Сучасний гуманітарний довідник школяра та студента (стр. 19 из 61)

Про подальшу долю Гуні відомо лише те, що в 1640 р. він очолював похід запорожців на Крим.

"# & (

$ )&

$

ПРАВОСЛАВНІ БРАТСТВА

Братства — православні релігійні й культосвітні організації українських міщан, що виникали при церковних парафіях в Україні в XV—XVII ст. Спочатку братства носили релігійно'благодійний ха' рактер — піклувалися про церкви, улаштовували суспільні богослу' жіння, місцеві церковні торжества, братські обіди, допомагали бід' ним і хворим братчикам, організовували госпіталі тощо. У XVI ст. братства набули великого суспільно'політичного і національно'куль' турного значення. Посилення національного гніту на українських землях, захоплених Річчю Посполитою, змушувало братства актив' но виступати на захист прав українського населення — звертатися зі скаргами щодо дій польської адміністрації до судів, посилати посо' льства до польського короля тощо. Згодом братства ставали все більш впливовими серед усіх прошарків українського населення: ремісни' ків, цехових майстрів, купців, православної шляхти. Братства під' тримувалися нечисленними українськими магнатами, такими як

К. Острозький і А. Кисіль.

З кінця XVI ст. братства розгорнули широку культурно'освітню діяльність. Вони засновували братські школи, друкарні, збирали біб' ліотеки. Найстаршим і найвідомішим було Львівське братство, за' сноване близько 1453 р. Наприкінці XVI — на початку XVII ст. брат' ства діяли в Києві, Луцьку, Острозі, Перемишлі, Рогатині, Тернополі й інших містах. У XVII ст. велику роль у національно'культурному жит' ті України відіграло Київське братство, засноване в 1615 р. при Бого' явленському монастирі. До числа його членів, крім київських міщан і української шляхти, увійшло також і Запорізьке Військо на чолі з геть' маном П. Сагайдачним.

У 1632 р. Київська братська школа об’єдналася з Лаврською шко' лою і була створена КиєвоМогилянська колегія.

У числі провідних діячів братств були видатні вчені, письменники, політичні діячі того часу: Ю. Рогатинець, І. Красовський, І. Борець'

кий, П. Беринда та інші. Суспільно'політичний характер своєї діяль' ності братства зберегли до кінця XVII ст. На початку XVIII ст. братства занепали і перетворилися на виключно церковні організації, що пік' лувалися в основному про збереження церковного богослужіння.

БРЕСТСЬКА УНІЯ 1596 р.

Брестська унія 1596 р. — важлива подія в історії церковного життя в Україні. Укладена в Бресті в 1596 р., унаслідок чого утво' рилася Українська грекокатолицька церква. Була викликана необ' хідністю виправити наслідки церковного розколу між римським папою (католицькою церквою) і константинопольським патріарха' том (православною церквою), що відбувся в 1054 р. Сприяли цьому і кризова ситуація, у якій опинилася православна церква в Україні в XVI ст., і необхідність протистояти подальшій латинізації та полонізації української еліти, і бажання зрівняти в правах україн' ське православне духівництво з католицьким. Ідея укладення унії знайшла прихильників і в польських державних і церковних колах, що переслідували при цьому свої інтереси. Ініціатором укладення церковної унії з Римом був львівський православний єпископ Геде он Балабан, який протягом тривалого часу конфліктував зі Львів' ським Ставропігійським братством. Цю ідею підтримали єпископ холмський Діонісій Зборуйський, єпископ пінський Леонтій Пель' чинський і єпископ луцький Кирило Терлецький, а з 1593 р. — і володимирський єпископ Іпатій Потій. Для обговорення і вирішен' ня цього питання протягом 1590—1595 рр. єпископи провели 5 си' нодів і, погодивши основні питання, у червні 1595 р. доручили єпископам Потію і Терлецькому вести переговори щодо об’єднання церков у Римі, куди вони виїхали у вересні того ж року. Після тривалих переговорів у грудні 1595 р. обидва єпископи були при' йняті папою Климентом VIII і визнали католицьке віросповідання. Згодом був виданий документ, що встановлював права та привілеї уніатської церкви.

Для офіційного урочистого проголошення унії київським митро' политом Михайлом Рогозою і польським королем Сигізмундом III був скликаний церковний собор у Бресті, що відбувся 16—20 жовтня 1596 р. Для участі в його роботі прибули всі єпископи, багато архі' мандритів, ігуменів, священиків і представників мирян. Однак уже на початку собору його учасники розділилися на два угруповання. До супротивників унії, яких очолювали князь К. Острозький і представ' ник константинопольського патріарха протосинкел Никифор, при' єдналися львівський єпископ Г. Балабан і перем’янський єпископ . / ,2&&&

М. Копистинський. Разом з частиною духівництва і мирян вони про' вели окремий православний собор, що засудив діяльність митропо' лита М. Рогози і єпископів, що прийняли унію.

Митрополит Рогоза і вірні йому єпископи зібрали свій собор, що довершив справу унії з Римом. У ньому взяли участь митрополит, 5 єпископів, частина духівництва і шляхта, а також представники католицької церкви. Собор затвердив акт унії, про що було сповіщено окремим посланням митрополита.

Відповідно до умов Брестської унії, нова греко'католицька церква зберегла східний (православний, грецький) обряд, церковнослов’ян' ську літургійну мову, право на заміщення митрополитської і єпис' копських кафедр, застосування старого (юліанського) календаря, нижче духівництво зберегло і право одружуватися. Одночасно ви' знавалося верховенство римського папи як першоієрарха всієї хрис' тиянської церкви й були прийняті догмати католицької церкви. Уна' слідок укладення Брестської унії духівництво, що визнало її рішен' ня, було зрівняне в правах з католицьким, звільнялося від сплати податків і виконання інших повинностей. Єпископам були обіцяні місця в сенаті Речі Посполитої, але ця обіцянка не була виконана. Шляхта та міщани, що прийняли унію, також зрівнювалися в правах з католиками латинського обряду й одержали право займати посади в державній і міській управлінських структурах. Після Брестського собору з восьми єпархій Київської митрополії унію прийняли шість: Київська, Володимир'Волинська, Турово'Пінська, Луцька, Холмська і Полоцька. Перемишлянська та Львівська єпархії прийняли її відпо' відно в 1692 р. і 1700 р.

ОСТРОЗЬКА АКАДЕМІЯ

Острозька академія (Острозька школа) — вища школа, засно' вана близько 1576—1580 рр. у м. Острозі на кошти князя К. Острозь' кого. В академії викладалися церковнослов’янська, грецька й латин' ська мови, богослов’я й філософія, а також граматика, математика, астрономія, риторика, логіка тощо. Першим ректором академії був письменник Г. Смотрицький, а викладачами — видатні українські й закордонні педагоги, такі як Д. Наливайко, X. Філарет, І. Лятос, К. Лу' карис й інші. Острозька академія дуже вплинула на розвиток педаго' гічної майстерності й організацію національної школи в Україні, за її зразком були відкриті братські школи у Львові, Луцьку, Володими' рі'Волинському. Вихованцем академії був гетьман П. Сагайдачний. Після смерті князя К. Острозького (1608 р.) Острозька академія по' чала занепадати, а в 1640 р. припинила своє існування.

КИЄВОМОГИЛЯНСЬКА КОЛЕГІЯ (АКАДЕМІЯ)

Києво3Могилянська колегія (академія) — один з перших зага' льноосвітніх вищих навчальних закладів у Східній Європі. Бере свій початок від заснованої в 1615 р. Київської братської школи, що віді' гравала важливу роль у боротьбі проти національно'культурного гно' блення українського народу. У 1632 р. до неї була приєднана школа при Києво'Печерській лаврі, заснована в 1631 р. Об’єднаний навчаль' ний заклад одержав назву Братської колегії, або, на честь його засту' пника Петра Могили, Києво'Могилянської колегії. Сучасники при' рівнювали колегію до академії (університету), однак юридично на' зва академії буде закріплена лише за часів Петра I в 1701 р. Кількість учнів колегії в 1700 р. досягала 2 тисяч, пізніше варіювалася в ме' жах 500—1200. Значну частину їх складали сини міщан, козаків, селян. Академія поділялася на 7 (у XVIII ст. — на 8) класів («шкіл»). У їхньому числі були «школа риторики та поетики» (тут вивчали' ся науки гуманітарного циклу), дворічна «школа філософії» (гумані' тарні й природничі науки), чотирирічна «школа богослов’я». Лекції читалися переважно латинською мовою. Багато викладачів, перебо' рюючи наслідки середньовічної схоластики, орієнтувалися на дося' гнення педагогіки гуманізму. У їхніх лекціях простежувалися еле' менти раціоналізму та матеріалістичного сенсуалізму. Видатними просвітителями були професори академії І. Гізель, Ф. Прокопович, С. Яворський, М. Козачинський, Г. Кониський. У 1734 р. в академії вчився видатний російський учений М. Ломоносов. Вихованцями Києво'Могилянської академії були Є. Славинецький, С. Полоцький, Г. Сковорода, Я. Козельський, гетьман України І. Самойлович. У XVII ст. філії академії діяли у Вінниці, Кремінці, Яссах (Молдав' ське князівство), за її зразком були створені колегії у Чернігові (1701 р.), Харкові (1726 р.), Переяславі (1738 р.). У XVIII ст. її досвід широко використовувався при організації середніх і вищих навчаль' них закладів Росії.