У цій обстановці УЦР, засідаючи вдень і вночі, видала закон про радикальну земельну реформу (передбачалася націоналізація вели' ких земельних володінь), а в ніч з 24 на 25 січня 1918 р. видала свій останній, Четвертий універсал (датований 22 січня). У цьому доку' менті Центральна Рада обвинуватила РНК Росії у розв’язанні агресії
проти УНР і затягуванні мирних переговорів із країнами Четверного союзу.
«Для того, щоб ані російський Уряд, ані будь'який інший, — гово' рилося в Універсалі, — не становив перешкод Україні у встановленні того бажаного миру, для того, щоб повести свій край до порядку, творчої праці, закріплення революції і нашої волі, ми, Українська Центральна Рада, повідомляємо всім громадянам України:
Відтепер Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною Державою Українського Народу».
Далі в Універсалі підкреслювалося, що УНР бажає жити в мирі з усіма державами й збирається почати мирні переговори з країнами Четверного союзу. Одночасно УЦР закликала всіх громадян УНР уста' ти на захист Батьківщини від «так званих більшовиків й інших за' гарбників, що грабують і розоряють наш край».
Велика частина Універсалу містила обіцянки відразу ж після за' кінчення воєнних дій провести в життя демократичні реформи на ко' ристь трудящих. На жаль, цей документ був прийнятий занадто пізно, коли кульмінація українського національного руху вже пройшла.
& & "
+1+/+134 00
БРЕСТСЬКИЙ МИР 1918 р.
Брестський мир 1918 р. — мирний договір між Українською На' родною Республікою, з одного боку, і Німеччиною, Австро'Угорщи' ною, Туреччиною і Болгарією, з іншого, підписаний 27 січня (9 лю' того) 1918 р. у Бресті. Привід для початку переговорів щодо миру з Центральними державами дали більшовики. 20 листопада (3 груд' ня) 1917 р. в штабі німецьких військ у Брест'Литовську вони почали переговори з представниками австро'німецького блоку. 2(15) грудня була підписана угода про перемир’я терміном на 28 днів. Переговори про укладання мирного договору між Радянською Росією та Німеч' чиною з її союзниками почалися 9(22) грудня 1917 р. у Бресті. Біль' шовицька делегація на початку переговорів заявила, що вона буде представляти інтереси всіх народів колишньої Російської імперії. 21 грудня 1917 р. — 3 січня 1918 р. Українська Центральна Рада направила на переговори українську делегацію. До складу делегації УНР, що була обрана на нараді представників управління Українсь' кої партії соціалістів'революціонерів і Української соціал'демокра' тичної робітничої партії, входили В. Голубович (голова), М. Полоз, М. Любинський, О. Севрюк, М. Левитський. Напередодні від’їзду делегація одержала докладне роз’яснення позиції України на пере' говорах від М. Грушевського. Делегація мала добитися включення до складу УНР українських земель, що знаходилися під владою Ав' стро'Угорщини (Східної Галичини, Буковини і Закарпаття), а також земель, що належали до війни Російській імперії (Холмщина, Підля' шшя і Посяння). У разі відмови Австро'Угорщини передати окупова' ні нею землі, делегація мала вимагати створення з них окремого коронного краю з найширшою автономією. 25 грудня (6 січня) 1918 р. українська делегація, яку нотою делегацій чотирьох союзних дер' жав визнали «самостійним і повноважним представником УНР», під' ключилася до переговорів. Питання про долю Східної Галичини, Бу' ковини й Закарпаття на вимогу делегації Австро'Угорщини було зня' то з обговорення. Холмщину, Підляшшя і Посяння визнали земля' ми, що мали ввійти до складу УНР.
5(18) січня 1918 р. за пропозицією радянської делегації в перего' ворах була зроблена перерва на десять днів. 7(20) січня 1918 р. до Києва виїхала й українська делегація. Після проголошення в ніч з 11 на 12 січня (з 24 на 25 січня) 1918 р. Четвертого універсалу УЦР члени української делегації повернулися до Бреста. Цього разу деле' гацію очолював О. Севрюк. Напередодні поновлення переговорів радянська делегація (голова — Л. Троцький) 17(30) січня 1918 р., указавши на зміну внутрішньополітичної ситуації в Україні й прису' тність на переговорах представників харківського більшовицького уряду (голова делегації — Ю. Медведєв), фактично відмовилася ви' знати повноваження делегатів УНР.
Після ознайомлення учасників переговорів з текстом Четвертого універсалу УЦР 19 січня (1 лютого) 1918 р. на пленарному засіданні всіх делегацій міністр закордонних справ Австро'Угорщини О. Чер' нін від імені Центральних держав зробив заяву про визнання Україн' ської Народної Республіки незалежною й суверенною державою. У ніч з 26 на 27 січня (з 8 на 9 лютого) 1918 р. був укладений мирний договір між УНР і країнами Четверного союзу. Текст Брестського миру складався з 10 статей. За умовами Брестського договору кордо' ни між Австро'Угорською імперією й УНР установлювалися по лінії довоєнних кордонів Російської імперії й Австро'Угорщини. Для оста' точного встановлення кордонів з Польщею створювалася змішана мі' сія. Брестський договір передбачав урегулювання питання про звіль' нення окупованих областей; установлення дипломатичних і консуль' ських відносин; взаємне відмовлення від сплати військових податків і компенсації збитку, заподіяного війною; повернення військовополо' нених й інтернованих цивільних осіб. Брестський мир регулював го' сподарські відносини і взаємний обмін товарами між Україною і кра' їнами Четверного союзу. Додатковою умовою договору був пункт про надання Центральними державами збройної допомоги УНР у бороть' бі проти більшовиків і позичка українському урядові в розмірі 1 млрд карбованців. У Бресті була укладена також таємна декларація між УНР і Австро'Угорщиною, за умовами якої Галичина та Буковина об’єднувалися в один коронний край. Однак 4 липня 1918 р. Австро' Угорщина анулювала таємну декларацію, мотивуючи це тим, що Україна не передала обумовленої Брестським договором кількості продовольства. Укладання Брестського миру стало першим актом ви' знання України як незалежної держави в новітній час.
Третя фаза української державності — період Директорії — була своєрідним продовженням першої — періоду Центральної Ради. Сво' єю декларацією від 26 грудня Директорія відновила всі закони УНР. Одним з головних пунктів декларації була обіцянка експропріації державних, церковних і великопоміщицьких землеволодінь для роз' поділу їх між селянами. Не менш соціалістичними були зобов’язан' ня уряду діяти в інтересах робітників, селян і «трудової інтеліген' ції» та позбавити виборчих прав земельну й промислову буржуазію.