Перебуваючи при владі в умовах багатопартійності у другій половині 50-х - 80-х рр., ЛДП великої уваги надавала збільшенню японського експорту, підвищенню конкурентноздатності вітчизняних товарів на світових ринках шляхом зниження податків із корпорацій, що виробляли експортну продукцію, зменшення митних тарифів на імпорт сировини й напівфабрикатів, надання пільгових державних кредитів для експортерів. На рубежі 70-80-х рр. японська економіка зміцнилася настільки, що країна змогла розпочати "економічні війни" - пряму боротьбу за ринки збуту у США. Тоді ж розгорнулася масштабна структурна перебудова японської економіки, внаслідок якої виникли виробництва й цілі галузі, породжені прогресом науки й техніки: виробництво мікроелектронної техніки, великих і надвеликих інтегральних схем, нових засобів зв'язку, промислових роботів, біотехнологія та ін.
Водночас із стрімким економічним зростанням у середовищі військових і консервативної інтелігенції визріла ідея підкріплення промислової могутності країни політичними претензіями. Численні військово-спортивні та історичні товариства час від часу вдавалися до пропаганди воєнної історії Японії, традицій вірності імператорові, потреби реваншу за поразку у Другій світовій війні. 25 листопада 1970 р. група молодих радикалів, очолена відомими письменником ЮкіоМісімою, захопивши штаб однієї з частин столичного гарнізону, здійснила спробу військового перевороту. Але оскільки солдати й офіцери "Сил самооборони" відмовилися підтримати цей виступ, Юкіо Місіма та його найближчі сподвижники вчинили ритуальне самогубство харакірі.
Коли ж восени 1982 р. уряд очолив нетрадиційний політик із яскраво вираженим особистим стилем ЯсухіроНакасоне, що виступав під гаслом "остаточного підведення підсумків повоєнної політики", радикальні сили сприйняли його як ознаку початку перетворення країни в державу світового масштабу не лише в економічному, а й у політичному плані. Прем'єр оголосив про намір перетворити Японію в "непотопляємий авіаносець" і створити могутні ЗС, відмінивши ст.9 конституції країни та 1-процентне (від ВНП) обмеження військових витрат, запроваджене у 1976 р. Я.Накасоне заявляв, що Японія має стати "наддержавою", залишивши в минулому пам'ять про поразку у війні, і подібно Р.Рейгану та М.Тетчер здійснив низку неоконсервативних заходів, зокрема, роздержавлення підприємств і зменшення оподаткування.
На 1 січня 2000 р. військовий бюджет Японії становив 41,1 млрд. амер. дол., а ССО налічували 236 тис. чол., 120 бойових кораблів і 450 літаків (для порівняння в’єтнамська армія налічує 484 тис. чол., індонезійська – 298 тис. чол.).
3. Фінансово-економічне становище і внутрішня політика Японії у 90-і рр.
У січні 1989 р. помер імператор Хірохіто, який правив країною з 1926 р. (епоха Сьова) і для багатьох людей старшого покоління асоціювався із традиційним укладом життя. Новий імператор Акіхіто, що обрав девізом свого правління "Хейсей" (досягнення загального миру), був більш відкритим, не приховував своїх симпатій до сучасних цінностей, а тому сприймався як символ нової Японії. Того ж року на липневих парламентських виборах до сенату ЛДП уперше втратила більшість, яка перейшла до опозиційної Соціалістичної партії (створена у 1945 р.). Хоча влада залишилася у ЛДП, її вразили центробіжні тенденції, порушилася система фракцій, усе це супроводжувалося скандальними випадками корумпування провідних партійних діячів. Не дивно, що на виборах до нижньої палати парламенту у серпні 1993 р. більшість голосів знову отримала опозиція, коаліційний уряд очолив представник родовитої аристократії Моріхіро Хосокава, а в червні наступного року - соціаліст Томіїті Мурояма. Прихід соціалістів до влади у Японії шокував західний світ, але новий прем'єр усупереч партійній програмі заявив, що продовжуватиме політичний курс ліберальних демократів. Однак спинити економічну рецесію не вдалося: за 1992-1996 рр. ВНП зріс лише на б % (у США - на 22 %), кількість безробітних до кінця 1996 р. збільшилася до 2,12 млн. чол. чи 3,3 % усього самодіяльного населення. Хоча цей рівень був значно нижчим, ніж у більшості інших західних країн, у Японії він викликав стурбованість. Тоді ж міністерство охорони здоров'я прийшло до висновку, що з 2007 р. населення Японії почне скорочуватися, головним чином, у віковому діапазоні від 15 до 65 років, в результаті чого буде гостро не вистачати робочої сили.
На початку 1996 р. Т.Мурояма за власним бажанням подав у відставку, у жовтні того ж року на парламентських виборах ЛДП відновила свою більшість, а однопартійний уряд очолив жорсткий політик і представник "нового консерватизму" Рютаро Хасімото. Він проголосив курс на поступову дерегуляцію економіки, скорочення кількості та повноважень органів державного управління, проведення загальної фінансової ревізії банківської системи країни. З метою упорядкування фінансово-кредитної сфери уряди Р.Хасімото та його наступника (із літа 1998 р.) Кейдзо Обуті провели кампанію перевірок банків, запідозрених у співпраці з кримінальними структурами та біржових спекуляціях.
Незважаючи на зменшення темпів економічного розвитку, Японія залишається однією з найбільших світових економічних могутностей, на неї припадає 12 % промислового виробництва планети і майже 15 % світового ВНП. Країна упевнено посідає перше місце у світі за будівництвом суден (52 % світового обсягу), автомобілів (30 %), тракторів, металообробного устаткування, побутової електроніки, роботів. Частка Японії у світовому виробництві кольорових телевізорів становить більше 60 %, сталі - більше 14 %, штучних волокон - більше 12 %.
Ще з середини 80-х рр. Японія стала найбільшим кредитором світу, загальна сума її закордонних активів перевищила 1 трлн. дол. Найбільший на планеті валютний запас Японії на сер. 1997 р. становив 218 млрд. дол., але на початку листопада того ж року її разом з іншими розвиненими країнами ПСА вразила гостра фінансова криза. Значною мірою вона була спричинена збільшенням оподаткування промислових кампаній за урядування Р.Хасімото, коли ті викинули за демпінговими цінами на азійські ринки товари, які неможливо було реалізувати вдома. Тоді через обвал курсу акцій припинила свою роботу Токійська фондова біржа, збанкрутувало чимало фінансових компаній та банків. Але вже на початок 1999 р., не вдаючись до великих зовнішніх запозичень, Японія власними силами ліквідувала наслідки фінансової кризи.
Та вже восени 2000 р. країну знову охопили економічні труднощі, що спричинило урядову кризу й призначення у квітні наступного року главою уряду відомого технократа Дзюньїтиро Коїдзумі. Проте широко розрекламована ним програма модернізації японської економіки протягом 10-ти місяців не дала бажаних результатів: оживити економічне зростання, оздоровити банківську систему, приватизувати корумповані та марнотратні корпорації в державному секторі на весну 2002 р. не вдалося.