Сучасний гуманітарний довідник школяра та студента (стр. 32 из 61)

Програма відстоювала повноправне використання української мови в школі, судочинстві, адміністрації. Для вирішення аграрного пи' тання в Україні передбачалося передати державні, удільні, кабінет' ські й монастирські землі у власність краю, щоб за невелику плату наділити нею тих, хто її обробляє. Партія відстоювала примусовий викуп приватної землі з наступною передачею місцевим органам са' моврядування для розподілу її за доступну плату серед окремих осіб і організацій. Заводи, фабрики й інші капіталістичні підприємства шляхом викупу мали перейти у власність краю, а потім — у користу' вання трудящих. Торговельні й монополістичні підприємства мали бути муніципалізовані. У розпал першої російської революції, після царського Маніфесту 17 жовтня 1905 р., УДП включилася в легаль' ну політичну діяльність, узялася за організацію «Просвiти», україн' ських періодичних видань. Один із членів УДП, В. Шемет, був обра' ний депутатом Державної думи.

Революційні події викликали радикалізацію поглядів членів УДП, що призвело до її розколу і створення нової Української радикальної партії. Восени 1905 р. УДП об’єдналася з УРП в Українську демокра' тично'радикальну партію.

УКРАЇНСЬКА РАДИКАЛЬНА ПАРТІЯ (УРП)

Українська радикальна партія (УРП) — українська партія ліберально'народницького напрямку. Створена восени 1904 р. гру' пою громадських діячів, що вийшли з Української демократичної партії. Лідерами партії стали Б. Грінченко, С. Єфремов, М. Леви' цький, Ф. Матушевський, Л. Юркевич й інші. УРП висувала вимо' ги щодо надання широкої національно'територіальної автономії Україні, що мала стати рівноправною складовою частиною Росій' ської федеративної держави; виступала за вільне застосування укра' їнської мови в школах і адміністративних установах України тощо. Програмні основи УРП зазнали значного впливу від соціал'демок' ратичних. Головним методом боротьби селян під час революції пар' тія вважала «тихий бунт», «сидячий страйк», що, з одного боку, не спровокують поліцію і солдатів на активні репресивні дії, а з іншо' го боку — забезпечать можливість задоволення вимог страйкую' чих. Під час першої російської революції УРП разом з іншими українськими партіями взялася за організацію «Просвiти», драма' тичних і музичних гуртків, товариств українознавства та інших. Незначний вплив партії серед населення й схожа оцінка подій ре' волюції 1905 р. сприяли зближенню позицій УДП і УРП, що в грудні 1905 р. об’єдналися в Українську демократично'радикальну партію.

УКРАЇНСЬКА СОЦІАЛДЕМОКРАТИЧНА РОБІТНИЧА ПАРТІЯ (УСДРП)

Українська соціал3демократична робітнича партія

(УСДРП) — політична партія, що утворилася в грудні 1905 р. з Ре' волюційної української партії (РУП). Визнавала марксистську ідео' логію; складалася з інтелігенції, частково з робітників і селян. Від' стоюючи національні інтереси українців і добиваючись автономії України, УСДРП вела свою діяльність незалежно від Російської соці' ал'демократичної робітничої партії (РСДРП).

Після першої російської революції 1905—1907 рр., у період столипінської реакції, виступала разом з Бундом, почасти з меншо' виками. У 1908 р. нараховувала близько 3 тис. членів. Видавала га' зети «Праця» (1909—1910 рр., «Робітник» (виходила в Харкові до червня 1918 р.), «Наш голос» (1910—1911 рр.). Провідними діяча' ми партії були: В. Винниченко, С. Петлюра, Д. Антонович, Л. Юрке вич, М. Ткаченко, М. Ковальський, М. Порш. Після Лютневої рево' люції в Росії УСДРП відновила свою діяльність на з’їзді в Києві 17— 18.04.1917 р. і добивалася автономії України в складі демократичної Росії. Її друкованим органом була «Робітнича газета». У період існу' вання Центральної Ради УСДРП узяла на себе основний тягар вико' навчої влади (уряд В. Винниченка).

Перебуваючи на поміркованих позиціях в аграрному питанні, УСДРП утратила підтримку українського селянства, яке йшло в ос' новному за Українською партією соціалістів'революціонерів (УПСР).

Після проголошення IV Універсалу в уряді залишилося тільки 2 чле' ни партії — Д. Антонович і М. Ткаченко. У період гетьманату УСДРП перебувала в опозиції до режиму П. Скоропадського, а її лідери (В. Винниченко, С. Петлюра та інші) тимчасово знаходилися під аре' штом. УСДРП входила до складу Українського національного союзу, брала участь у підготовці антигетьманського повстання та формуван' ні Директорії УНР, до якої увійшли В. Винниченко і С. Петлюра. У 1918—1920 рр. члени УСДРП очолювали Раду народних міністрів УНР (В. Чехівський, Б. Мартос, І. Мазепа). На IV з’їзді (10—12 січня 1919 р.) УСДРП розкололася на дві фракції: праву — «офіційну соці' ал'демократію» і ліву — «незалежну», яка з підозрою ставилася до централізаторської політики російських більшовиків в Україні, але визнавала необхідними організацію Радянської влади в УНР, уста' новлення «диктатури пролетаріату» і негайного миру з радянською Росією (А. Пісоцький, В. і Ю. Мазуренки, М. Ткаченко, М. Авдієн' ко). Більшість з’їзду, що очолювали М. Порш, В. Винниченко, С. Пет' люра, І. Мазепа, відстоювала ідею «трудової демократії», висловила' ся за поступову соціалізацію головних галузей господарства й під' тримку Директорії УНР. Під час Трудового конгресу України УСДРП висловилася за демократичний парламентаризм, збереження повно' ти влади в руках Директорії УНР.

Щоб Директорія УНР могла вести переговори з Антантою, соціал' демократи відкликали 7 лютого 1919 р. своїх міністрів'соціалістів з уряду, надавши можливість голові Ради народних міністрів С. Оста' пенку почати переговори з представниками французького військово' го командування в Одесі. Одночасно С. Петлюра вийшов з УСДРП, а В. Винниченко пішов з посади голови Директорії УНР, передавши свої повноваження С. Петлюрі. ЦК УСДРП, що залишився в Україні, продовжував підтримувати політику Директорії УНР і урядів Б. Ма' ртоса й І. Мазепи. Ті ж члени партії, що емігрували (В. Винниченко,

Б. Матюшенко, В. Левицький, П. Дідушок, М. Порш, В. Мазуренко, С. Вікул), на конференції 1919 р. у Відні добивалися виходу есдеків (УСДРП) з уряду. «Незалежні» есдеки в січні 1920 р. створили Укра' їнську комуністичну партію, що стала легальною радянською парті' єю і виступала за незалежність УРСР. В еміграції «Закордонна деле' гація УСДРП» (І. Мазепа, П. Феденко, О. Козловський, О. Бочковсь' кий, В. Матюшенко, В. Старосольський, Й. Безпалко) мала центр у Празі й належала до Соціалістичного Інтернаціоналу. Партійні дру' ковані органи: «Вільна Україна», «Соціалістична думка» (1922— 1923 рр.), «Соціаліст'демократ». Після Другої світової війни (1939— 1945 рр.) УСДРП взяла участь у створенні Української національної ради. У 1950 р. УСДРП об’єдналася з іншими соціалістичними пар' тіями в Українську соціалістичну партію.

ПЕРША РОСІЙСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ 1905—1907 рр.

До початку 1905 р. у Російській імперії назріли як об’єктивні, так і суб’єктивні передумови для революції. Нерозв’язаність аграрної проблеми, посилення експлуатації робітничого класу, об’єктивна за' цікавленість буржуазії у залученні її до вирішення найважливіших державних проблем, національний гніт, відсутність демократичних свобод, поразка царату в російсько'японській війні 1904—1905 рр. і пропагандистська діяльність нелегальних політичних партій ство' рили сприятливий ґрунт для могутнього соціального вибуху.

Початком першої в Росії буржуазно'демократичної революції ста' ли події 9 січня 1905 р. у Петербурзі. У ту неділю (її назвуть «Крива вою неділею») царські війська розстріляли біля Зимового палацу сто' п’ятдесятитисячну мирну робочу демонстрацію, учасники якої на' магалися передати Миколі II петицію про свої нестатки (робітники ще вірили в «доброго царя'батюшку»). Звістка про загибель 1200 робітників і поранення 5 тис. чоловік швидко облетіла всю країну і викликала бурю незадоволення. Уже в січні в Росії страйкували 440 тис. чоловік, тоді як у попередній період у страйках брало участь приблизно 43 тис. чоловік на рік.

Перша фаза революції (січень'жовтень 1905 р.) була часом нарос' тання масових виступів, посилення їхнього політичного характеру; політизації народних мас; активізації процесу самоорганізації сус' пільства (утворення нових політичних партій, рад робітничих і сол' датських депутатів, профспілок та ін.); розширення хвилювань в ар' мії, на флоті й на селі; переплетення й взаємовпливи робітничого, селянського та національно'визвольного руху.

Хоча за своїм характером (за цілями і завданнями) перша росій' ська революція була буржуазно'демократичною, її головною особли' вістю стало те, що керівну роль у ній відігравала не буржуазія, а пролетаріат. За методами боротьби, що переважали (політичний страйк, збройне повстання робітників), революція мала пролетарське «забарвлення». Одночасно участь у ній широких мас селянства, що вимагало скасування викупних платежів і вирішення аграрного пи' тання, додавали революції явно виражених селянських рис. Нареш' ті, залучення в революційні баталії представників національних окра' їн, що добивалися автономії в складі Росії, дозволяє вбачати в цих подіях ознаки національно'визвольного руху.