1951 рік
До початку 1951 року стало ясно, що війна затягується на невиразно довгий термін; розбита 8–я армія США швидко поповнювалася новобранцями, американці активно готувалися до нового удару по КНДР, роблячи ставку на якісну, у технічному відношенні, перевагу військ ООН. Зі США надійшли нові танки М–48, експериментальні зразки F–86, зроблені фірмою North Amerіca, так само на півдні Кореї були добудовані кілька аеродромів, на які перебазовувалися Б–29 і В–17. Ці авіаз'єднання ставили своєю задачею знищення гребель КНДР і психологічний тиск на мирних жителів. У розпал цих підготовок війська китайців несподіваним ударом прорвали фронт і зайняли Сеул, 4.01.51 року після недовгого просування вони закріпилися по 38°, прийнявши тактику контрударів. Американці, незважаючи на ці могутні контрудари, змогли підготувати і зосередити до 60 тисяч солдатів, 300 танків, 800 літаків–винищувачів, до 120 бомбардувальників. Це угруповання одержало план "оперативного наступу": 60 бомбардувальників У–17 3 дні бомбили позиції військ КНДР і КНР, але радянські винищувачі все–таки збили 13 машин, змусивши інші полетіти, що залишилися літаки Б–29, використовувавши великі наступальні дії В–17 над позиціями військ супротивника, підготувалися і нанесли удари по заводах вугільної промисловості і греблям на півночі КНДР. Ретельно спланована операція мала приголомшливі для окупантів результати: була знищена на 63% вугільна промисловість. Ця операція відбулася після ухвалення рішення Трумена про тотальні бомбардування КНР і КНДР, кодова назва "Удар батогом". Ці удари, вірніше їхнього наслідку змусили СРСР збільшити розмір допомоги КНДР, до квітня 1951 року кількість радянських фахівців досяглася 2 тис. чоловік, ще 4 тис. були інженери, спрямовані для відновлення зруйнованих гребель і заводів, у СРСР же на навчання взяли кілька тисяч корейських громадян. Локальні бої сильно вимотали обидві сторони. Втрати американців до квітня 1951 року перевалили за 50 тисяч убитих, на батьківщині в США зріли невдоволення, міцнів рух за мир, молодь відмовлялася боротися незрозуміло навіщо. Одержував Трумен і доповіді генералів, з яких випливало, що потрібна перепочинок, війська виснажені, потрібні поповнення, як у нових солдатах, так і в казну, що сильно спустілу, війна "пожерла мільйони доларів".
Військові замовлення складали помітну в процентному відношенні цифру. Фірми, що випускали авіаційну, бронетанкову і стрілкову техніку багатіли, одержуючи мільйони чистого прибутку. Один F–86 коштував американської армії 850 тисяч доларів на ціни 1949 року. У 1952 році фірма McDonnell Douglas випускає ракету "Сайдвіндер" – перший реактивний снаряд з інфрачервоною голівкою самонаведення, за кожну ракету армія викладала 90 тис. доларів. Самі розумієте, що потрібен був перепочинок, але Трумен не міг вивести війська просто, без компенсації, визнавши поразку. 23.06.51 представник СРСР в ООН Мальок призвав керівників країн, що мали війська на території Кореї, до мирних переговорів. США підтримала цю ініціативу. У липні переговори почалися, на них зібралися представники Англії, США, Франції, Китаю, КНДР і РПК. Американці довго готувалися до цих переговорів, їхньою тактикою було "якнайбільше затягувати питання". Це їм удалося, висуваючи свідомо нездійсненні умови до КНДР, вірніше її представників. По їхніх умовах було потрібно "зняття окупації і вивід військ з території РПК, як китайців так і КНДР", далі під егідою ООН і військового командування США провести "вільні вибори". Ці умови, постійні погрози і політичний шантаж з боку США, природно привів не тільки до припинення яких-небудь переговорів, але і збільшив і без того складну обстановку. До серпня 1951 року стало ясно, що намічається повний провал мирних переговорів. Через кілька днів у дію вступив план операції "Літній наступ". У ході її американці розраховували прорвати оборону на 38° шляхом могутніх ударів по флангах танковими клинами, ціль операції полягала у виступу піхотних частин при могутній підтримці танками й авіації в тил корейсько–китайських військ, далі передбачалося знищення розрізнених угруповань за допомогою авіації. Операція, що почалася 26 серпня 1951 року, почалася з бомбардувань лінії оборони 35 літаками Б–29, 7 збитих літаків цієї ескадрильї змусили літаки забратися, прорватися удалося тільки 16–му бронетанковому корпусу морської піхоти США, утративши безліч машин, американцям удалося зайняти тактичні висоти, що підійшла на допомогу рота шотландців, допомогла їм довершити перемогу, але з'явилися в повітрі А–4 почали зненацька штурмувати висоту шотландців, помилки в нападі були частими у виді недосконалих радіолокаційних пристроїв, 4 години продовжувалася "пекельна карусель", з 150 чоловік у живих залишилося ледве більш 10. Ці люди ніколи не одержали ні компенсації ні вибачень від командира ланки штурмовиків. Цей епізод, звичайно ж не був ключовим моментом, що переломив хід битви, але китайці скориставшись плутаниною в рядах що наставали, нанесли контрудари, корейці довершили їх, скинувши з висот залишки морпехов, що випливають атаки виявилися безрезультатні для обох сторін. До грудня наступив затишок, що продовжувався до початку 1952 року.
1952–1953
Ось невелика довідка: за перші "роки війни американські війська витратили 100000 тон фугасних бомб, 400 тис. реактивних снарядів, 15 млн. галонів напалму, його кількості вистачилася б, що б випалити всю Корею, 200 млн. патронів. Військові постачання, загальною сумою в 7 млрд. доларів, виснажили скарбницю США, але золотого запасу Форт-Нокса було досить для продовження війни. Йшло активне впровадження безвідкатних знарядь, F–86, середніх танків М–48, з'явилися перші штурмові гвинтівки АР–14, 100 тис., замовлених урядом Трумена, у компанії "Армалит Дівижн", коштували біля 2-х млн. доларів. Трумен не шкодував грошей, але в США сталі з'являтися "відмовники" – юнаки не бажали їхати в чужу країну і гинути невідомо за що. Виступи в березні–квітні 1952 року в Чикаго і Денвере студентів і молоді проти війни, сколихнули суспільна думка, помітна і яскрава реклама солдата в блакитній касці нікого більше не приваблювала – США утомилися. Але це ще нескоро, а 2 січня 1952 року почалося в Кореї з наймогутніших повітряних ударів по всій території КНДР. За 10 днів у цих операціях брало участь до 1000 бомбардувальників і 1500 винищувачів прикриття, гіркий досвід першого років війни змусив відмовитися від рейсів без прикриття. Ціль повторювалося: знищення всіх гребель і залишків промисловості. За 10 днів були знищені міста Хіннам, Пхеньян, Хвинхе, була проведена операція, що ввійшла в класику тактичної науки: 12 бомбардувальників Б–17 і 15 винищувачів F–86 і F–84 знищили найважливішу греблю в Нампхо. Ці удари вивели з ладу майже всі залишки діючих виробництв. Бомбардуванню піддалися 56 міст, було убито 50 тис. мирних жителів. Ці удари розглядалися як акт помсти і підготовка до великого весняно–літнього настання. Після провалу, захлебнувшегося в крові, осінньо–зимового наступу, американцям потрібно було здобути перемогу за будь–яку ціну. Генштаб, ставлячи оперативні задачі по локалізації і знищенню військ Китаю і КНДР, не відмовлявся ще і від удару по СРСР, хоча ця границя усе відсувалася від генералів і адміралів США. Але 7 флот одержав наказ про вихід на вихідні позиції до Охотського моря, флот повинний був піддати бази радянського флоту у Владивостоці бомбардуванню і, не пропустивши його в море, знищити. Разом з 7 флотом сухопутні частини, за підтримкою 12 крила генерала Роджерса (стратегічні бомбардувальники), що включали 8, 10 і 12 армії під командуванням генералів Ван–Флінта, Максуелла і генерала Тейлора повинні були вторгнутися на територію Північної Манчжурії Радянському Сибіру і Монголії з виходом на лінію Петропавловськ – Ігарка (ці статті містив план "Чаріотир", вірніше його початкові попередні варіанти). Радянська розвідка завжди славилася своїми кадрами, що не підвели Сталіна й у цей раз. Цей факт маловідомий, але по розсекреченим даним ЦРУ через місяць після наради в Білому домі по згаданим вище статтях, доповідь про це лежав у Йосипа Віссаріоновича. Комісія, створена по цьому питанню, перебравши безліч варіантів запропонувала наступні дії: 1) передислокація до радянсько–корейської й американо-радянській границь від 9 до 12 дивізій ПДВ; 2) на територію Приамур'я і Сибіру стягти додаткові збройні сили в складі не менш 2–х армій; 3) приведення в повну бойову готовність Тихоокеанського флоту і сил амурської флотилії; 4) Прискорення робіт зі створення реактивних снарядів, здатних покривати відстань до території США і нести ядерний боєзаряд.