РОСІЙСЬКО!ТУРЕЦЬКА ВІЙНА 1828—1829 рр.
Російсько2турецька війна 1828—1829 рр. стала слідством кри# зи Османської імперії, викликаної Грецькою революцією 1821— 1829 рр. Російські війська захопили в Закавказзі Карс та Ерзурум, розгромили турецькі війська в Болгарії, підійшли до Константино# поля. Завершилася поразкою Туреччини та Адріанопольським ми# ром 1829 р.
РЕВОЛЮЦІЯ 1848 р. І ПЕРЕВОРОТ 1852 р. У ФРАНЦІЇ
Перша половина царювання Луї#Філіппа була відмічена стійким економічним зростанням і політичною стабільністю. Кабінети, що змінювали один одний, спиралися на підтримання парламентської більшості, яка складалася з «правого центру» на чолі з Ф. П. Гізо і помірковано#ліберального «лівого центру» Л. А. Тьєра. У палаті де# путатів права опозиція легітимістів (прихильники Бурбонів) і ліволі# беральна «династична опозиція», очолювана О. Барро, перебували в меншості. Позапарламентська ж опозиція таємних неоякобінських та комуністичних товариств (А. Барбюс, Л.#О. Бланкі) була розгром# лена поліцією.
Після захоплення повстанцями Бурбонського палацу, де засідала палата, ліві депутати сформували Тимчасовий уряд Французької ре# спубліки, до якого увійшли «трикольорові» (голови уряду А. Ламар# тін, Л. А. Гарньє#Пажес, Д. Ф. Араго та інші) і «червоні» (А. О. Лед# рю#Роллен, Ф. Флокон) республіканці, а також соціалісти Л. Блан та А. Альбер. Уряд декретував політичні свободи, загальне виборче пра# во. Було проголошено право на працю, створені національні майстер# ні й урядова комісія для робітників (Люксембурзька комісія).
На виборах до Установчих зборів (23 квітня) більшість місць отри# мали республіканці. 9 травня було утворено новий уряд (Ламартін, Гарньє#Пажес, Араго, Ледрю#Роллен, А. Марі). 15 травня уряд насилу придушив виступ робітників, які, зайнявши Бурбонський палац, спро# бували розпустити збори і передати владу революційному уряду. 21 червня уряд закрив національні майстерні, а 23#го робітничі квар# тали Парижа повстали. Збори надали диктаторські повноваження ге# нералу Л. Е. Кавеньяку, який зумів після кровопролитних вуличних боїв придушити повстання.
4 жовтня була прийнята Конституція, що наділяла широкими пов# новаженнями президента республіки. Президентські вибори 10 гру# дня виграв Луї#Наполеон Бонапарт, племінник Наполеона. Прези# дент і призначений ним уряд Барро спиралися на монархістів (легі# тимістів, орлеаністів і бонапартистів) і знаходилися в конфлікті з республіканською більшістю Установчих зборів. На виборах до Зако# нодавчих зборів (13 травня 1849 р.) дві третини місць отримали мо# нархісти. Після розгону 13 червня демонстрації лівих республікан# ців частина лівих депутатів була віддана під суд, інші емігрували.
! |
16 березня 1850 р. Законодавчі збори ввели нагляд церкви над освітою, 31 травня встановили ценз осідлості для виборців, 16 липня обмежили свободу друку. Відкрито прагнучи до реставрації імперії, Бонапарт восени 1850 р. вступив у конфлікт із Законодавчими збора# ми. Депутати, поділені на три протиборствуючі фракції (бонапарти# сти, республіканці та альянс легітимістів з орлеаністами), не змогли вчинити ефективного опору. 2 грудня 1851 р. Бонапарт здійснив вій# ськовий переворот, розпустив збори і арештував лідерів республікан# ської і монархічної опозиції. Відновивши загальне виборче право, Бонапарт юридично закріпив результати перевороту на плебісциті 20 листопада 1852 р. За підсумками плебісциту його було проголо# шено імператором Наполеоном III.
БОНАПАРТИЗМ
Бонапартизм — первинне найменування диктатури Наполеона Бонапарта і Луї Наполеона, що лавірувала між соціальними група# ми; поєднувала демагогію з політикою наступу на демократію і рево# люційний рух. У більш широкому значенні — диктатура, що лавірує між соціальними групами в умовах нестійкої соціальної рівноваги.
РЕВОЛЮЦІЯ В ІТАЛІЇ
Революція 1848—1849 рр. в Італії — один з головних етапів Рісорджіменто. На її першому етапі (січень — серпень 1848 р.), очо# леному лібералами, під тиском народних виступів були введені кон# ституції в Королівстві Обох Сицилій, Сардинському королівстві, То# скані, Папській області; внаслідок народного повстання скинули австрійське ярмо Ломбардія та Венеція; в Італії почалася війна за незалежність. Але перемогла феодально#монархічна контрреволюція. На другому етапі (осінь 1848 — серпень 1849 р.) народні повстання в Венеції, Тоскані, Папській області привели до влади демократів, були проведені прогресивні реформи, найбільш радикальні в Римській республіці 1849 р. Однак перемогу одержала внутрішня і зовнішня контрреволюція.
САРДИНСЬКЕ КОРОЛІВСТВО
ДЖ. ГАРІБАЛЬДІ
Гарібальді Джузеппе (1807—1882) — народний герой Італії, один із вождів революційного крила Рісорджіменто. Понад 10 років боров# ся за незалежність південноамериканських республік. Учасник Іта# лійської революції 1848—1849 рр., організатор оборони Римської республіки 1849 р. У 1848, 1859 і 1866 рр. на чолі добровольців брав участь у визвольних війнах проти Австрії.
У 1860 р. очолив похід «тисячі», що звільнила південь Італії та забезпечила перемогу Італійської революції 1859—1860 рр. У 1862 і 1867 рр. намагався збройним шляхом звільнити Рим від влади пап. Під час франко#прусської війни 1870—1871 рр. був добровольцем на стороні Франції.
ЮНКЕРСТВО
Юнкерство (нім. Junkertum, від. нім. Junker, букв. — молодий дворянин) — прошарок німецьких дворян, великих землевласників. Юнкерство виникло в XVI ст. на основі рицарського дворянства Східної Пруссії. Поміщицьке юнкерське землеволодіння стало ба# зою для модернізації сільського господарства Німеччини в XIX ст. Загалом юнкерство зберігалося до кінця Другої світової війни.
ВІЛЬГЕЛЬМ I
Вільгельм I Гогенцоллерн (1797—1888) — прусський король з 1861 р. і німецький імператор з 1871 р. Управління країною фактич# но знаходилося в руках О. Бісмарка.
О. БІСМАРК
Бісмарк Отто (повністю Отто Едуард Леопольд Бісмарк фон Шен# хаузен) (1 квітня 1815 — 30 липня 1898) — князь, державний діяч Німеччини, перший рейхсканцлер Німецької імперії в 1871—1890 рр. Здійснив об’єднання Німеччини на пруссько#мілітаристській основі; зміцнював панування в країні юнкерсько#буржуазного блоку, вів бо# ротьбу проти клерикально#партикуляристської опозиції («Культур# кампф»), увів Винятковий закон проти соціалістів, проголосив деякі соціальні реформи. Один із головних організаторів Троїстого союзу 1882 р., направленого проти Франції та Росії; при цьому вважав, що війна з Росією була б надто небезпечною для Німеччини.
ПІВНІЧНОНІМЕЦЬКИЙ СОЮЗ (1867)
Північнонімецький союз — у 1867—1870 рр. федеративна дер# жава на півночі від р. Майн, була створена під гегемонією Пруссії після її перемоги в австро#прусській війні та розпаду Німецького со# юзу. Один з етапів об’єднання німецьких держав на пруссько#міліта# ристській основі.
США В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XIX ст. ГРОМАДЯНСЬКА
ДОКТРИНА МОНРО
Доктрина Монро — зовнішньополітична програма уряду США, проголошена в 1823 р. в посланні президента США Дж. Монро кон# гресу. Декларувала принцип взаємного невтручання країн Амери# канського і Європейського континентів у внутрішні справи один од# ного. Доктрина Монро перешкоджала придбанню європейськими дер# жавами колоніальних територій на Американському континенті та їхньому втручанню у внутрішні справи незалежних американських держав.
«МІССУРІЙСЬКИЙ КОМПРОМІС»