Сучасний гуманітарний довідник школяра та студента (стр. 37 из 61)

Ще до офіційного зречення Миколи II Тимчасовий комітет Держав' ної думи оголосив, що в Росії «надалі до скликання Установчих зборів, що має метою визначити форму правління Російської держави», ство' рюється «Тимчасова громадська Рада міністрів» (Тимчасовий уряд). В основу цього корпусу міністрів був покладений список, складений кадетами й октябристами ще до революції. Головою Тимчасового уря' ду був обраний князь Г. Львов — ліберальний діяч, що очолював з лип' ня 1914 р. «Усеросійський земський союз допомоги хворим і поране' ним воїнам». Міністром закордонних справ став лідер партії кадетів П. Мілюков, посада військового міністра дісталася октябристові О. Гу' чкову, а міністерство юстиції очолив есер О. Керенський.

УТВОРЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ (УЦР)

13 березня (за новим стилем) 1917 р. у Києві довідалися про падін'

ня царського самодержавства, а 17 березня представники громадських організацій і політичних партій сформували Виконавчий комітет; про' тягом наступних трьох місяців він являв собою вищу владу в місті. Тоді ж, 17 березня, Товариство українських поступовців (ТУП) прийняло рішення про створення Об’єднавчого центру. З цією метою 20 березня 1917 р. у Києві пройшли збори делегатів від різних українських гро' мадських організацій і партій, на яких була створена Українська Центральна Рада (УЦР).

Головними ініціаторами утворення УЦР були члени ТУП Є. Чика ленко, С. Єфремов і Д. Дорошенко, а також члени УСДРП В. Винниче нко і С. Петлюра. У той же день УЦР відправила вітання голові Тим' часового уряду князеві Львову і міністрові юстиції Керенському, висловивши сподівання, що у вільній Росії будуть задоволені законні права українського народу. Через кілька тижнів у УЦР вступила та' кож молода Українська партія соціалістів'революціонерів (УПСР), яку представляли М. Ковалевський, П. Христюк і М. Шаповал. Голо' вою УЦР обрали професора історії М. С. Грушевського.

Так в Україні, поряд з Виконавчим комітетом і Радами робітничих і солдатських депутатів, виникла третя політична сила, що претенду' вала на владу, — Центральна Рада.

ГЕНЕРАЛЬНИЙ СЕКРЕТАРІАТ

Генеральний секретаріат — найвищий виконавчий орган Центра' льної Ради й УНР з 15(28) червня 1917 р. до 9(22) січня 1918 р., уряд України. Створений на закритому засіданні Малої ради 15(28) черв' ня 1917 р. Складався з 8 генеральних секретарів і генерального писа' ря. Главою Генерального секретаріату і генеральним секретарем внут' рішніх справ був обраний соціал'демократ, письменник В. Винниче нко. До складу Генерального секретаріату також входили: П. Хрис тюк (УПСР) — генеральний писар, генеральні секретарі: військових справ — С. Петлюра (УСДРП), фінансів — Х. Барановський (безпар' тійний), земельних справ — Б. Мартос (УСДРП), судових справ — В. Садовський (УСДРП), продовольчих справ — М. Стасюк (УПСР), народної освіти — І. Стешенко (УСДРП ), міжнаціональних справ — С. Єфремов (УПСФ). 26(9) липня 1917 р. В. Винниченко оголосив де' кларацію, в якій Генеральний секретаріат проголошувався крайовим органом влади й окреслювалися основні завдання його діяльності. Унаслідок переговорів у липні 1917 р. між Центральною Радою і Тим' часовим урядом Генеральний секретаріат був визнаний органом дер' жавної влади в Україні. 4(27) липня 1917 р. В. Винниченко сформу' вав новий склад уряду, до якого входили: голова і генеральний секре' тар внутрішніх справ — В. Винниченко, генеральний писар — П. Христюк, генеральний секретар земельних справ — Б. Мартос, гене' ральний секретар фінансових справ — Х. Барановський, генераль' ний секретар військових справ — С. Петлюра, генеральний секретар народної освіти — І. Стешенко, генеральний секретар шляхів сполу' чення — В. Голубович (УПСР), генеральний секретар пошти й теле' графу — О. Зарубін (російський есер), генеральний секретар судових справ — В. Садовський, генеральний секретар продовольчих справ — М. Стасюк, генеральний секретар державного контролю (державний контролер) — М. Рафес (БУНД), генеральний секретар міжнаціона' льних справ — О. Шульгін (УПСР). Товаришами генерального сек' ретаря міжнаціональних справ були обрані М. 3ільберфарб (Єврейсь' ка об’єднана соціалістична партія) і В. Міцкевич (Польський демок' ратичний централ). Статс'секретарем у справах України при Тимча' совому уряді призначили П. Стебницького (УПСФ).

16(29).07.1917 р. УЦР прийняла «Статут вищого Управління Україною» («Статут Генерального Секретаріату»), що проголо' шував Генеральний секретаріат найвищим крайовим виконавчим органом, визначав його структуру й функції. Однак російський Тим' часовий уряд не затвердив «Статут Генерального Секретаріату» і 04(17).08.1917 р. видав «Тимчасову інструкцію для Генерального Секретаріату». «Інструкція» значно обмежувала автономні права України: Генеральний секретаріат мав стати органом Тимчасового уряду і фактично не одержував виконавчих функцій; його склад об' межувався сімома генеральними секретарями; дії українського уря' ду могли поширюватися тільки на 5 губерній — Київську, Волин' ську, Подільську, Полтавську й Чернігівську. 09(22).08.1917 р. УЦР прийняла інструкцію і 21.08.(03.09.)1917 р. затвердила Генераль' ний секретаріат у такому складі: голова і генеральний секретар вну' трішніх справ — В. Винниченко, генеральний секретар фінансів — М. Туган'Барановський (УПСР), генеральний секретар земельних справ — М. Савченко'Бельський (УПСР), генеральний секретар на' родної освіти — І. Стешенко, генеральний секретар міжнародних справ — О. Шульгін (товариші — М. Зільберфарб і В. Міцкевич), генеральний писар — О. Лотоцький (УПСФ), генеральний контро' лер — А. Зарубін, комісар України при Тимчасовому уряді — П. Стеб' ницький. Більшовицький переворот і падіння Тимчасового уряду в Росії у жовтні 1917 р. обумовили перехід усієї повноти влади в Укра' їні до УЦР, що ухвалила доповнити склад Генерального секретаріату й призначила таких нових генеральних секретарів: військових справ — С. Петлюра, продовольчих справ — М. Ковалевський (УПСР), торгівлі й промисловості — В. Голубович, юстиції — М. Ткаченко (УСДРП), шляхів сполучення — В. Єщенко, пошти та телеграфу — С. Зарубін, праці — М. Порш (УСДРП). Крім того, був призначений третій това' риш генерального секретаря з міжнаціональних справ — Д. Одинець. Після проголошення 07(20).11.1917 р. Української Народної Респуб' ліки (УНР) у Генеральному секретаріаті відбулися деякі зміни. У середині листопада подали у відставку М. Савченко'Бельський, О. За' рубін, О. Шульгін, згодом — М. Туган'Барановський і О. Лотоцький. На початку січня 1918 р. до складу уряду входили: голова та Генера' льний секретар внутрішніх справ В. Винниченко, генеральні секре' тарі: військових справ і праці — М. Порш, судових справ — М. Тка' ченко, морських справ — Д. Антонович, продовольчих справ — М. Ко' валевський, пошти й телеграфу — М. Шаповал (УПСР), торгівлі й промисловості — В. Голубович, земельних справ — Б. Зарудний, шляхів сполучення — В. Єщенко, освіти — І. Стешенко, російських справ — Д. Одинець, єврейських справ — М. Зільберфарб, польських справ — В. Міцкевич, генеральний контролер — А. Золотарьов, вико' нуючий обов’язки Генерального секретаря фінансів — В. Мазуренко, виконуючий обов’язки генерального писаря — І. Мирний. 09(22) січня 1918 р. Українська Центральна Рада Четвертим універсалом прого' лосила УНР незалежною та самостійною державою. Цей Універсал перейменував Генеральний секретаріат у Раду народних міністрів УНР.

ПЕРШИЙ УНІВЕРСАЛ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ

16 червня 1917 р., незважаючи на заборону Тимчасового уряду, у Києві зібрався II Усеукраїнський військовий з’їзд; з усіх фронтів прибуло 2300 представників від 1,6 млн солдат. З’їзд запропонував УЦР прискорити розробку проекту автономії України. Услід за цим, 23 червня 1917 р., Центральна Рада видала свій Перший універсал, в якому урочисто проголошувала:

«Народе український! Народе селян, робітників, трудового люду!

Волею своєю ти поставив нас, Українську Центральну Раду, на сторожі прав і вольностей Української землі.

Найкращі сини твої, обранці від сіл, від фабрик, від солдатських казарм, від усіх громад і товариств українських вибрали нас, Україн' ську Центральну Раду, і веліли нам стояти і боротися за ті права і вольності.

Твої, народе, обранці заявили свою волю в такий спосіб:

Нехай буде Україна вільною. Не відокремлюючись від усієї Росії, не пориваючи з державою російською, нехай народ український на своїй землі має право сам влаштовувати своє життя. Нехай порядок і устрій в Україні дають обрані всенародним, рівним, прямим і таєм' ним голосуванням Всенародні українські збори (Сейм). Усі закони, що повинні дати той порядок тут у нас, в Україні, мають право вида' вати тільки наші Українські Збори.

А ті закони, що повинні давати порядок по всій Російській держа' ві, повинні видаватися у Всеросійському Парламенті.

Ніхто краще нас не може знати, що нам потрібно і які закони для нас кращі.

Ніхто краще наших селян не може знати, як розпоряджатися сво' єю землею. І тому ми хочемо, щоб після того, як по всій Росії будуть конфісковані всі поміщицькі, казенні, царські, монастирські й інші землі у власність народів, коли буде виданий про це закон на Всеро' сійських установчих зборах, право розпорядження нашими україн' ськими землями, право користування ними належало тільки нам самим, нашим Українським зборам (Сейму).