були арештовані (у 1994 р. амністовані Державною думою Російської Федерації); Пуго покінчив життя самогубством.

23 серпня указом Єльцина була припинена діяльність Компартії на території РРФСР (заборонена 6 листопада). 24 серпня президент СРСР М. С. Горбачов зрікся керівної посади Генерального секре3 таря ЦК КПРС і звернувся до членів ЦК із закликом про самороз' пуск. Діяльність союзних органів влади виявилася паралізованою. Реальний центр влади в Москві почав переміщатися до російського керівництва. Латвія, Литва й Естонія заявили про вихід із СРСР; їхня незалежність була офіційно визнана керівництвом СРСР 5 вере' сня 1991 р. Серпнева криза прискорила процес дезінтеграції і насту' пного розпаду СРСР.

АКТ ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ 24 СЕРПНЯ 1991 р.

Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла над Україною у зв’язку з державним переворотом у СРСР 19 серпня 1991 року,

— продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні,

— виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно'правовими документами,

— здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто ПРОГОЛОШУЄ НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ та створення самостійної Української держави — УКРАЇНИ.