Сучасний гуманітарний довідник школяра та студента (стр. 10 из 61)

ОСОБЛИВОСТІ КУЛЬТУРНОГО, ЕКОНОМІЧНОГО Й ДУХОВНОГО ЖИТТЯ КИЇВСЬКОЇ РУСІ

ХРЕЩЕННЯ РУСІ

Хрещення Русі — введення в Давній Русі наприкінці X ст. хрис' тиянства як державної релігії. Занепад первіснообщинного ладу й виникнення класової держави підготували умови для зміни язиче' ської релігії християнством. Уже в середині IX ст., через тісні зв’яз' ки Русі з Візантією, християнство в його греко'православній формі поширилось серед панівного класу Русі. У X ст. християнами були чимало наближених князів Ігоря, а його дружина Ольга близько 955 р. прийняла християнство. Однак державною релігією воно стало лише у зв’язку з прийняттям християнства і масовим водохрещенням сло' в’ян, проведеним у 988—989 рр. князем Володимиром Святослави' чем. З цього часу християнство активно поширювалося державою і церковною організацією.

Уведення християнства як єдиної державної ідеології сприяло об’єд' нанню території й зміцненню Давньоруської держави. Була створена централізована організація священнослужителів. Єдність релігії з ре' лігіями давніх країн Європи робила Давньоруську державу частиною світового християнського суспільства, зблизила Русь із Візантією. Російська церква стала частиною Константинопольської патріархії, і Візантія довгий час прагнула поставити Русь у залежність від себе.

Прийняття християнства привело також до змін у культурі давньо' руського суспільства та її збагачення. На Русі поширюються високо' розвинуті у Візантії живопис і архітектура, а також писемність і писем' на література. Але в той самий час переслідувалося язичеське, народ' не у своїй основі мистецтво: декоративне, музичне, хореографічне. Уведення християнства зустрічало завзятий опір язичників, призво' дило до масових народних повстань. До XIII ст. поширеність христи' янської релігії обмежувалася в основному містами, лише після монго' ло'татарської навали християнство широко розповсюдилось по селах.

«РУСЬКА ПРАВДА»

«Руська правда» — збірники норм давньоруського права, складе' ні переважно в XI—XII ст.; найважливіше джерело для вивчення суспільних відносин, історії та правової системи Київської Русі. Пи' тання про її походження, а також про час складання найбільш ранньої частини «Руської правди» є спірним. Деякі автори відносять його навіть до VII ст. Однак більшість дослідників пов’язує «найдавнішу правду» з іменем Ярослава Мудрого. Місцем її видання літопис на' зиває Новгород. Початковий текст цього зводу законів до нас не ді' йшов. Однак відомо, що сини Ярослава в другій половині ХІ ст. істо' тно доповнили й змінили його, створивши так звану «Правду Яро' славичів». Сьогодні відомо 106 списків «Руської правди», складених у XIII—XVII ст.; її прийнято розділяти на три редакції — Коротку, Розширену та Скорочену. Кожна з редакцій відображає певні етапи розвитку суспільних відносин у Київській державі. Коротка редак' ція «Руської правди» (43 статті) є найбільш давньою (XI ст.). Вона складається з «Правди Ярослава», або «Найдавнішої Правди» (ст. 1— 18), «Правди Ярославичів», або «Статуту Ярославичів» (ст. 19—41), «Покона вирного» (ст. 42) і «Уроку мостникам» (ст. 43). «Правда Ярослава» складена в 30'х роках XI ст. (за деякими даними — при' близно в 1016 р.).

Норми «найдавнішої правди» відбивають суспільні відносини ранньосередньовічного періоду. Зберігся, хоча й зі значним обмежен'

ням, інститут кревної помсти, предметом правового захисту є пере' важно життя, тілесна недоторканність і честь дружинної знаті, її вій' ськове спорядження й двірські люди, відсутні норми, спрямовані на захист феодального землеволодіння.

«Правда Ярославичів» складена в 50—60'х роках ХІ століття. Майже всі її норми спрямовані на захист князівського маєтку, земе' льної власності князя тощо. У ній чітко виражена специфіка серед' ньовічного права як права'привілею. Так, за вбивство селянина або холопа виплачувався штраф 5 гривень, за князівського дружинни' ка — 80 гривень.

Щодо складання Розширеної редакції «Руської правди», що є па' м’яткою розвинутого середньовіччя, серед дослідників немає єдиної думки. Її створення відносять до часів князювання Володимира Мо' номаха або його сина Мстислава. Розширена редакція «Руської прав' ди» (121 ст.) включала перероблені й доповнені норми її Короткої редакції, вона всебічно відстоювала інтереси земельної аристократії, захищала її власність на землю, закріплювала безправ’я холопів, ви' знавала обмеження майнових і особистих прав різних категорій зале' жного населення.

Скорочену редакцію «Руської правди» більшість дослідників роз' глядає як найбільш пізню, створену на підставі Розширеної редакції в XV або навіть XVII ст. Законодавство цього періоду мало досить розвинуту систему цивільно'правових норм. У статтях «Руської пра' вди» йдеться про затвердження права власності не тільки на землю й угіддя, але й на рухоме майно: коней, засоби виробництва тощо. Відо' мі такі види договорів: міна, купівля'продаж, позичка, поклажа, осо' бисте наймання. Найбільш повно був урегульований договір позич' ки, що було наслідком повстання київських низів у 1113 р. проти лихварів.

!

"#

$

ГАЛИЦЬКОВОЛИНСЬКЕ КНЯЗІВСТВО

Галицько3Волинське князівство — назва князівства, утвореного Романом Мстиславичем у 1199 р. унаслідок об’єднання Галицького і ( ) * &&&

Волинського князівств. Галицько'Волинське князівство було найбі' льшим і наймогутнішим серед удільних князівств, що виникли на українських землях після розпаду Київської Русі.

У 1203 р. Роман Мстиславич поширив свою владу на Київщину й Переяславщину. Після його смерті в 1205 р. єдність Галицько'Во' линського князівства була тимчасово порушена. Почався майже со' рокалітній період міжусобних воєн й іноземного втручання в справи галицьких і волинських земель. Не допустити відновлення єдності Галичини й Волині прагнули верхівка галицького боярства, окремі удільні князі й правлячі кола Угорщини й Польщі.

Першими почали боротьбу за владу в Галицькому князівстві Во' лодимир, Святослав і Роман Ігоревичі, сини оспіваного в «Слові о полку Ігоревім» новгород'сіверського князя Ігоря Святославича. Вони протрималися тут протягом майже шести років (приблизно з 1206 до 1212 рр.). Однак у ході боротьби з боярською верхівкою зазнали по' разки, і в 1213 р. на князівському престолі в Галичі опинився боярин Владислав Кормильчич, а після його вигнання в 1214 р. правителі Угорщини й Польщі домовилися про розділ галицьких земель.

У результаті довгострокової боротьби, що закінчилася в 1221 р., чужоземці були вигнані й князем став Мстислав Удалий, котрий походив із дрібних київських князів, а на той час княжив у Новгоро' ді. На роки його князювання (1221—1228 рр.) припадає участь гали' цьких і волинських полків у битві на Калці (1223 р.). У 1228 р. Мстис' лав Удалий залишив Галицьке князівство і передав його угорському королеві. У цей час, зміцнівши на Волині, боротьбу за галицький престол починає Данило Романович. Але тільки в 1238 р. він остато' чно оволодів Галичем, відновивши єдність Галицько'Волинського князівства.

Наприкінці 1239 р. кордони держави значно розширюються. Саме тоді Данило Романович поширив свою владу на Київ, де залишив воєводою свого тисяцького Дмитра, який очолював оборону міста від орд хана Батия в 1240 р. Після захоплення Києва монголо'татари продовжили свій похід на захід і зруйнували більшість міст Галичи' ни й Волині. Ослаблення внаслідок цього князівської влади спричи' нило нові міжусобиці. У внутрішні справи князівства знову втруча' ються іноземці. Кінець цьому поклала битва під Ярославом, у якій 17 серпня 1245 р. Данило й Василько Романовичі розгромили війсь' ка угорських і польських загарбників і загони заколотних галиць' ких бояр. Боярська опозиція була остаточно знищена, а Данило став володарем Галицько'Волинського князівства. На цей час припадає період найвищого його підйому.

Ще в 1238 р. Данило Романович розгромив німецьких лицарів під Дорогочином і тим надовго припинив їхні спроби завоювати ру'

ські землі. Перестали втручатися в справи князівства і польських князів. Був укладений мирний договір з Угорщиною. Після поїздки в Золоту Орду (1245—1246 рр.), хоча Данило Романович і змушений був визнати верховенство хана, він добився підтвердження своїх прав на Галицько'Волинське князівство. У другій половині 40'х рр. XIII ст. зовнішньополітична діяльність князя була спрямована на утворення антимонгольської коаліції держав, що, однак, не склалася, і Данило Романович змушений був у 1254—1255 рр. і в 1259 р. самостійно провадити воєнні дії із Золотою Ордою. Одночасно він втрутився в боротьбу за Австрію і вів війни з литовськими князями. Вінцем полі' тичної діяльності Данила Галицького було прийняття ним королів' ського титулу. Коронація відбулася в 1253 р. в м. Дорогочині. Помер князь у 1264 р., був похований у своїй новій столиці м. Холмі.

Після смерті Данила Романовича галицькі й волинські землі фор' мально залишалися єдиною державою, але всередині неї відбувало' ся суперництво між Волинню, на чолі якої стояв Василько Романо вич (до 1269 р.), а згодом його син Володимир (1269—1289 рр.) і Галичиною, де княжив Лев Данилович (1264—1301 рр.). Окремі не' значні частки мали й сини Данила Галицького — Мстислав (Луцьк) і Шварно (Холм із Дорогочином). Почався поступовий занепад Гали' цько'Волинського князівства. Від нього відходять окремі землі: ту' рово'пінська, ятвязька. Деякою компенсацією було приєднання час' тини Закарпаття і деяких земель Польщі.