Сучасний гуманітарний довідник школяра та студента (стр. 29 из 61)

ВІЙСЬКОВІ РЕФОРМИ

Військові реформи 60—703х років ХІХ ст. — складова частина царських реформ 60—70'х років; були викликані скасуванням крі' пацтва, ростом капіталістичних відносин, розвитком воєнної техні' ки, неспроможністю кріпацької організації російської армії, що ви' явилася в Кримській війні 1853—1856 рр., і прагненням уряду зміц' нити армію в умовах росту озброєнь європейських країн. Військові реформи проводилися під керівництвом військового міністра Д. Мі' лютіна. Вони зустрічали протидію реакційних військових кіл на чолі з князем О. Барятинським і Р. Фадєєвим. Одне з основних завдань військової реформи Мілютін бачив у скороченні армії в мирний час при значному збільшенні її у воєнні часи за рахунок створення навче' ного запасу. Скорочення складу армії з 1132 тис. чоловік (1864 р.) до 742 тис. (1867 р.) дозволило до 1870 р. збільшити навчений запас до 553 тис. чоловік. У 1862—1864 рр. була проведена реформа місцево' го військового управління: створені 15 військових округів на чолі з командувачами військ округу. У 1868 р. було реорганізовано Війсь' кове міністерство, у результаті чого всі галузі військового управлін' ня та війська були підлеглі військовому міністрові. У 1868 р. затвер' джено нове положення про польове управління армією у воєнний час. Для підготовки офіцерських кадрів замість кадетських корпусів ство' рювалися військові гімназії та військові училища (1863—1864 рр.), а також юнкерські училища (з 1864 р.) для осіб, що не мали серед' ньої освіти. Покращилася вища військова освіта в академіях (Мико' лаївській Генштаб, Артилерійській та Інженерний); створена Війсь' ково'юридична академія (1867 р.).

Швидка мобілізація прусської армії і її перемога у франко'прус' ській війні 1870—1871 рр. прискорили введення всестанової військо' вої повинності (1874 р.) у Росії. За законом 1 січня 1874 р. призовові на військову службу підлягали особи всіх класів і станів з 21 року; загальний термін служби становив 15 років, з них 6 — дійсної і 9 — у запасі. Для осіб, що одержали середню й вищу освіту, термін дійсної служби скорочувався (від 4 років до 6 місяців). Існували значні піль' ги за родинним станом (не призивалися єдині сини та єдині годува' льники родини тощо). За пільгами звільнялося понад 50 % призов' ників. Звільнені від заклику зараховувалися в ополчення, що призи' вається лише під час війни. Козаки відбували військову службу на особливих умовах.

ПРОМИСЛОВА РЕВОЛЮЦІЯ

Промислова революція або промисловий переворот — систе' ма економічних і соціально'політичних змін, у яких знайшов вира' ження перехід від заснованої на ручній праці мануфактури до ве' ликої машинної індустрії. Початок промислового перевороту — винахід і застосування робочих машин, а завершення — виробни' цтво машин машинами, тобто розвиток машинного виробництва, заснованого на широкому використанні машинної техніки. Проми' словий переворот дає могутній поштовх капіталістичному усуспіль' ненню виробництва; в умовах фабричної системи кооперативний характер процесу праці диктується природою самого знаряддя праці. Багато роздроблених процесів виробництва зливаються в один суспільний продуктивний процес.

Промисловий переворот у Російській імперії, і зокрема в Україні, мав істотні відмінності від аналогічних процесів у Західній Європі й Північній Америці. До його особливостей належать:

1) перевага іноземного капіталу в інвестуванні промисловості (90 %від загальної кількості капіталів);

2) високий ступінь концентрації виробництва (відразу створюва'лися великі підприємства з великою кількістю робітників);

3) високі темпи промислової революції (на Заході вона розтягува'лася в середньому на півстоліття, у Донбасі промисловий переворот був здійснений за 20 років);

4) велика роль держави в підтримці й заохоченні приватних під'приємців;

5) нерівномірність економічної модернізації (поєднання сучасно'го промислового виробництва в осередках індустріалізації з дуже відсталими, архаїчними формами господарювання в сусідніх з ними районах);

6) дешева робоча сила.

Як і в інших країнах, промисловий переворот у Росії почався з будівництва широкої мережі залізниць. В Україні перша залізниця завдовжки 219 верст була прокладена між Одесою і Балтою в 1865— 1871 рр. з метою прискорення транспортування хліба із зернових господарств Півдня в одеський порт. У 1869 р. була побудована Кур' сько'Харківсько'Азовська залізниця, у 1870 р. — Курсько'Київська, а ще через рік потяги пішли по лінії Київ — Одеса. У 1879 р., коли була відкрита Донецька залізниця, загальна довжина залізниць в Україні досягла 4,5 тис. верст.

У 1880—1884 рр. будувалася Катерининська залізниця, що зв’я' зала Донецький промисловий район із Криворіжжям. Незабаром за' лізниці надійно з’єднали всі великі міста й промислові центри Укра' їни як між собою, так і з російськими центрами. До кінця сторіччя їхня загальна довжина виросла до 8,41 тис. верст. У міру того як з України в Росію йшли сільськогосподарські продукти й промислова сировина, а у зворотному напрямку у величезній кількості надходи' ли російські готові вироби, економіка України почала все більше ін' тегруватися в економіку імперії.

Новий поштовх був даний розвиткові водного транспорту, як річкового, так і морського. У другій половині XIX ст. перевезення вантажів у басейні Дніпра збільшилося в 10 разів. Для стимулюван' ня росту чорноморського торговельного флоту царський уряд надав Російському товариству пароплавства й торгівлі п’ятирічну пільгу на придбання кораблів за кордоном без сплати ввізного мита. Створюва' лися акціонерні товариства й компанії судновласників. На ріках Укра' їни наприкінці XIX ст. плавало 220 суден, а до портів Азовського та Чорного морів було приписано 280 пароплавів. Через азово'чорно' морські порти Україна була пов’язана практично з усіма морськими державами світу.

Початок 70'х років ХІХ ст. позначився будівництвом двох пер' ших на Півдні України приватних металургійних заводів — Юзів ського й Сулинського. Ще в 1866 р. царський уряд передав концесію на будівництво рейкового заводу князеві Кочубеєві. Через те що в князя не виявилося достатньо капіталів, він перевідступив право на концесію англійському підприємцеві Джону Джеймсу Х’юзу (у нас його називали Юзом). Останній у 1867 р. заснував «Новоросійське товариство кам’яновугільного, залізного, сталевого та рейкового ви' робництва». Від царського уряду Юз одержав казенні землі на березі ріки Кальміус у Бахмутському повіті Катеринославської губернії з кам’яновугільними й залізорудними родовищами, кілька позичок на досить вигідних умовах і обіцянку премії в 1,5 млн карбованців за виготовлення рейок протягом перших десяти років.

У 1869 р. Юз почав будівництво заводу й робочого селища, назва' ного Юзівкою (нині Донецьк). У 1872 р. на Юзівському металургій' ному заводі почалася регулярна виплавка чавуну. Саме тут уперше в Російській імперії було налагоджене коксове виробництво і прокат рейок.

Зростання кам’яновугільної і металургійної промисловості сприя' ло розвиткові металообробного виробництва. Виникли ливарно'меха' нічні заводи в Юзівці й у Дебальцевому, сталепрокатні й машинобудів' ні заводи в Костянтинівці, Горлівці, казановий завод у Таганрозі. Най' більшим машинобудівним підприємством був Луганський паровозо' будівний завод, побудований наприкінці 90'х років XIX ст. німецьким підприємцем Гартманом; саме там, у Луганську, знаходився великий казенний патронний завод. Великий паровозобудівний завод був також у Харкові. У Києві в 90'ті роки працювало 8 машинобудівних заводів, на яких було встановлено 14 парових двигунів. Росло суднобудування. Якщо в 1861 р. кораблебудівники Херсона спустили на воду 10 суден різних типів, то в 1890 р. — уже 82 судна. У 1897 р. почав працювати великий суднобудівний завод у Миколаєві.