Сучасний гуманітарний довідник школяра та студента (стр. 52 из 61)

У червні'серпні 1943 р. відбувся знаменитий Карпатський рейд партизанського з’єднання С. А. Ковпака. Просуваючись Поліською, Рівненською, Львівською й Станіславською областями, це з’єднання громило на своєму шляху німецькі гарнізони та поліцейські дільни' ці, завдало ударів по Битковських і Яблоневських нафтопромислах Прикарпаття, 11 разів виривалося з оточення, поки не відступило на Житомирщину.

У травні'червні 1943 р. партизани розгорнули великомасштабну «рейкову війну». У цей час ними був підірваний 291 ешелон — май' же в 6 разів більше, ніж за перші чотири місяці зазначеного року. Особливо активно «рейкова війна» велася в липні'серпні 1943 р. у зв’язку з битвою на Курській дузі, що почалася в цей час. Саме тоді на партизанських мінах підірвалися 1023 ворожі ешелони. Сильних ударів по ворожих комунікаціях завдали з’єднання Київської, Кіро' воградської, Полтавської й інших областей середньої смуги України. До кінця серпня пропускна здатність залізниць знизилася на 72 %. Кількість підірваних ешелонів у вересні'жовтні перевищила 1150. Одне лише партизанське з’єднання О. Ф. Федорова під кінець року пустило під укіс 430 ешелонів супротивника.

Усього протягом 1943 р. українськими радянськими партизана' ми було підірвано 3688 ешелонів, зруйновано 1469 залізничних і шосейних мостів, розгромлено 359 залізничних станцій, ворожих гарнізонів, штабів і поліцейських ділянок, знищено до 300 тис. гіт' лерівців. Одночасно радянське командування одержало від партиза' нів понад 2 тис. розвідувальних відомостей.

Після того як восени й узимку 1943 р. радянські війська звільни' ли Лівобережну Україну, 33 партизанські з’єднання і загони загаль' ною чисельністю близько 20 тис. чоловік були розформовані. Але на Правобережжі чисельність партизан продовжувала рости. З грудня 1943 р. по січень 1944 р. партизанська армія збільшилася на 5 тис. чо' ловік і нараховувала 47,8 тис. бійців.

У 1944 р. продовжували практикуватися глибокі рейди великих з’єднань у тили супротивника. Так, 5 січня почався ЛьвівськоВар шавський рейд 1'ї Української партизанської дивізії ім. С. А. Ковпа' ка під командуванням П. П. Вершигори. Рейд тривав три місяці. За цей час партизани пройшли 2100 км Житомирською, Рівненською, Волинською, Львівською областями, територією Польщі й Білорусії. У лютому'квітні через Рівненську й Тернопільську області пройшли з’єднання М. І. Шукаєва й І. М. Іванникова. Вони провели 30 боїв з фашистами, розгромили 7 штабів німецьких військових частин. У травні ці загони завдали удару по нафтопромислах Дрогобича й Бо' рислава. Після звільнення Львова і Дрогобича партизани продовжи' ли свій похід територією Польщі й Чехословаччини. У травні'червні територією Рівненської, Волинської, Львівської і Дрогобицької обла' стей проходив рейд з’єднання М. І. Наумова. Партизани пройшли понад 1 тис. км, провели 72 бої і, хоча зазнали великих втрат, змогли завдати окупантам кілька вагомих поразок.

Усього протягом 1944 р. у здійсненні глибоких рейдів у тили су' противника на Правобережжі й у західних областях України брали участь 19 партизанських з’єднань і 25 самостійних загонів. За січень' липень партизани винищили, поранили або взяли в полон 120 тис. гітлерівців, знищили 638 танків, 54 літаки, 4674 автомашини, орга' нізували 1037 аварій на залізницях.

Слід зазначити, що крім українців, росіян, білорусів і представ' ників інших народів СРСР у радянських партизанських загонах в Україні боролися до 7 тис. поляків, більше 500 словаків і чехів, 700 угорців, 200 югославів, а також румуни, болгари, німці'антифа' шисти, французи, бельгійці, іспанці тощо.

УКРАЇНСЬКА ПОВСТАНСЬКА АРМІЯ (УПА)

Українська повстанська армія (УПА) — назва націоналістичних партизанських загонів, що діяли в Західній Україні в 1942—1952 рр. Після нападу фашистської Німеччини на СРСР ОУН'СД, проголоси' вши у Львові відновлення Української держави (30.06.1941 р.), в умовах окупаційного режиму почала створення національних Зброй' них сил. Однак німецька окупаційна адміністрація вдалася до репре' сій проти оунівців і ліквідувала всі спроби легального створення вій' ськових структур. До кінця 1942 р. в ОУН переважала доктрина, від' повідно до якої необхідно було створювати регулярну армію. При цьому прояви партизанських дій засуджувалися як провокаційні. Наприкінці 1942 р. поблизу Львова відбулася конференція військо' вих референтів вищих проводів ОУН, що переглянула існуючі кон' цепції і висловилася за доцільність створення партизанських і регу' лярних структур під назвою Військові відділи ОУНСД.

Формування перших Військових відділів ОУН'СД почалося на Во' лині під керівництвом С. Качинського («Остап») у середині жовтня 1942 р. 7 лютого 1943 р. сотня Г. Перегійняка («Коробки») напала на німецькі поліцейські бараки в містечку Володимирець (Рівненщина). З цього часу ідеологи ОУН відраховують початок антинацистської бо' ротьби своєї організації. Третя конференція ОУН'СД 17—21 лютого 1943 р. схвалила прийнятий курс на збройну боротьбу з окупаційним режимом. Перші підрозділи УПА створювалися на Волині й Поліссі для захисту населення від німецького терору та боротьби проти радян' ських партизанських загонів. Наприкінці 1942 р. — у першій полови' ні 1943 р. Військові відділи ОУН'СД нараховували кілька тисяч чоло' вік. Загальне керівництво відділами здійснював командир М. Клячків ський. На чолі штабу стояв В. Івахів. Після загибелі В. Івахіва 13 трав' ня 1943 р. Крайовий військовий штаб очолив В. Сидор.

У Галичині ОУН'СД могла розраховувати тільки на створення не' численних груп, що навіть не декларували своєї приналежності до організації, а виступали під назвою Українська народна самооборона (УНСО), або Самооборонні кущові відділи (СКВ). Загальне команду' вання відділами здійснював поручик А. Луцький («Андрієнко»). На' весні 1943 р. відбулися переговори з УПА, очолюваною Т. Боровцем. У травні 1943 р. переговори завершилися домовленістю про об’єд' нання обох груп в єдину УПА. Представники Військових відділів ОУН' СД повинні були ввійти в Штаб УПА. Однак відмінність доктрин і статутів, а також особисті амбіції лідерів призвели до наростання протиріч між Т. Боровцем й ОУН'СД. Сторони почали обвинувачува' ти одна одну в деструкції і заохоченні отаманщини. Крім того, Т. Бо' ровець не насмілювався вступати в конфлікт із польською Армією Крайовою, котра активно діяла на Волині, а М. Клячківський (як і вся ОУН'СД) розглядав поляків як окупантів, тому вважав антипольські акції необхідними. Намагаючись відмежуватися від М. Кляч' ківського, Т. Боровець у липні 1943 р. відколовся від УПА й проголо' сив про створення Української народної революційної армії (УНРА).

7—8 серпня 1943 р. відділи УПА'Південь на чолі з І. Климишиним («Круком») провели роззброєння й ліквідацію військових відділів ОУНМ (А. Мельника) під командуванням М. Недзвідзького («Хро на»). Велика частина мельниківців влилася в УПА, а такі діячі ОУН'М, як Ф. Польовий («Поль»), В. Штуль («Чорнота»), М. Скорупський («Макс»), О. Яценюк («Волинець»), зайняли керівні посади в УПА.

19 серпня 1943 р., продовжуючи акцію щодо консолідації націоналістичних партизанських загонів підрозділи УПА атакували штаб УНРА на Поліссі, після чого в УПА влилося чимало колишніх прихильників Т. Боровця. Восени 1943 р. на Волині була ліквідована група Т. Басюка («Яворенка») під назвою «Фронт української рево люції», що займала антибандерівську позицію. У листопаді 1943 р. в основному завершилися переговори між ОУН'СД і ОУН'М, під час яких були досягнуті домовленості про утворення єдиної УПА, про допусти' мість участі українських збройних формувань у воєнних операціях у складі гітлерівської армії поряд з підпільною роботою, про припинен' ня міжфракційної ворожнечі на час боротьби за звільнення України та про участь мельниківських представників у єдиному штабі.

Бойові дії УПА в 1943 р. на Волині й Поліссі призвели до того, що в ряді районів була цілком ліквідована німецька адміністрація і про' голошена тимчасова українська військова влада. 21 березня 1943 р. було здійснено напад на Горохів. 2 травня 1943 р. на трасі Брест — Ковель був убитий командувач «Штурмабтайлюнга» генерал В. Лют' це. У серпні 1943 р. відбувся бій у Загорові загону А. Марцинюка («Берези»), під час якого німецька сторона застосовувала авіацію. У бою загинули 31 повстанець (з 42) і понад 100 німців (з більше 500). Підрозділи УПА здійснювали рейди на Правобережжя, Буковину, Закарпаття, Підляшшя, Посяння, частина з яких мала характер бо' ротьби проти польських і радянських партизанів, частина — переваж' но пропагандистський характер.

З літа 1943 р. почастішали сутички УПА з радянськими партиза' нами. Спроби переговорів із представниками з’єднань О. Сабурова,

С. Ковпака, Д. Медведєва, А. Бегми і П. Вершигори не увінчалися успіхом. Радянська сторона вважала партизанів з УПА бандитами, «ворогами народу», підсобниками німецько'фашистських окупан' тів. У свою чергу, і український націоналізм був послідовно антира' дянським.

Навесні 1944 р. відбулися перші збройні сутички УПА з регуляр' ними радянськими частинами. 12 лютого 1944 р. Перший секретар ЦК КП(б)У М. Хрущов підписав офіційне звернення до УПА з пропо' зицією добровільно скласти зброю. Однак УПА продовжувала боро' тьбу. У квітні 1944 р. неподалік с. Гурби Мизоцького р'ну Рівненсь' кої області відбулося велике зіткнення між загонами НКВС (30 тис. чоловік під командуванням ген. Марченка) і УПА'Південь (5 тис. чо' ловік під командуванням М. Свистуна'«Ясена»). Радянські війська завдали відчутної поразки УПА, що втратила в цьому бою 3588 чоло' вік. Унаслідок каральних акцій радянської армії УПА'Північ скоро' тилася до 11 куренів, УПА'Південь — до 3 куренів.