Велика частина старшини зайняла лояльну позицію щодо Малоро' сійської колегії; меншість — так звані автономісти — спробувала від' стоювати колишні права й вольності. Їхнім лідером став чернігівсь' кий полковник Павло Полуботок. У вересні 1722 р. він склав пети' цію цареві, яку члени генеральної старшини відмовилися підписа' ти. У петиції висловлювався рішучий протест проти вимог Малоро' сійської колегії знайомити її з усіма рішеннями Генеральної військо' вої канцелярії, розгляду колегією судових справ, що не пройшли через нижчі судові інстанції, ліквідації нею податкового імунітету козацької старшини тощо. Одночасно Полуботок просив імперський Сенат дозволити обрати нового гетьмана. Оскільки цар знаходився далеко від столиці (він подався в похід на Іран), петиції Полуботка зненацька було дано хід. У листопаді того ж року Сенат скасував ряд
указів Малоросійської колегії, у тому числі про введення нових пода' тків і позбавлення козацької старшини податкового імунітету.
Голова Малоросійської колегії С. Вельямінов зі свого боку почав уживати енергійні контрзаходи проти дій автономістів. 31 березня 1723 р. він подав цареві «Дванадцять пунктів», в яких пропонува' лося змінити державний устрій України і збільшити доходи скарб' ниці за рахунок українських платників податків. Одночасно Велья' мінов обвинувачував Полуботка в протидії реформам. Цар відразу звелів доставити наказного гетьмана і його однодумців до Петербур' га. 16 квітня указом Сенату Малоросійська колегія була перетворена з контролюючого органу у владну адміністративну структуру. Загра' ючи із широкими масами, царат законодавчо закріпив рішення ко' легії про повернення козацьких прав усім, хто хотів перейти в коза' цький стан, а також ліквідацію незаконних поборів, установлених Генеральною військовою канцелярією.
Коли Полуботок і 15 старшин прибули до російської столиці, їх обвинуватили в зловживанні владою, ігноруванні розпоряджень Малоросійської колегії і царських указів, після чого заарештували й кинули в каземати Петропавлівського укріплення. Там Полуботок і помер у грудні 1724 р. Інших ув’язнених від заслання до Сибіру врятувала смерть Петра I, який помер у січні 1725 р.
Після розгрому опозиції Малоросійська колегія перетворилася на верховний орган влади в Україні. Генеральну військову канцелярію звели до статусу дорадчого органу, і всі її розпорядження вважалися недійсними без санкції зазначеної колегії. У місцеве судочинство почали активно впроваджувати російські правові норми. Уведення прямого оподатковування населення призвело до того, що з 1722 р. по 1724 р. податки в Гетьманщині виросли на 600 %.
Однак скасування податкового імунітету не тільки для козацької ста' ршини, але також для монастирів і російських вельмож, що мали ве' ликі земельні володіння на Лівобережжі, зненацька обернулося проти С. Вельямінова та його відомства. Уже в лютому 1725 р. Верховна Тає' мна Рада розглянула проект відновлення гетьманства в Україні. З при' ходом до влади Петра II навесні 1727 р. були скасовані всі податки, уведені Малоросійською колегією, а 20 червня того ж року Таємна Рада прийняла рішення про реставрацію гетьманського правління.
Зміна політики російської влади щодо України відбулася після вступу на престол імператриці Єлизавети Петрівни (1741—1761 рр.). У 1742 р. вона таємно обвінчалася з Олексієм Розумовським — вихі' дцем з козацької родини, що колись співав у придворній капелі в Петербурзі. Під його впливом імператриця виявила цікавість до Укра' їни. У 1744 р. вона відвідала Київ і, задоволена гарним прийомом, прихильно поставилася до петиції козацької старшини про вибори нового гетьмана. Але Єлизавета не поспішала; її кандидатові на цю посаду, молодшому братові Олексія — Кирилові, було всього 16 ро' ків, і перш ніж очолити Гетьманщину, він повинен був одержати на' лежну освіту. Юнака відправили до Західної Європи, де він учився в німецьких університетах (Кенігсберзькому, Берлінському, Геттін' генському та іншим). Коли він повернувся, його спочатку призначи' ли президентом Петербурзької академії наук (1746 р.), а в 1750 р. в Глухові заочно «обрали» новим гетьманом України.
&
$ " & "
Гайдамаки (від тур. haydamak — нападати) — 1) учасники наці' онально'визвольної боротьби українського народу проти польського гніту у XVIII ст. на Правобережній Україні. Уперше гайдамаки зга' дуються в історичних документах у 1717 р. (за іншими даними — у
1712 р., 1714 р.);
2) учасники українських військових формувань у 1917—1921 рр., що входили до складу Армії УНР. Створювалися з добровольців і з українізованих частин російської армії. У листопаді 1917 р. одним з перших був організований Гайдамацький Курінь під командуванням сотника Пустоцвіта. У грудні 1917 р. — січні 1918 р. з окремих гай' дамацьких частин було сформовано два великі з’єднання — Гайдама' цький Кіш Слобідської України (головний отаман С. Петлюра) і Гай' дамацький кінний полк ім. кошового К. Гордієнка (командир полку В. Петрів), які у лютому 1918 р. увійшли до складу армії УНР.
«Коліївщина» — найбільше селянсько'козацьке повстання в 1768 р. на Правобережній Україні проти феодально'кріпосницького, національного та релігійного гніту шляхетської Польщі. Почалося в травні в районі Мотронинського монастиря (південна частина Київ' ського воєводства), де зібрався загін незадоволених селян під прово' дом М. Залізняка. Незабаром до загону приєдналися тисячі селян, озброєних холодною зброєю й колами (звідси назва руху). На бік по' встанців перейшов з козаками сотник уманських надвірних козаків І. Гонта, і з їхньою допомогою загін М. Залізняка 19 липня взяв Умань. Селянсько'козацькі загони з’явилися також у багатьох ін' ших районах Правобережжя. Повстання захопило Київщину, Брац' лавщину, Поділля, Волинь і докотилося до Галичини. Головною си' лою «Коліївщини» були українські селяни, у русі також брали участь окремі загони запорізьких козаків, ремісники, селяни'втікачі й сол' дати з Росії, польські селяни. Повстанці сподівалися на допомогу російського уряду, зацікавленого в ослабленні Польщі й у возз’єд' нанні Правобережної України з Росією. Спочатку уряд Катерини II займав вичікуючу позицію, але потім страх перед можливістю по' ширення руху (що набув різко антифеодального характеру) на Ліво' бережжя й Південну Україну змусив царський уряд направити про' ти повстанців війська. 27 червня були по'зрадницькому захоплені Залізняк і Гонта, а в липні розбиті основні сили повстанців, розправа з якими була вельми жорстока: сотні людей були страчені, тисячі відправлені на каторгу. Т. Г. Шевченко присвятив цьому повстанню поему «Гайдамаки».