Україна як повноправний учасник увійшла до глобальної системи договірно - правових відносин не з порожнім запасом чинних міжнародних угод, а з певним договірним доробком, а, відтак, значним досвідом у справі налагодження договірних відносин з іншими країнами світу.
По - перше, вищезазначені договори залишалися чинними для України в силу того, що вона була їх учасницею самостійно, без посередництва СРСР.
По - друге, 12 вересня 1991 року Верховною Радою України було прийнято Закон України » Про правонаступництво України ", в якому встановлено, що Україна є правонаступницею прав і обов ’ язків за міжнародними договорами Союзу РСР, які не суперечать Конституції України та інтересам республіки.
Незабаром, 17 вересня 1992 року, Україна приєдналася і до Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів 1978 року. Таким чином, Україна взяла на себе зобов ’ язання і за міжнародними договорами СРСР, які відповідали вищезгаданим критеріям. Це означає, що наша держава розпочала свою договірну практику не з чистого аркушу, а маючи досить розгалужену систему договірних правовідносин чи не з усіма державами світу. І хоча прийнятий закон не визначав конкретного механізму реалізації намірів України щодо набуття юридичних прав та обов ’ язків за міжнародними договорами колишнього СРСР, вирішальний крок вже було зроблено: Україна стала правонаступницею СРСР нарівні з усіма іншими державами - республіками колишнього Радянського Союзу, які також заявили про своє правонаступництво.
Розвиваючи принципові положення, визначені в Декларації про державний суверенітет, які закріплені в Конституції, Україна у своїй зовнішній політиці спирається на фундаментальні загальнолюдські цінності, виступає за захист прав та інтересів громадян України, її юридичних осіб, створює умови для підтримання контактів з українцями за кордоном - вихідцями з України, дбає про задоволення національно - культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави, надає їм допомогу згідно з міжнародним правом.
Протягом надзвичайно стислого проміжку часу в нашій державі було прийнято такий необхідний пакет законів, які уможливили юридично коректне визнання України у світі і стали міцним підґрунтям для формування договірно - правової бази нашої держави. До цього пакету, зокрема, входять: Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, Звернення до парламентів і народів світу від 5 грудня 1991 року, Постанова про ратифікацію Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав від 10 грудня 1991 року, Заява про без ’ ядерний статус України від 24 грудня 1991 року, Постанова Верховної Ради України » Про Основні напрями зовнішньої політики України » від 2 липня 1993 року, Закон України » Про правонаступництво України » ( ЗУ №1543-XII від 12 вересня 1992 року ), Закон України » Про дію міжнародних договорів на території України » ( ЗУ №195 З -XII від 10 грудня 1991 року ), Закон України » Про міжнародні договори України » ( ЗУ №3767- ХІІ від 22 грудня 1993 року ), Постанова Верховної Ради України » Про приєднання до Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів » (№2608- ХП від 17 вересня 19 92 року ) тощо. Тим самим не лише було ліквідовано прогалини у національному праві, але й надано потужного імпульсу розвитку законодавства нашої держави. Цей факт підтверджується створенням договірно - правової бази України, яка нараховує сьогодні понад 3000 двосторонніх та 350 багатосторонніх договорів.
Найбільша кількість угод укладена з державами, які були визначені в якості стратегічних партнерів України, а також з прикордонними державами. Значна кількість угод була укладена з колишніми республіками СРСР, країнами Східної Європи, розвиненими країнами Західної і Північної Європи ( в середньому від 15 до 40 угод з кожною країною ). При цьому відчувається певний дисбаланс щодо укладення угод з країнами Африки, Латинської Америки і Азіатсько - тихоокеанського регіону ( від однієї до десяти угод на кожну країну ). Оскільки ці регіони вищим державно - політичним керівництвом України визначаються як пріоритетні з точки зору економізації зовнішньої політики України, зараз відчувається деяке пожвавлення у справі розбудови договірно - правової бази двосторонніх відносин саме з цими країнами.
За своїм предметним наповненням основна питома вага двосторонніх угод припадає на угоди в торговельно - економічній сфері, в сфері взаємного заохочення і захисту інвестицій, співробітництва у митних справах, боротьби з організованою злочинністю і незаконним обігом наркотичних речовин, уникнення випадків подвійного оподаткування тощо.