Агропромислова інтеграція і агропромисловий комплекс (стр. 1 из 5)

Міністерство аграрної політики України

Кафедра:_____________________________________________________________________________________________________________________

Реферат

Тема: “Агропромислова інтеграція і агропромисловий комплекс”

Виконав: студент 1-ї групи, ІІІ-ого курсу

екологічного факультету

Зміст

Народногосподарське значення агропромислового комплексу України

Аналіз стану сільського господарства України та його відповідність стандартам САП ЄС

Агропромислова інтеграція

Регіональні агропромислові формування

Агропромислові підприємства та агрофірми

Список використаної літератури

Народногосподарське значення агропромислового комплексу України

Агропромисловий комплекс (АПК) — це сукупність ланок народного господарства (галузей, підгалузей, виробничих підприємств, організацій), діяльність яких тісно пов’язана з виробництвом, зберіганням, транспортуванням, переробкою та збутом продукції. АПК формуються на основі агропромислової інтеграції в умовах високого рівня розвитку продуктивних сил та усуспільнення виробництва. Поділяються на агропромислові підприємства та агропромислові територіальні комплекси. За територіальними масштабами та особливостями вони різноманітні. В галузевій структурі АПК виділяють такі основні сфери: сільське господарство; промисловість по переробці сільськогосподарської сировини (харчова, деякі галузі легкої промисловості); виробництво засобів виробництва для сільськогосподарських та несільськогосподарських галузей (машинобудування для сільського господарства, легкої та харчової промисловості, виробництво мінеральних добрив тощо); заготівля, транспортування та збут продукції; виробниче обслуговування комплексу (ремонт тракторів та сільськогосподарських машин, будівництво тощо); наука, управління, підготовка кадрів.

Складовою частиною АПК є також продовольчий комплекс, який включає такі підкомплекси: зернопродуктовий, картоплепродуктовий, цукробуряковий, плодоовочевоконсервний, виноградно-виноробний, м’ясний, молочний, олійно-жировий.

Функціональна структура АПК відображає його внутрішні комплексоутворюючі зв’язки, які найінтенсивніше розвиваються у сфері виробництва і переробки конкретних видів сільськогосподарської продукції. Основними ланками функціональної структури агропромислового інтегрального комплексу є агропромислові спеціалізовані комплекси, що розвиваються на базі певних агропромислових циклів. Їхня територіальна структура складається з регіональних і зональних елементів.

АПК як складна система має три головні аспекти: компонентний, територіальний і організаційний. Компонентний аспект структури АПК полягає у наявності і зв’язаності окремих галузей, функціональних сфер (блоків) галузей і агропромислових циклів (ланцюгів).

Агропромисловий цикл (ланцюг) як одна з форм компонентної структури АПК — це поєднання взаємопов’язаних стадій одного виробничого процесу, що охоплює виробництво, переробку і реалізацію сільськогосподарської продукції. Агропромислові цикли є основою формування спеціалізованих АПК (м’ясопромислового, молокопромислового, плодоовочевоконсервного тощо).

Основною формою територіального зосередження сільськогосподарського виробництва і засобом розв’язання питань його планової територіальної організації є аграрнотериторіальні комплекси (АТК). Під АТК слід розуміти певну систему територіальних формувань сільськогосподарських підприємств, для яких характерно порівняно стійке поєднання галузей і вироблюваних продуктів у виробничотериторіальних типах господарств, що склалося на основі найновіших технологічних процесів і раціональних виробничих зв’язків. АТК є результатом розвитку територіального поділу сільськогосподарської праці, для якого характерні переважно горизонтальні виробничі зв’язки.

В Україні сформувався АПК республіки — важлива функціональна ланка всього народногосподарського комплексу України. Це другий після індустріального виробництва структурний підрозділ господарства України. На галузі, що входять до АПК республіки (включаючи забезпечення його засобами виробництва), припадає близько 40% валового суспільного продукту, майже чверть основних виробничих фондів і чисельності зайнятих працівників.

Аналіз стану сільського господарства України та його відповідність стандартам САП ЄС

Для України було б помилкою недооцінювати значення спільної аграрної політики ЄС. Сфера і механізми її діяння зачіпають такі важливі проблеми, як стимулювання і модернізація виробництва, формування і розширення нових ринків, інтеграція у систему світового сільського господарства. Але й переоцінювати САП теж не варто — з огляду на такі причини:

1. Політика, подібна до єдиної аграрної політики ЄС, стала б для України недопустимо дорогою з огляду на проблемиформування бюджету. Підтримання цін, квоти та інші протекціоністські заходи, що характеризують спільну аграрну політику ЄС, можуть бути вигідними для фермерів, але є дуже витратними для бюджету.

2. В Україні фермерські господарства, а також інші форми середнього і малого бізнесу в аграрному секторі не перетворилися на рушійну силу, якою можна було б нехтувати в перехідний період. Як правило, низький рівень спеціалізації існуючих господарств є перешкодою для ефективного виробництва. Сільськогосподарські підприємства України займаються рослинництвом і тваринництвом, виробляючи при цьому 10-20 найменувань продукції. Навіть вузькоспеціалізовані господарства, де в структурі товарної продукції на один з її видів припадає 75 % і більше, виробляють їх ще 10 або й більше. Фермери країн ЄС обмежуються лише 2-3 видами сільськогосподарської продукції.

Значні посівні площі сільськогосподарських підприємств і велика кількість зайнятих у них працівників ускладнюють управління в галузі та не сприяють зростанню продуктивності аграрного виробництва.

3. Відкриття аграрного ринку України призведе до втрати вітчизняними виробниками своїх позицій на користь поставок з ЄС. У продовольчому секторі України виникне гостра конкуренція, якої не витримають більшість економічно слабких господарств. Виробники сільськогосподарської продукції змушені будуть шукати джерел доходів, не пов'язаних з основною діяльністю. Крім того, ціни на продовольство можуть зрости і перевищити ціни світового ринку.

4. Зростання цін спричинить підвищення доходів сільськогосподарських виробництв, але й одночасно — втрати споживачів і посилення інфляції. Загалом підвищення цін на продукти харчування навіть на 10 - 20 % істотно позначиться на рівні життя населення і може мати негативні соціальні наслідки.

5. Перешкодою для інтеграції аграрної політики України в загальноєвропейську є також те, що у нас роль сільського господарства у створенні ВВП є значно більшою, ніж у країнах ЄС. Частка зайнятих тут теж є набагато вищою. Так, у сільському господарстві України в середньому зайнято 22,4 % загальної чисельності працюючих у державі. Тим часом у Греції відповідний показник становить 20,1 %, у Португалії 12,2, в Іспанії — 9,2 в Італії — 9,1, у Нідерландах — 3,7 .

6. З проникненням західних фірм на продовольчі рийки України підвищується значення агробізнесу. Створюються СП та інші організаційні форми коопераційних зв'язків. Однак в Україні необхідно створити ефективнішу та простішу систему збуту, використовуючи при цьому досвід таких країн ЄС, як Франція, Нідерланди («голландські аукціони»), Німеччина та ін. Для гарантування ефективного збуту слід враховувати проблеми транспортного забезпечення і його відповідності європейським стандартам, надійності зберігання продуктів, що швидко псуються, з мінімальними втратами, поліпшення сортування продукції, розвитку мережі комунікації для швидкої циркуляції інформації про стан ринку.

7. Перетворення структури аграрного сектора — адміністративно складний процес, який потребує серйозної економічної підтримки (у Франції, наприклад, яка мала подібні проблеми у 60-і роки, реструктуризація сільського господарства триває й досі). Досвід інших країн ЄС показує, що процедура державного втручання спричиняє значні невиробничі витрати.

8. Істотними проблемами, які необхідно вирішувати в процесі реалізації Україною інтеграційної стратегії, виступають адаптованість сільських жителів до нових умов, а також підвищення рівня їх освіти і соціального захисту. Реалізація цих принципів є реально можливою, але для цього потрібна активніша фінансова участь сільського населення у формуванні фонду соціального захисту, пенсійної системи тощо. Настав час звернути увагу на відродження сільськогосподарської кооперації, за відсутності якої українському селу буд важко досягти європейських стандартів і стати конкурентоспроможним у ЄС.

Отже, під час розробки економічної політики, спрямованої на розширення експортної стратегії, роль держави полягає у стимулюванні національних аграрних виробників у напрямі підвищення продуктивності виробництва і особливо на тих підприємствах, де дотримуються певних стандартів якості та охорони навколишнього середовища

Це може бути досягнуто через посилення конкуренції в аграрному секторі. Використання протекціоністських інструментів аграрної політики може принести деякі позитивні результати в короткостроковому періоді, але в майбутньому, як правило, такі заходи можуть знизити продуктивність та послабити конкурентоспроможність. Тому потрібно надати пріоритет більш активному співробітництву України із СОТ, що полегшить інтеграцію до світової економіки, стимулюватиме лібералізацію торгівлі та в кінцевому підсумку посилить конкурентну позицію українського сільського господарства.