Сучасний гуманітарний довідник школяра та студента (стр. 18 из 61)

ПОВСТАННЯ С. НАЛИВАЙКА

Наливайко Северин (близько 1560 —11 квітня 1597) — козаць' кий проводир кінця XVI ст., керівник козацького повстання 1594— 1596 рр. в Україні й у Білорусії. Народився в містечку Гусятин на Поділлі (нині в Тернопільській обл.) у родині ремісника. Після смер' ті батька, замученого слугами польського магната О. Калиновського, переїжджає з матір’ю в Острог, де жив його брат Д. Наливайко. Оче' видно, освіту С. Наливайко одержав в Острозі, але відомості про це не збереглися. З Острога Наливайко попрямував на Запорожжя, багато' разово брав участь у походах козаків проти турків і татар під прово' дом різних гетьманів. Потім повернувся в Острог, пішов на службу до князя Острозького сотником надвірної хоругви. У 1594 р. залишив службу. Коли запорізькі козаки уклали договір з послом німецького імператора Рудольфа II Е. Лясотою, Наливайко зібрав на Брацлав' щині загін нереєстрових козаків і брав участь у походах проти татар і турків у Молдавії. Повернувшись на Брацлавщину, зв’язався із За' порізькою Січчю і запропонував козакам розпочати боротьбу з поль' ською шляхтою і турецько'татарськими загонами.

У вересні 1594 р. разом з реєстровими козаками гетьмана Григо' рія Лободи брав участь у другому поході проти турків у Молдавію, під час якого козаки взяли фортецю Цецору, м. Ясси, столицю мол' давського володаря Аарона. Прибуття загонів Наливайка з молдавсь' кого походу було поштовхом до початку повстання. Восени 1594 р. повсталі селяни, міщани, дрібна шляхта, загони Наливайка і нереєс' трові козаки розбили на Південному Бузі польське військо.

Навесні 1595 р. Наливайко і Лобода здійснили похід проти турків у Молдавію й Угорщину. Пізніше завдали ряду поразок литовському війську К. Радзивілла, узяли Слуцьк, Бобруйськ, Могилів'на'Дніпрі тощо. Наприкінці 1595 р. — початку 1596 р. повстання охопило Біло' русію і Галичину. 24 березня 1596 р. повстанці на чолі з Наливай' ком, Матвієм Шаулою і Григорієм Лободою завдали полякам пораз' ки під Білою Церквою.

Після бою з поляками в урочищі Гострий Камінь козаки обрали ге' тьманом Наливайка (замість важко пораненого Шаули). Повстанці під тиском переважаючих сил супротивника відступили до Переяслава. 26 травня 1596 р. в урочищі Солониці поблизу Лубен відбулася битва повстанців з поляками, які їх обложили, що закінчилася пора' зкою Наливайка і його товаришів. Почалися розбрати між реєстро' вими і нереєстровими козаками. Довідавшись про переговори Г. Ло' боди із С. Жолкевським, повстанці запідозрили його в зраді й убили, а Наливайка і Шаулу видали полякам. Під час цих подій поляки зненацька напали на табір повстанців і розгромили його. 11 квітня 1597 р. С. Наливайко після жорстоких катувань був прилюдно стра' чений (четвертований) у Варшаві.

ПОВСТАННЯ Т. ФЕДОРОВИЧА (ТРЯСИЛА)

Федорович Тарас (Трясило; роки життя невідомі) — керівник повстання в Україні в 1630 р., козацький гетьман (з 1629 р.). У 20'х роках XVII ст. обіймав посаду корсунського полковника. Був обра' ний гетьманом після загибелі в бою поблизу Кафи (сучасна Феодосія в Криму) гетьмана М. Дорошенка. Вів боротьбу з гетьманом реєстро' вого козацтва Г. Чорним. Навесні 1630 р. очолював повстання на Київщині й Полтавщині. У квітні 1630 р. повстанці завдали поразки польським військам під Корсунем і взяли місто Переяслав. У травні польські війська під командуванням гетьмана С. Конецпольського неодноразово намагалися захопити Переяслав, але після трьох тиж' нів гарячих боїв повстанці розгромили польську армію в Переяслав' ському бою.

Після укладання Переяславської угоди 1630 р. Т. Федорович з частиною козаків пішов на Запорожжя. Брав активну участь у мос' ковсько'польській війні 1632—1634 рр., що велася за Чернігово'Сі' верську і Смоленську землі. У 1635 р. Федорович безуспішно нама' гався організувати нове повстання проти Польщі. У тому ж році на чолі козацького загону ходив на Дон. У 1636 р. звернувся до царя Михайла Федоровича з пропозицією перейти на московську службу. Однак царський уряд, не бажаючи загострювати стосунки з Річчю Посполитою після укладання Полянівського миру 1634 р., відхилив пропозицію Федоровича. Його подальша доля невідома.

ПОВСТАННЯ І. СУЛИМИ

Сулима Іван (рік народження невідомий — 12 січня 1635) — геть' ман реєстрових запорізьких козаків. Народився в Рогощах на Черні' гівщині. У 1615 р. був одним з управителів маєтків С. Жолкевського і його спадкоємців Даниловичів на Переяславщині, за цю службу в 1620 р. одержав у володіння села Сулимівку, Кучаків і Лебедин. Зго' дом перебрався на Запорізьку Січ.

Брав участь у козацьких походах проти турків і кримських татар (1621, 1628, 1633 рр.), за що папа Павло V нагородив його золотою медаллю з власним портретом.

Уперше Сулима згадується як козацький гетьман у 1628 р. Особ' ливо прославився він у 30'х роках XVII ст. У серпні 1635 р., поверта' ючись з походу проти Туреччини на чолі козацького (нереєстрового) війська, зруйнував польську фортецю Кодак на Дніпрі та знищив її німецький (найманий) загін разом з комендантом укріплення, фран' цузом Маріоном. У грудні 1635 р. був по'зрадницьки схоплений час' тиною реєстрової старшини, що передала його польському урядові. Разом з іншими керівниками повстання Сулиму відвезли до Варша' ви і жорстоко стратили (четвертували).

ПОВСТАННЯ П. ПАВЛЮКА

Павлюк (Бут) Павло (рік народження невідомий — 19 квітня 1638) — козацький гетьман, керівник повстання 1637 р. в Україні. У 1635 р. брав участь разом з гетьманом І. Сулимою у руйнуванні коза' ками укріплення Кодак. Схоплений і засуджений польською шляхтою до страти, Павлюк зумів урятуватися від смерті. У 1637 р. на чолі заго' ну запорожців допомагав кримському ханові в боротьбі проти ставле' ника Туреччини. Улітку 1637 р. загін запорожців на чолі з П. Павлю' ком виступив на Київщину. Захопивши Корсунь, повстанці захопили артилерію реєстрових козаків. У серпні П. Павлюк звернувся до наро' ду з універсалом, в якому закликав приєднуватися до повстанських загонів. На Переяславщину піднімати й організовувати колишніх по' встанців були вислані полковники К. Скидан і С. Биховець.

Незабаром повстання охопило всю Лівобережну Україну. Повста' лі нападали на панські маєтки, руйнували замки, захоплювали міста і фортеці. 6(16) грудня 1637 р. у битві біля с. Кумейки (тепер Чиги' ринського р'ну Черкаської обл.) повстанське військо зазнало пораз' ки. Повстанці відступили до Боровиці (біля Черкас), де змушені були капітулювати. Павлюк був схоплений поляками, вивезений до Вар' шави і страчений 19 квітня 1638 р.

ПОВСТАННЯ Я. ОСТРЯНИНА Й Д. ГУНІ

Острянин (Остряниця) Яків (рік народження невідомий — 6 червня 1641) — гетьман запорізьких козаків, керівник козацько'

го повстання 1638 р. Походив з київських козаків. У 1633—1634 рр. Острянин як полковник реєстрових козаків брав участь у війні Поль' щі з Московським царством на Чернігово'Сіверщині. Після поразки повстання П. Павлюка (1637 р.) прибув на Запорізьку Січ, де на поча' тку 1638 р. був обраний гетьманом.

У березні 1638 р. очолив нове повстання проти поляків. Загони запорожців під керівництвом Я. Острянина, К. Скидана і Д. Гуні ви' ступили із Запорожжя вглиб України. Повстанці зайняли Кремен' чук, Хорол, Омельник. 1 травня 1638 р. розбили польські загони під Голтвою. Козацьке військо пішло на Жовнин (тепер Черкаська обл.), де був створений табір. 3(13) червня 1638 р. почався бій з польською армією під командуванням М. Потоцького, у якому запорожці зазна' ли поразки. Острянин, утративши надію на успіх, з частиною повс' танців переправився через р. Сулу і перейшов на Слобідську Украї' ну, де заснував місто Чугуїв (тепер Харківська обл.). Пізніше, у 1641 р., Острянин був убитий у ході козацьких заворушень.

Після відходу загону Острянина козаки, що залишилися в таборі, обрали новим гетьманом Д. Гуню.

Гуня Дмитро Тимошевич (роки життя невідомі) був учасни' ком повстання проти польських феодалів під проводом П. Павлюка. Після поразки повстанців у грудні 1637 р. під Кумейками (06.12.1637 р.; тепер село Черкаського р'ну Черкаської обл.) і Боро' вицею (10.12.1637 р.; тепер село Чигиринського р'ну Черкаської обл.) частина козаків на чолі з Д. Гунею і К. Скиданом пішла на Запорожжя.

Наприкінці 1637 р. Д. Гуня був обраний гетьманом. На початку 1638 р. очолювані ним козаки розбили польський загін ротмістра Мелецького, посланий для знищення Запорізької Січі. Навесні 1638 р. Гуня разом із запорожцями приєднався до повстання під проводом Я. Острянина. Коли в травні 1638 р. після бою під Жовнином (тепер село Чорнобаївського р'ну Черкаської обл.) частина повсталих на чолі з Острянином відступила на Слобідську Україну, Гуня, якого обрали гетьманом, разом з повстанцями, що залишилися, продовжив бо' ротьбу.

17 червня 1638 р. козаки під його командуванням вийшли з'під Жовнина до гирла р. Сули, де в неї впадає р. Старець. Повстанці по' будували укріплений табір і до 28 липня (7 серпня) відбивали атаки польських військ під командуванням М. Потоцького. Через брак про' віанту і фуражу повстанці змушені були почати переговори з поль' ським командуванням. Д. Гуня разом з полковником Філоненком з частиною козаків зумів вирватися з оточення. Загін К. Скидана, кот' рий пробивався на допомогу козакам Д. Гуні, був розбитий. За умова' ми капітуляції повстанське військо зобов’язалося здати зброю, гар' мати й військові клейноди й визнати польську «Ординацію» 1638 р. . / ,2&&&