Сучасний гуманітарний довідник школяра та студента (стр. 53 из 61)

У нових умовах була проведена реорганізація командування УПА і змінена тактика дій у нових умовах. Насамперед вирішено було об’єднати посади провідника ОУН і головного командира УПА.

27 січня 1944 р. Д. Клячківський передав свої повноваження Р. Шу хевичу («Тарас Чупринка»), а сам залишився командувачем УПА' Північ (після загибелі Клячківського 12 лютого 1945 р. цю посаду зайняв майор І. Литвинчук — «Дубовий»). Командування УПА поча' ло переговори з німецько'фашистськими військами про припинення конфронтації. Представник УПА Іван Гриніх («Герасимовський») зустрівся 5 березня 1944 р. у Тернополі з представником команду' вання охоронної поліції та СД кримінал'комісаром Паппе, а 28 берез' ня — з оберштурмбанфюрером СС Вітіском. Під час переговорів мова йшла про можливості українсько'німецького співробітництва в спі' льній боротьбі проти Червоної Армії, забезпеченні УПА німецькою зброєю, обміні інформацією, що становила інтерес для обох сторін, звільненні німцями українських повстанців, що потрапили в полон.

Улітку 1944 р. особовий склад УПА значно поповнився за рахунок розгромленої радянськими військами в бою під Бродами української дивізії «Галичина». Наприкінці 1944 р. Р. Шухевич відмовився від тактики широкомасштабних бойових операцій. Виросла роль зв’яз' кових, що підтримували зв’язок між командуванням і тактичними одиницями, а також між окремими сотнями. УПА однозначно ви' знала себе загальноукраїнською армією, що з липня 1944 р. форма' льно підкорилася Українській головній визвольній раді. Основною тактичною одиницею УПА став не курінь, а сотня, що давало можли' вість діяти більш мобільно й ефективно. Служба безпеки УПА почала боротьбу з прихильниками радянської влади.

З 1945 р. основний тягар боротьби УПА припав на УПАЗахід, а бойові дії перенеслися з Волині й Полісся в Галичину і на Буковину, де діяла Буковинська українська самооборонна армія. Більшість по' літичних і збройних акцій УПА було спрямовано проти дій радянсь' ких органів.

На початку 1946 р. з метою ліквідації УПА в західні області Укра' їни були перекинені частини Червоної Армії, прикордонних і внутрішніх військ з танками, артилерією і літаками. Під час бойових дій, що продовжувалися близько 6 місяців, відбулося більше 1,5 тис. боїв і сутичок. Утрати були великими з обох боків: за націоналістич' ними джерелами, УПА втратила 5 тис. бійців, радянські війська — близько 15 тис. (загальні втрати УПА за роки боротьби — 20 тис. чоловік; військовослужбовців Червоної Армії, органів держбезпеки й внутрішніх військ — 22 тис. чоловік). Масований наступ радянських регулярних частин і каральних загонів змушував підрозділи УПА постійно змінювати місця дислокації і щоразу застосовувати іншу тактику ведення боїв. Унаслідок утрат під час кровопролитних боїв із супротивником, поранень і хвороб особовий склад армії в 1946 р. ско' ротився на 40 %, що призвело до зниження ефективності бойових дій. Проблематичним став зв’язок між командуванням й окремими частинами. В УПА потрапляли і випадкові люди, що підривали авто' ритет партизанської армії. Радянські каральні органи своїм завдан' ням вважали не тільки ліквідацію УПА, але й залякування населен' ня. Зокрема, проводилися широкомасштабні акції депортації насе' лення, масово фальсифікувалися кримінальні справи, спалювалися й вирубувалися лісові масиви, прилюдно демонструвалися тіла уби' тих повстанців тощо. Одночасно радянський уряд оголосив амністію тим партизанам, що добровільно складуть зброю і припинять бороть' бу. Урядові звернення до учасників повстанського руху з’являлися 7 разів (останній раз у грудні 1949 р.). Але тільки амністія 1945 р. мала реальний вплив на УПА. У цей період з лісів вийшли, за деяки' ми даними, близько 41 тис. повстанців. В умовах, що створилися, командування УПА прийняло рішення про частковий вивід своїх під' розділів з України в Німеччину й Австрію. Восени 1945 р. і навесні 1946 р. з цією метою було проведено два великі рейди територією Словаччини. У 1947 р. окремі групи повстанців здійснили рейди в ЧССР і Румунію. У 1946 р. припинила діяльність УПАПівніч, а влітку 1947 р. — групи «Буг» і «Лисоня». У 1948—1949 рр. активно діяла тільки група «Говерла» (у районі Дрогобича) і окремі сотні на Гуцу' льщині. Однак наприкінці 1949 р. і вони були змушені припинити опір.

31 січня 1949 р. у Львові загинув шеф Головного військового штабу полковник О. Гасин («Лицар»), 14 квітня 1949 р. — командир УПА' Схід полковник В. Сидор. Після загибелі 5 березня 1950 р. у бою під Львовом головнокомандувача УПА генерала'хорунжого Р. Шухевича УПА як єдина військова формація припинила своє існування.

Протягом 1944—1948 рр. окремі частини УПА діяли на українсь' ких землях в складі Польщі. Після закінчення Другої світової війни командування УПА уклало угоду (18.05.1946 р.) з Армією Крайо' вою, а згодом з повстанською структурою «Воля і Незалежність» про встановлення демаркаційної лінії і взаємне співробітництво. Навесні 1947 р. у бою із загоном УПА під командуванням С. Хріна загинув заступник міністра оборони Польщі генерал К. Свєрчевський, що стало приводом для розгортання акції депортації українського насе' лення з етнічних українських земель (операція «Вісла»). У новоство' рені на колишніх німецьких землях воєводства (Вроцлавське, Гдан' ське, Ольштинське, Щецинське, Познанське) силоміць переселили близько 150 тис. українців. Масові репресії польського комуністич' ного уряду викликали рішучу протидію УПА. Для боротьби з части' нами УПА польське командування направило 20'тисячну армію під командуванням генерала С. Моссора. 20 вересня 1947 р. у бою з під' розділами польських урядових військ загинув провідник ОУН на поль' ських землях Я. Старух. Після тривалих боїв з переважаючими си' лами супротивника командування УПА вирішило вивести 16 бойо' вих сотень з території Польщі. 29 червня 1947 р. три сотні прорвали' ся на територію Дрогобицької області, а сотня під командуванням М. Дуди («Громенка») пробилася через територію Чехословаччини в Західну Німеччину. Інші загони УПА були розбиті.

ПІДСУМКИ ВІЙНИ ДЛЯ УКРАЇНИ

Знаходячись у зоні активних бойових дій і окупації, республіка втратила значну частину своїх людських ресурсів. Крім мільйонів мобілізованих в армію і загиблих на фронті солдатів, величезними були втрати серед мирного населення. Фашисти знищили 3 млн 265 тис. мирних жителів, 1 млн 366 тис. військовополонених, вивез' ли в Німеччину приблизно 2,2 млн остарбайтерів. Безліч людей по' мерло від голоду й хвороб у зв’язку з нестерпними умовами життя, створеними окупантами на захопленій території. Загальне число за' гиблих громадян України дорівнювало 5,3 млн чоловік (тобто заги' нув кожен шостий).

Колосальний збиток був завданий народному господарству респуб' ліки. Було зруйновано 714 міст і містечок, більше 28 тис. сіл, 16 тис. промислових підприємств, 18 тис. медичних установ, майже 33 тис. шкіл, технікумів і вузів. Окупанти розорили 30 тис. колгоспів, рад' госпів і МТС. Прямі збитки склали 285 млрд карбованців, а загальна

сума втрат, які зазнали населення та економіка республіки, склала близько 1,2 трлн карбованців.

Позитивним моментом остаточного підсумку війни було приєд' нання Західної України до Радянської України, що дозволило україн' цям уперше за багато сторіч об’єднатися в межах однієї держави.

Виріс міжнародний авторитет України, яка 26 квітня 1945 р. ста' ла одним із засновників і членів Організації Об’єднаних Націй (ООН).

Як складова частина СРСР Радянська Україна зробила величез' ний внесок у розгром гітлерівської Німеччини й вийшла перемож' цем як у Великій Вітчизняній, так і в Другій світовій війні.

7

&

+12-+1-5 00

ВІДБУДОВНИЙ ПЕРІОД

Відбудовні роботи в Україні почалися наприкінці 1943 р. і в міру звільнення республіки від окупантів набували все більш широкого розмаху. Наприкінці травня 1945 р. Державний комітет оборони ухва' лив перевести частину оборонних підприємств на випуск товарів для населення. Трохи пізніше був прийнятий закон про демобілізацію тринадцяти віків особового складу армії. Ці постанови ознаменували перехід Радянського Союзу до мирного будівництва. У вересні 1945 р. був скасований ГКО. Усі функції управління країною зосередилися в руках Ради Народних Комісарів (у березні 1946 р. перетворений у Раду Міністрів СРСР).

На момент закінчення воєнних дій в Україні залишилися неушко' дженими лише 19 % промислових підприємств. Звідси стає зрозу' мілим, чому на відновлення важкої промисловості в роки четвертої п’ятирічки (1946—1950 рр.) радянське керівництво спрямувало 80— 85 % усіх капіталовкладень.

Основна задача п’ятирічного плану полягала в тому, щоб у най' коротший термін відновити райони країни, що зазнали окупації, до' сягти довоєнного рівня розвитку промисловості й сільського госпо' дарства, а потім перевершити їх. План передбачав першочерговий розвиток галузей важкої й оборонної промисловості. Намічалися осво' єння нових вугільних районів, розширення металургійної бази на ( 7 0 0 ( &&&