Сучасний гуманітарний довідник школяра та студента (стр. 36 из 61)

Під командуванням нового командира Галущинського 3 вересня 1914 р. новобранці принесли в Стрию присягу на вірність австрій' ському імператорові й відбули на доукомплектування в закарпатські села під Мукачевим. Ядро Легіону складали активісти січового, со' кольського й пластового руху, учорашні гімназисти і студенти. На' прикінці вересня 1915 р. стрілецькі сотні вступили в перші бої з російськими козачими частинами в районі Верецького й Ужецького перевалів. У жовтні 1915 р. січовики в складі 55'ї австрійської дивізії перейшли в контрнаступ і відбили у противника Борислав, Дрогобич і Стрий. Тільки коли російський командарм генерал О. Брусилов пе' рекинув з'під Перемишля резерви, йому вдалося відновити коли' шнє положення. На початку березня 1915 р. Січові стрільці зайняли позиції на схилах гори Маківка. Після захоплення восени 1914 р. Галичини, російська армія генерала Г. Іванова розгорнула наступ через Карпати з метою прориву в Угорщину. Легіон УСС, що займав оборону на Маківці, входив до складу 129'ї і 130'ї бригад австрійсь' кої армії. Штурм російськими військами позицій Січових стрільців почався в ніч з 28 на 29 квітня. Протягом 29 квітня — 2 травня на схилах Маківки продовжувалися запеклі бої, у ході яких російські війська були відкинуті за р. Головчанку. Найбільшого напруження бої досягли 1—2 травня. На Маківці загинули 42 січовики, 76 одер' жали поранення, 35 потрапили в полон. Наприкінці серпня 1915 р. галицькі курені знову втяглися в запеклі бої у подільських степах. 2 листопада зусиллями стрілецьких куренів був ліквідований про' рив російських військ на Бережани. В околицях міста, на схилах Лисоні, щойно реорганізований полк УСС (командир Г. Коссак) утра' тив убитими, полоненими й пораненими більше тисячі старшин і стрільців. Зиму 1915—1916 рр. полк УСС перебув у тилу, займаю' чись вишколом і культурно'освітньою роботою. У ході Брусиловсь' кого прориву влітку 1916 р. австрійське командування знову при' крило січовими стрільцями найбільш важливий відрізок фронту — шлях з Підгайців на Бережани. У боях у районі Лисоні полк УСС утратив півтори сотні вбитими і кілька сотень стрільців потрапили в полон. Залишки полку були виведені в тил і переформовані; новим командиром полку став Ф. Кікаль. Восени 1916 р. стрілецькі стар' шини на чолі з Д. Вітовським почали велику культурно'освітню мі' сію на Волині, куди вони були направлені для організації комісаріатів (Ковель, Луцьк, Володимир'Волинський) з набору рекрутів в авст' рійську армію. На фронт під Бережани полк повернувся в лютому 1917 р. Під час нового наступу російської армії на Південно'Західно' му фронті стрілецька частина ціною великих утрат утримувала фронт біля с. Конюхи на Бережанщині. У березні'жовтні 1918 р. полк УСС під командуванням В. Микитки, відповідно до умов Брестського миру 1918 р., у складі австро'німецьких військ здійснив похід у Наддніп' рянську Україну. За Збручем полк практично не брав участь у бо' йових операціях, приділяючи головну увагу культурно'освітнім за' ходам серед українців. При легіоні УСС був Кіш УСС — запасна час' тина, що займалася набором і муштрою новобранців. При ньому дія' ли бібліотека, стрілецький хор і оркестр під керівництвом компози' тора М. Гайворонського. На початку жовтня 1918 р. УСС були пере' дислоковані з Херсонщини на Буковину, у Чернівці. Після утворен' ня Західноукраїнської Народної Республіки в листопаді 1918 р. полк був переведений до Львова, де він став ядром Галицької Армії.

БРУСИЛОВСЬКИЙ ПРОРИВ

Брусиловський прорив 1916 р. — наступальна операція російських армій Південно'Західного фронту (командувач генерал О. О. Брусилов, начальник штабу генерал В. М. Клембовський) 22 травня (4 червня) — кінець серпня (початок вересня) під час Першої світової війни 1914— 1918 рр. Відповідно до рішення конференції держав Антанти в Шан' тиї (березень 1916 р.) російське командування намітило почати в сере' дині червня 1916 р. великий наступ на всіх трьох фронтах. За директи' вою Ставки від 11 (24) квітня 1916 р. головний удар мали завдати війсь' ка Західного фронту з району Молодечно на Вільно, а допоміжні уда' ри — Північний фронт із району Двінська на Південно'Східний і Пів' денно'Західний фронти із району Рівного на Луцьк. У травні союзники у зв’язку з важкою поразкою італійських військ у районі Трентіно зве' рнулися до Росії з проханням прискорити початок наступу. Ставка ви' рішила почати наступ Південно'Західного фронту на 2 тижні раніше наміченого терміну. Задумом командування Південно'Західним фро' нтом передбачалося замість зазвичай практикованого у ході війни обо' ма сторонами таранного удару на одному напрямку завдання одночас' них сильних ударів кожною армією фронту (8'ма, 11'та, 7'ма й 9'та) з метою скувати резерви супротивника; головний удар завдавався на пра' вому крилі фронту військами восьмої армії. Південно'Західний фронт мав невелику перевагу над австро'угорськими арміями (4'та, 1'ша, 2'га, Південна німецька й 7'ма) у живій силі (573 тис. багнетів проти 448 тис.) і легкої артилерії (1770 гармат проти 1301), але поступався у важкій артилерії (168 гармат проти 545). Наступ почався на усьому фронті 22 травня (4 червня) після артилерійської підготовки, що про' довжувалася від 6—8 годин (11'та і 9'та армії) до 29 (8'ма армія) і навіть 46 годин (7'ма армія).

Найбільшого успіху досягла 8'ма армія (командувач генерал О. М. Каледін), що наступала на луцькому напрямку. Прорвавши фронт на шістнадцятикілометровій ділянці Носовичі — Корито (так званий Луцький прорив), вона 25 травня (7 червня) зайняла Луцьк, а до 02(15) червня розгромила 4'ту австро'угорську армію ерцгерцога Йосипа Фердинанда й просунулася на 65 км. Однак потім 8'ма армія, що вичерпала свої й фронтові резерви, зустріла в районі Киселин завзятий опір німецьких військ, перекинених із Франції і з інших ділянок фронту. 3—22 червня (16 червня — 5 липня) 8'ма армія від' бивала контрудари німецьких армійських груп генерала Марвіца, Фалькенхайна і Бернгарді. 11(24) червня Південно'Західному фрон' тові була передана 3'тя армія (командувач генерал Л. П. Леш) із За' хідного фронту. Спроба форсування р. Стоходу і оволодіння Ковелем силами 3'ї і 8'ї армій закінчилася невдачею, тому що німецьке ко' мандування перекинуло сюди великі сили і створило могутню оборо' ну. У центрі фронту 11'та армія (командувач генерал В. В. Сахаров) у травні прорвала фронт біля Сопанова, а 7'ма армія (командувач гене' рал Д. Г. Щербачов) — біля Язлівця, але контрударами супротивни' ка (зі складу армійської групи генерала Бем'Ермоллі й Південної армії генерала Ботмера) наступ було припинено. 9'та армія (коман' дувач генерал П. А. Лечицький) прорвала фронт на 11'кілометровій ділянці Онут — Доброноуц, розгромила 7'му австро'угорську армію генерала Пфланцер'Бальтина і 5(18) червня зайняла Чернівці, а в червні — липні очистила всю Буковину і 31 липня (13 серпня) закрі' пилася на фронті Станіслав — Делятин — Кімполунг. Наступ Пів' денно'Західного фронту не був вчасно підтриманий іншими фронта' ми, а Ставка виявилася нездатною забезпечити взаємодію фронтів. Двічі розпочатий наступ Західного фронту (2(15) червня і 20—26 че'

рвня (3—9 липня)), наступ Північного фронту 20—26 червня (3—9 ли' пня), закінчилися повною поразкою. 26 червня (9 липня) Ставка по' клала завдання головного удару на Південно'Західний фронт і пере' дала йому свій стратегічний резерв — Особливу армію генерала В. М. Безобразова (3 корпуси), але це рішення було запізнілим. У липні'серпні війська 3'ї, 8'ї й Особливої армій вели запеклі бої на р. Стоході, намагаючись прорвати фронт супротивника на ковельсь' кому напрямку, поки великі втрати не змусили припинити наступ.

Наступ Південно'Західного фронту, незважаючи на те, що його первісний успіх не був використаний Ставкою для досягнення вирі' шального результату на усьому фронту, мав велике стратегічне зна' чення. Супротивник утратив у травні'серпні до 1,5 млн чоловік, у тому числі понад 400 тис. полоненими (російські війська втратили близько 0,5 млн чоловік); російські війська захопили 581 гармату, близько 1800 кулеметів, близько 450 бомбометів і мінометів. Сили австро'угорської армії були настільки підірвані, що вона до кінця війни вже не була здатна вести активні дії.

*"

УТВОРЕННЯ ТИМЧАСОВОГО УРЯДУ

2 березня 1917 р. в результаті Лютневої революції було повалено царське самодержавство. Росія стала демократичною республікою.