ГУНИ
Гуни — кочовий народ, що сформувався у II—IV ст. в Приураллі з тюркомовних хунну і місцевих угрів і сарматів. Масове пересуван# ня гунів на захід (з 70#х рр. IV ст.) дало поштовх так званому велико# му переселенню народів. Підпорядкувавши кілька германських та інших племен, вони очолили могутній союз племен, який робив спу# стошливі походи у країни Європи та Азії. Найбільшої могутності гуни досягли під час правління Аттіли. Просування гунів на захід було зупинено розгромом їх на Каталаунських полях (451). Після смерті Аттіли (453) гунський союз племен розпався.
АТТІЛА
Аттіла (помер у 453 р.) — верховний вождь племені гунів з 434 р. Його ім’я оточене легендами і переказами. Уперше він згадується у зв’язку з нападом на м. Маргус в Східно#Римській імперії (435). За договором імперія зобов’язалася щорічно сплачувати йому близько 300 кг золота в обмін на мир. Однак договір не було виконано, і Аттіла в 441 р. напав на імперію, перейшовши кордон на Дунаї. Закликавши на допомогу війська з Заходу, римлянам вдалося відбити атаку, хоч багато міст було пограбовано. У 443 р. Аттіла взяв в облогу Констан# тинополь з півдня і з півночі — з боку моря. У битві на півострові Галліполі основна частина імперських військ була розбита. Вступив# ши в переговори, Аттіла запропонував сплачувати йому 2600 кг золо# та відразу ж і кожного року сплачувати ще по 900 кг. Римляни пого# дилися, і Аттіла відступив.
ЛАНГОБАРДИ
Лангобарди — германське плем’я, яке у 568 р. напало на Італію і утворило ранньофеодальне королівство (у 773—774 рр. воно було за# войовано Карлом Великим). Від лангобардів отримала свою назву іта# лійська область Ломбардія.
ВСЕСВІТНІ СОБОРИ
Всесвітні собори — з’їзди вищого духовенства християнської церкви. На Всесвітні собори виносяться рішення богословського, церковно#політичного, дисциплінарного характеру. Православна церква визнає правомочними 7 перших Всесвітніх соборів (IV— VIII ст.). Після розділення церков (1054 р.) римські папи відновили (з XII ст.) з’їзди вищого духовенства католицької церкви, продовжу# ючи іменувати їх Всесвітніми соборами.
ПАПСТВО
! |
Папство — керівництво католицької церкви, релігійний центр, очолюваний Папою Римським. Папство склалося на основі римсько# го єпископату. У V ст. римські єпископи, які називали себе «папа# ми», добилися від римського імператора едикту про підпорядкуван# ня їм інших єпископів. У VIII ст. створення Папської області поклало початок світській владі пап. Після Другої світової війни (1939—1945), особливо з 1960#х рр., папство взяло курс на пристосування церкви до сучасної епохи у сфері догматики, культу, організації і політики.
ФРАНКИ
Франки — група германських племен, які жили в III ст. на ниж# ньому і середньому Рейні. Ділилися на салічних та рипуарських франків. У кінці V ст. завоювали Галлію і утворили Франкське коро# лівство.
ХЛОДВІГ
Хлодвіг (бл. 466—511) — король салічних франків з 481 р., похо# див з роду Меровінгів. Завоював майже всю Галлію, що поклало поча# ток Франкській державі.
«САЛІЧНА ПРАВДА»
«Салічна правда» (лат. Lex Salica) — збірник звичаєвого права західних салічних франків. Первинний текст «Салічної правди», за# писаний, імовірно, за наказом Хлодвіга або за його життя на початку VI ст., до нас не дійшов, але зберігся в численних списках VIII— IX ст. Основним змістом «Салічної правди» є тарифи вергельдів — судових штрафів — і зведення про форми судочинства. Із 66 статей, які вважаються найбільш давніми за походженням, 7 статей присвя# чені сімейним відносинам, власності й успадкуванню. Ставши зако# ном могутнього Франкського королівства, «Салічна правда» до XI ст. витіснила норми всіх інших правд, крім Лангобардської, і є найваж# ливішою пам’яткою господарського, державного та суспільного уст# рою, побуту і правосвідомості салічних франків.
ДИНАСТІЯ МЕРОВІНГІВ
Меровінги (Merovingi) — перша королівська династія у Франксь# кій державі (кінець V ст. — 751 р.). Названа на ім’я напівлегендарного засновника роду — Меровея. Найвідоміший представник — Хлодвіг I.
АНГЛОСАКСОНСЬКІ КОРОЛІВСТВА
Крім керлів у ранніх англосаксонських правдах згадуються ерли — родова знать, пізніше — королівські дружинники (гезити), а також раби і напівзалежні — леті та уїлі (так називали англосакси підкоре# них кельтів#валійців). Великі землевласники називалися глафорда ми (пізніше — лордами, що відповідає поняттю «сеньйор», «воло# дар»); глафорди мали свій вергельд, своїх людей. У англосаксонсь# ких королівствах, а потім в об’єднаній Англії влада короля не була необмеженою; король поділяв її із «радою мудрих» — уїтенагемо том, у яку входили вищі світські й духовні особи королівства. Уїте# нагемот мав навіть право вибирати короля і позбавляти його влади.
Місцеве самоврядування було організовано по великих округах — шайрах, або графствах, та по їх підрозділах — сотнях; збори граф# ства збиралися 2 рази на рік. Місцеве самоврядування було безпосе# редньо пов’язано з королівською владою через королівських прикаж# чиків — шерифів, які головували на зборах і збирали податки.
В англосаксонський період завдяки місіонерській діяльності анг# лійських святителів — Августіна Кентерберійського та інших — у країні було введено християнство, що зв’язало її з головними духов# ними і культурними процесами в житті Європи.
У 829 р. уессекський король Егберт об’єднав під своєю владою всі англосаксонські королівства. Однак об’єднання країни не врятувало її від датської (норманської) загрози — набіги датських і норвезьких піратів#вікінгів стали переходити в колонізацію. На східному березі острова утворилися датські поселення. Просування датчан було при# пинено тільки за правління короля Альфреда Великого (871—899/ 900), який примусив їх поділити країну на дві частини: південно# західну з центром в Уессексі й північно#східну «область датського права» (Денло), яка залишилася в руках вікінгів.
У другій половині X ст. король Едгар (959—975) ліквідував само# стійність Денло і знову об’єднав всю Англію в єдину державу. У кінці X ст. датські королі відновили напади на Англію і в 1016 р. встанови# ли там свою владу. Король Кнуд I Могутній (1016—1035) був одноча# сно королем Англії, Данії і Норвегії. Однак датське володарювання виявилося неміцним. Незабаром держава Кнуда розпалася, і на анг# лійський престол вступив представник старої англосаксонської ди# настії Едуард Сповідник (1042—1066).