Ще до офіційного зречення Миколи II Тимчасовий комітет Держав' ної думи оголосив, що в Росії «надалі до скликання Установчих зборів, що має метою визначити форму правління Російської держави», ство' рюється «Тимчасова громадська Рада міністрів» (Тимчасовий уряд). В основу цього корпусу міністрів був покладений список, складений кадетами й октябристами ще до революції. Головою Тимчасового уря' ду був обраний князь Г. Львов — ліберальний діяч, що очолював з лип' ня 1914 р. «Усеросійський земський союз допомоги хворим і поране' ним воїнам». Міністром закордонних справ став лідер партії кадетів П. Мілюков, посада військового міністра дісталася октябристові О. Гу' чкову, а міністерство юстиції очолив есер О. Керенський.
ня царського самодержавства, а 17 березня представники громадських організацій і політичних партій сформували Виконавчий комітет; про' тягом наступних трьох місяців він являв собою вищу владу в місті. Тоді ж, 17 березня, Товариство українських поступовців (ТУП) прийняло рішення про створення Об’єднавчого центру. З цією метою 20 березня 1917 р. у Києві пройшли збори делегатів від різних українських гро' мадських організацій і партій, на яких була створена Українська Центральна Рада (УЦР).
Головними ініціаторами утворення УЦР були члени ТУП Є. Чика ленко, С. Єфремов і Д. Дорошенко, а також члени УСДРП В. Винниче нко і С. Петлюра. У той же день УЦР відправила вітання голові Тим' часового уряду князеві Львову і міністрові юстиції Керенському, висловивши сподівання, що у вільній Росії будуть задоволені законні права українського народу. Через кілька тижнів у УЦР вступила та' кож молода Українська партія соціалістів'революціонерів (УПСР), яку представляли М. Ковалевський, П. Христюк і М. Шаповал. Голо' вою УЦР обрали професора історії М. С. Грушевського.
Так в Україні, поряд з Виконавчим комітетом і Радами робітничих і солдатських депутатів, виникла третя політична сила, що претенду' вала на владу, — Центральна Рада.
Генеральний секретаріат — найвищий виконавчий орган Центра' льної Ради й УНР з 15(28) червня 1917 р. до 9(22) січня 1918 р., уряд України. Створений на закритому засіданні Малої ради 15(28) черв' ня 1917 р. Складався з 8 генеральних секретарів і генерального писа' ря. Главою Генерального секретаріату і генеральним секретарем внут' рішніх справ був обраний соціал'демократ, письменник В. Винниче нко. До складу Генерального секретаріату також входили: П. Хрис тюк (УПСР) — генеральний писар, генеральні секретарі: військових справ — С. Петлюра (УСДРП), фінансів — Х. Барановський (безпар' тійний), земельних справ — Б. Мартос (УСДРП), судових справ — В. Садовський (УСДРП), продовольчих справ — М. Стасюк (УПСР), народної освіти — І. Стешенко (УСДРП ), міжнаціональних справ — С. Єфремов (УПСФ). 26(9) липня 1917 р. В. Винниченко оголосив де' кларацію, в якій Генеральний секретаріат проголошувався крайовим органом влади й окреслювалися основні завдання його діяльності. Унаслідок переговорів у липні 1917 р. між Центральною Радою і Тим' часовим урядом Генеральний секретаріат був визнаний органом дер' жавної влади в Україні. 4(27) липня 1917 р. В. Винниченко сформу' вав новий склад уряду, до якого входили: голова і генеральний секре' тар внутрішніх справ — В. Винниченко, генеральний писар — П. Христюк, генеральний секретар земельних справ — Б. Мартос, гене' ральний секретар фінансових справ — Х. Барановський, генераль' ний секретар військових справ — С. Петлюра, генеральний секретар народної освіти — І. Стешенко, генеральний секретар шляхів сполу' чення — В. Голубович (УПСР), генеральний секретар пошти й теле' графу — О. Зарубін (російський есер), генеральний секретар судових справ — В. Садовський, генеральний секретар продовольчих справ — М. Стасюк, генеральний секретар державного контролю (державний контролер) — М. Рафес (БУНД), генеральний секретар міжнаціона' льних справ — О. Шульгін (УПСР). Товаришами генерального сек' ретаря міжнаціональних справ були обрані М. 3ільберфарб (Єврейсь' ка об’єднана соціалістична партія) і В. Міцкевич (Польський демок' ратичний централ). Статс'секретарем у справах України при Тимча' совому уряді призначили П. Стебницького (УПСФ).
16 червня 1917 р., незважаючи на заборону Тимчасового уряду, у Києві зібрався II Усеукраїнський військовий з’їзд; з усіх фронтів прибуло 2300 представників від 1,6 млн солдат. З’їзд запропонував УЦР прискорити розробку проекту автономії України. Услід за цим, 23 червня 1917 р., Центральна Рада видала свій Перший універсал, в якому урочисто проголошувала:
«Народе український! Народе селян, робітників, трудового люду!
Волею своєю ти поставив нас, Українську Центральну Раду, на сторожі прав і вольностей Української землі.
Найкращі сини твої, обранці від сіл, від фабрик, від солдатських казарм, від усіх громад і товариств українських вибрали нас, Україн' ську Центральну Раду, і веліли нам стояти і боротися за ті права і вольності.
Твої, народе, обранці заявили свою волю в такий спосіб:
Нехай буде Україна вільною. Не відокремлюючись від усієї Росії, не пориваючи з державою російською, нехай народ український на своїй землі має право сам влаштовувати своє життя. Нехай порядок і устрій в Україні дають обрані всенародним, рівним, прямим і таєм' ним голосуванням Всенародні українські збори (Сейм). Усі закони, що повинні дати той порядок тут у нас, в Україні, мають право вида' вати тільки наші Українські Збори.
А ті закони, що повинні давати порядок по всій Російській держа' ві, повинні видаватися у Всеросійському Парламенті.
Ніхто краще нас не може знати, що нам потрібно і які закони для нас кращі.
Ніхто краще наших селян не може знати, як розпоряджатися сво' єю землею. І тому ми хочемо, щоб після того, як по всій Росії будуть конфісковані всі поміщицькі, казенні, царські, монастирські й інші землі у власність народів, коли буде виданий про це закон на Всеро' сійських установчих зборах, право розпорядження нашими україн' ськими землями, право користування ними належало тільки нам самим, нашим Українським зборам (Сейму).