1. Гомерівський, або передполісний («темні віки»), — XI—IX ст. до н. е.
2. Архаїчна Греція (VIII—VI ст. до н. е.) — час формування поліс# них структур, Великої грецької колонізації і ранньогрецької тиранії.
3. Класична Греція (V—IV ст. до н. е.) — розквіт давньогрецьких полісів, їхньої економіки, період найвищих культурних досягнень давніх греків.
Останній етап — елліністичний. Він починається походами Алек# сандра Македонського (остання третина IV ст. до н. е.) і завершується в 30 р. до н. е., коли остання з елліністичних держав — Птолемеївсь# кий Єгипет — була завойована Римом. З цього часу історія Стародав# ньої Греції та колишніх елліністичних держав вивчається вже в рам# ках історії Стародавнього Риму.
МІКЕНСЬКА ЦИВІЛІЗАЦІЯ
! ! |
Мікени — давнє місто в північно#східному Пелопоннесі в Греції. У зв’язку з важливою роллю, яку місто відігравало в доісторичну епоху, останній період історії доантичної цивілізації Стародавньої Греції (бл. 1400—1100 рр. до н. е.) нерідко називають мікенським періодом. Іноді термін «мікенський» застосовують до всієї пізньоел# ладської цивілізації (1600—1100 рр. до н. е.). Основні міфи про Міке# ни розповідають, що це місто побудував Персей, причому укріплен# ня в ньому були зведені велетнями — циклопами. Тому будь#яке велике мурування з грубо витесаних брил прийнято називати цикло# пічним. У мікенську епоху Мікени були царською резиденцією; їхня влада розповсюджувалася на територію, яка набагато перевершува# ла всі подібні державні утворення тієї епохи в даному регіоні й, мож# ливо, охоплювала всю північну частину Пелопоннесу.
ДАВНЬОГРЕЦЬКИЙ ПОЛІС
Поліс (грецьк. polis — місто, держава) — особлива форма соціаль# но#економічної і політичної організації суспільства в античній Греції. Поліс був містом#державою, порівняно невеликою общиною вільних громадян, яка виникла в процесі переходу від первіснообщинного ладу до класового суспільства, зростання товарно#грошових відносин, від# межування ремесла від рільництва і боротьби населення з родовою ари# стократією. Типова форма поліса — міське або велике сільське посе# лення як політичний, економічний і культурний центр та сусідня з ним територія (хора). Історичне значення й унікальність поліса полягає в тому, що це перша в історії форма людського співіснування, яку мож# на визначити як громадську общину (співтовариство вільних грома# дян). За політичним устроєм давньогрецькі поліси поділялися на ари стократичні і демократичні, а за господарським — на аграрні (Спар# та), аграрноремісничі (Афіни) або торговоремісничі (Коринф).
ДЕМОС
Демос (грецьк. demos — народ; земля, країна) — вільне населення грецьких міст, яке володіє громадянськими правами (на відміну від рабів, метеків та інших категорій залежного і неповноправного насе# лення). В архаїчний період цим терміном називали народні маси на відміну від родової аристократії, яка називалася евпатридами. У кла# сичний період так називали передусім незаможну частину населення.
АРИСТОКРАТІЯ
АКРОПОЛЬ
Акрополь (від грецьк. akros — верхнє і polis — місто) — укріпле# на частина грецького міста, розміщена на пагорбі. Найвідомішим в Елладі був афінський Акрополь. Він сформувався як комплекс забу# дов у V ст. до н. е. На його території знаходилися храм Ніки Безкри# лої, Парфенон, Ерехтейон, Пінакотека (зібрання картин), туди вів архітектурно оформлений вхід (Пропілеї).
СПАРТА
Спарта — головне місто області Лаконія (південно#східна части# на Пелопоннесу). Лаконія — скорочена назва області, яка повністю називалася Лакедемоном. Деякі історики вважають, що Спарта ви# никла вже після дорійського нашестя, яке відбулося приблизно між 1150 і 1100 рр. до н. е. Спочатку загарбники поселялися в містах, які вони завойовували, а нерідко й руйнували, або біля них, але через століття вони утворили власну «столицю» біля річки Еврот.
!! ! |
Зростання чисельності населення і пов’язані з ним економічні та соціальні проблеми підштовхнули спартанців до зовнішньої експан# сії. За винятком колонії Тарент, заснованої в Італії в VIII ст. до н. е., Спарта розширювалася лише за рахунок самої Греції. Під час 1#ї і 2#ї Мессенських воєн (між 725 і 600 рр. до н. е.) на заході від Спарти була підкорена Мессенія, а мессенці були перетворені на ілотів, тобто дер# жавних рабів. Відвоювавши ще частину території у Аргоса та Арка# дії, Спарта перейшла від політики завоювання до нарощування своєї могутності через укладення договорів з іншими державами. Як гла# ва Пелопоннеського союзу (почав складатися бл. 550 р. до н. е., офор# мився бл. 510 — 500 рр. до н. е.) Спарта фактично панувала на всім Пелопоннесі, за винятком Аргоса та Ахайї на північному узбережжі, й до 500 р. до н. е. перетворилася в наймогутнішу військову державу Греції. Таким чином була створена сила, яка стала противагою вторг# ненню персів. Об’єднані зусилля Пелопоннеського союзу та Афін з їхніми союзниками призвели до перемоги над персами в битвах біля Саламіну та Платеїв у 480 і 479 рр. до н. е. Конфлікт між двома най# більшими державами Греції — Спартою та Афінами — був немину# чим, і в 431 р. до н. е. вибухнула Пелопоннеська війна. У 404 р. до н. е. Спарта перемогла Афіни; Афінська держава загинула. Але невдово# лення спартанським засиллям у Греції призвело до нової війни. Фі# ванці та їхні союзники завдали спартанцям кілька поразок (371 та 362 рр. до н. е.), після чого Спарта слідом за Афінами втратила свою колишню могутність.
ДЕМОКРАТІЯ
Демократія (від грецьк. demos — народ і kratos — влада) — фор# ма державного устрою, при якому народ вважається джерелом вла# ди; йому належить право брати участь у вирішенні державних справ у поєднанні з широким колом цивільних прав і свобод.
КОЛОНІЇ АНТИЧНІ
Колонії (від лат. colere — обробляти) — грецькі й римські посе# лення, засновані на чужих землях. Процес виникнення грецьких колоній історики поділяють на три етапи: період егейської (крито мікенської) цивілізації, архаїчний період (Велика грецька колоніза# ція VIII—VI ст. до н. е.) і колонізація періоду розпаду грецьких полі сів. Причинами Великої грецької колонізації були: освоєння родю# чих земель у зв’язку із зростанням населення, політична боротьба в полісах, а також торгові інтереси. Колонії (апойкії, тобто «висілки») мали землеробський або торгово#ремісницький характер; часто їм передували торгові факторії. Організацію колоній брала на себе мет# рополія, виділяючи спеціального керівника — ойкіста. Його обов’я# зками були вибір безпечної та економічно вигідної місцевості (як правило на морському узбережжі), наділяння колоністів землею, ор# ганізація політичного управління, будівництво храмів. Будучи суве# ренними полісами, колонії підтримували тісні економічні, політич# ні й культурні зв’язки з метрополіями.
Найбільш активними в колонізаційному русі були Мілет, Коринф, Мегари і Фокея. Колонізація VIII—VI ст. до н. е. проходила в трьох напрямах: західному (Неаполіс, Куми, Сибарис, Тарент та інші в Іта# лії; Сіракузи, Гела, Селінунт на Сицилії), північно#східному (Візан# тій, Синопа, Трапезунд, Ольвія, Херсонес, Пантікапей) і південному (Навкратіс та Кірена в Північній Африці). На наступному етапі коло# нізації пріоритет належав Афінам; вони засновували на землях своїх союзників клерухії — військово#землеробські поселення, жителі яких залишалися афінськими громадянами.
ГРЕКО!ПЕРСЬКІ ВІЙНИ
ПЕЛОПОННЕСЬКА ВІЙНА
Пелопоннеська війна (431—404 рр. до н. е.) — війна між 1#м Афінським морським і Пелопоннеським союзами (на чолі зі Спар# тою), у яку були втягнуті всі поліси Еллади. Зазвичай її ділять на три періоди: Архідамова війна (431—421 рр. до н. е.), Сицилійська війна (420—413 рр. до н. е.) і Декелейська війна (413—404 рр. до н. е.). Ще в 445 р. до н. е. між Спартою і Афінами було укладено мирний дого# вір на 30 років, за яким Афінський і Пелопоннеський союзи зобов’я# зувалися не втручатися в справи міст іншого союзу, але в той же час визнавали право нейтральних держав приєднуватися до будь#кого з них. Зростаюча неприязнь між двома союзами призвела до нового військового конфлікту в 431 р. до н. е. Безпосередньою причиною війни було те, що процвітання Афін заважало розвитку торгівлі й ремесел в містах—союзниках Спарти, особливо в Мегарі й Коринфі.