Реферат на тему:
Виконав Заєць Сергій
Довга суперечка про рік народження Генріха Гейне усе ще не розв’язана. Він сам, особливо наприкінці свого життя, наполегливо і неодноразово заявляв, що народився 13 грудня 1799 року, але це твердження викликає законні сумніви. Імовірно, що він з'явився на світ двома роками раніше.
Він був старший син у єврейській родині скромного достатку. Його батько працював провіантмейстером у ганноверській армії, потім оселився в Дюссельдорфі і женився на дочці лікаря. Він був добродушним, скромним і інтелектуально недалеким чоловіком. Мати була більш освіченою. Свого старшого сина вона хотіла бачити практичною людиною. На його покликання поета вона дивилася з великою недовірою.
Про своє дитинство Гейне багаторазово висловлювався сам у "Шляхових картинах" і в "Мемуарах". Він змішує в них поезію із правдою, так що основний тон цих зображень подібний до істини, але подробиці не можна вважати достовірними без більш пильного дослідження.
Єврейське походження зробилося для Гейне щастям і нещастям його життя. Воно позбавило його життя впевненості і
Молодому Гейне, що закінчив Дюссельдорфський ліцей, були закриті усі види на чиновницьку кар'єру, про яку мріяла для нього мати. Вона вирішила тоді присвятити його комерції, незважаючи на те, що до неї в нього не було ніяких здібностей.
Кілька місяців поспіль, він повернувся в Дюссельдорф до невдоволення батьків, що зробили останню спробу, віддавши сина в контору Соломона Гейне. Тут Гейне пробув 2 роки, з літа 1816 по літо 1818 року, але спроба батьків не тільки не потерпіла фіаско, але дядько навіть заснував для Гейне власну справу. Однак, мануфактурна торгівля "Гаррі Гейне і компанія" була ліквідована влітку 1819 року, і цим закінчилася назавжди комерційна кар'єра Гейне, який були принесені в жертву три дорогоцінних роки його молодості.
На початку 1800-х рр. вся Прирейнська область була зайнята військами Наполеона. Французькі солдати зупинилися на постій в будинку батьків Гейне. - Гаррі (таким було справжнє ім'я поета) подружився з юним солдатом-барабанщиком, який «відбивав на своєму барабані ритми революції», як пізніше згадував поет. Наполеон для Гейне був втіленням ідеалів Французької буржуазної революції. Крім романтичних спогадів дитинства, звеличення французького імператора мало й практичне підґрунтя. Наполеон скасував в окупованих областях Німеччини соціальну нерівність між німцями та євреями (Гейне були євреями), заохочував підприємницьку діяльність. Батьки Гейне готували сина до фінансової кар'єри.
Після поразки Наполеона в Прирейнській області було поновлено кріпосницькі порядки, а рідне місто Гейне відійшло до Пруссії, відомої національною нетерпимістю. Це мало фатальні наслідки для долі поета.
Тим часом, у Гейне прокинулася поетична жилка. Перші плоди своєї музи він опублікував в одній гамбурзькій газеті. Гейне, як усі поети, які прокладають нові шляхи, спершу намагаються змінити поетичні традиції - адже і Ґете почав у французькому стилі. Так і Гейне спробував себе у дусі романтизму. Він почав "Сновидіннями". За змістом і формою вони наскрізь романтичні і присвячені, якщо не усі без винятку, то здебільше Зефхен, прекрасній дочці ката, про яку Гейне розповідає у своїх мемуарах. Але навіть найбільш ранні твори Гейне досить красномовно сповіщають, що він із самого початку не заприсягся у вірності романтичній школі. Такі, наприклад, балада "Два гренадери", що, за заявою самого Гейне, була написана ще в 1816 р. Не можна собі уявити чого-небудь менш романтичного за змістом і формою, ніж ця чудова балада, що майже не має собі рівних у німецькій мові!
У 22 роки Гейне став студентом. За тодішніми правилами можна було навчатися в кількох університетах відразу. Наукове життя за блискучого, але короткого правління Наполеона відзначалося розмаїттям нових ідей і теорій. У Бонні Гейне захоплено слухав, як професор Август Шлегель аналізував давньогерманську «Пісню про нібелунгів».
Восени 1820 р. він залишив Бонн, щоб переїхати до Геттінгену, в університет, який колись знав кращі часи. У Геттінгені Гейне заглибився у вивчення німецької історії. Однак його перебування тут продовжувалося кілька місяців, тому що вже в січні 1821 р. він був виключений на півроку за дуель. Тижня два поспіль він перебрався в берлінський університет, де пробув до травня 1823 р., тобто трохи більше двох років, які зіграли значну роль у його житті.
У Берліні він слухав лекції знаменитого філософа Гегеля, став палким шанувальником творчості Байрона та Ґете. Про відвідини веймарського патріарха Гейне розповідав сам. Маститий поет прийняв його холодно, дізнавшись про те, що юний початківець «також» пише твір про Фауста!
У той час Гейне був уже автором кількох поетичних циклів та двох трагедій. Родичі з недовірою стежили за його першими успіхами. «Якби цей шалапут чого-небудь навчився, йому не довелося б писати книжки»,— виніс вирок дядько поета мільйонер Соломон.
Влітку 1823 р. Гейне запалився любов'ю, до Терези Гейне, молодшої дочки дядька Соломона, що, як здається, відносилася до нього набагато краще, ніж її старша сестра, але після багаторічних любовних пристрасних страждань, скорившись волі батька, віддала перевагу солідному гамбургцю. Поки в Гейне тепліла ще надія, він не замислювався про еміграцію, та й багатий дядько не схвалював цих планів. Соломон оплатив ще один рік його занять на юридичному факультеті.
У такий спосіб у січні 1824 р. Гейне знову повернувся в університет, цього разу в Геттінгені, де він був застрахований від берлінських розваг. Він сумлінно довбав підручники, але все-таки залишився занадто поетом, щоб суха наука юриспруденції зовсім відвернула його від служіння музі. Він продовжував працювати над "Поверненням на батьківщину", і опублікував його навесні 1824 р., при відвідуванні Берліна. 33 вірша в одній тамтешній газеті.
Восени того ж року він почав подорож на Гарц, що збагатила його новими прекрасними піснями і першим прозаїчним твором. Але в цей геттингенський період він займався єврейською історією, яку хотів широко висвітлити у романі "Рабін з Бахараха".
28 червня 1825 р. він зробив фатальний крок: у прусському місті Гейлигенштадті він приєднався до євангелічної церкви. Він довго противився водохрещенню, хоча його родина наполягала на цьому; він вважав нижче свого достоїнства і ганьбою зробити цей крок тільки для великих благ життєвих. "Ми живемо в смутний час, - писав він Мозеру, - негідники перетворюються в шляхетних людей, а шляхетні люди повинні перетворитися в негідників. Я дуже добре розумію слова псалму: "Боже, дай мені хліб мій насущний, щоб я не зганьбив імені твого". Так писав він до водохрещення, і після водохрещення знову Мозеру: "Мені було б дуже боляче, якби те, що я хрестився, стало перед тобою в сприятливому світлі. Запевняю тебе: якби закони дозволяли крадіжку срібних ложок, я б не хрестився". Гейне змінив релігію, але не змінив себе.
У цьому ж році Гейне одержав диплом доктора права.
Наступні клопоти протягом п'яти років були пов'язані з пошуками місця служби. Поет, чиї книжки блискавично розкуповувалися, чиє ім'я було широковідоме, постійно страждав від образ і приниження у зв'язку з його походженням. Гейне переїздить до Мюнхена, «католицької столиці» Німеччини, куди його запросили редагувати історичний журнал, але тут церква починає цькувати поета.
Типовий романтик, Гейне обожнював історичне минуле своєї країни, досконало знав народну творчість та німецьку мову. Проте він завжди цурався націоналістичних ідей. Німецький націоналізм вилився в цей час у форму “французоїдства”, тобто заперечення всього французького, що було особливо неприємно поетові. Незважаючи на серйозну шкоду, якої зазнала Німеччина, під час французького нашестя, він рішуче відмовляється вбачати у французах ворогів німецького народу. З дитинства вихований на ідеях Просвітництва, він схилявся перед творчістю Вольтера, Дідро, Бомарше, Руссо.
Наприкінці 1820-х років Гейне був уже автором «Книги пісень», яка уславила його ім'я, та чотирьох томів романтичної прози — «Дорожніх картин». Романтична щирість його віршів та прози забезпечила йому широку популярність у читачів і сердечну приязнь серед багатьох видатних сучасників, а ерудиція та розум — авторитет і повагу серед серйозних мислителів.
Молода Леся Українка зробила першу вдалу спробу втілити засобами української мови не тільки зміст, а й поетичну форму ліричних творів Гейне. Переклади 92 поезій з “Книги пісень”, які належать її перу, малюють образ юного Гейне, побачений очима нашої поетеси. Леся Українка вловила не тільки романтичні настрої раннього Гейне, які привертали увагу її попередників. Вона тонко відтворює гейневський гумор, що виливається часом у примхливі образи:
Хороша в зірок мова.
Багата і ясна,
Та тільки невідома
Філологам вона!
Я ж тую мову знаю,
Мені вона своя,
Коханої обличчя –
Граматика моя!
У перекладах Лесі Українки виразно відчуваються й краплі гейневської гіркоти, що прориваються крізь уявну ідилію і знищують її:
Пустіючи так, немов діточок двоє,
“Ховатись” ми здумаєм в лісі та в полі, –
І так заховалися мудро обоє,
Що потім уже не знайшлися ніколи.
Проте життя поета на батьківщині, як і раніше, не влаштоване. Дядько Соломон матеріально підтримував племінника, видання творів приносило прибуток. Але весь час Гейне почував себе національне ущемленим. Все це підштовхувало його до рішення залишити батьківщину.
Паризький період життя і творчості влітку 1830 р. Гейне відпочивав на Балтійському морі. Там його застала звістка про революцію у Франції. «Це були сонячні промені, загорнуті в газетний папір»,— згадував поет.