Сталін не був теоретиком, незважаючи на томи його «повних творів», і під сталінізмом розуміють не доктрину, а створену Сталіним монопартійну диктатуру, практику поліційного терору з показовими судами і самообвинуваченнями, з концентраційними таборами, безпощадною ліквідацією противників (часто уявних), народовбивством, безконтрольною диктатурою «вождя» партії, якому підпорядковані виконавча, законодавча і судова влада в централізованій радянській державі.
По смерті Сталіна на XX з'їзді КПРС (1956) частково критиковано так званий культ особи, однак не розкрито всіх злочинів сталінського режиму. На XXII з'їзді (1961) критику продовжено — ухвалено забрати забальзамоване тіло Сталіна з ленінського мавзолею і поховати під кремлівською стіною, перейменувати всі міста, селища, області, вулиці, площі, що носили його ім'я, знищити його пам'ятники, побудовані за його життя. Але з приходом до влади Л. Брежнєва (1964) відбувається поступова реабілітація Сталіна, відроджується неосталінізм, застосовуються у нових обставинах сталінські методи: геноцид, масові арешти, закриті суди, психіатричні лікарні для противників режиму, насильна русифікація, умотивована теорією т. зв. радянського народу, відродження «культу особи» (Л. Брежнєва) тощо.
Отже, можна зробити наступні висновки:
Можна однозначно стверджувати, що єдиновладдя Сталіна склалося не відразу. Роки потрібні були для того, щоб Генеральний секретар узурпував владу. Так, поступово, але неухильно виростала своєрідна піраміда диктаторської, антинародної влади, на вершині якої виявився всемогутній Сталін. Диктаторська влада поширювалася на всі сфери життя – економіку, політику, культуру. Система такої влади, створена при Сталіну, виключала свободу особи в її демократичному і гуманістичному змісті. Більш того, була створена атмосфера, при якій про волю навіть рідко відкрито говорилося і писалося. І чим більше порушувалася воля, тим менше про неї згадувалося, а якщо і згадувалося, те в одному ключі – про «монолітну єдність» навколо товариша Сталіна. Риси характеру, вмілий аналіз ситуації, що складається, історична обстановка – усе це допомогло Сталіну домогтися своєї мети, одержати необмежену владу над величезною, багатонаціональною країною.
Диктаторські методи управління самого Сталіна копіювалися і тиражувалися переважною більшістю партійних і державних діячів, як у центрі, так і на місцях. Прикладом цьому служать локальний відомчий культ наркома НКПС Л. Кагановича чи армійський культ К. Ворошилова. Навіть зовнішній вигляд керівники приводили у відповідність Великому Вождю.
Тому, що біля керма партії виявився один Сталін, сприяла і слабість демократичних інститутів держави (партії). Шляхом спочатку політичних інтриг, а потім прямих репресій, він зумів домогтися свого. Маніпулюючи суспільною свідомістю, використовуючи ідеї вірності марксизму-ленінізму, Сталіну вдалося здійснити те, що його авторитаризм переріс у тоталітаризм.
Список використаної літератури
1. Бережков В.М. Поруч зі Сталіним. – М., 1998.
2. Боффа Дж. Історія Радянського Союзу. Т. 2. - М., 1990.
3. Верт Н. Історія радянської держави 1900-1991. – М., 2000.
4. Гиренко Ю.С. Сталін – Тіто. – М., 1991.
5. Зевелев А.І. Джерела сталінізму. Лекція до курсу «Політична історія XX століття». - М., 1990.
6. Зеленін І. Е. Селянство і влада в СРСР послу революції зверху // Питання історії. - 1996. - №5.
7. Історія Батьківщини / В.П. Смирнов, В.И. Старців, Б.А. Старков, Г.М. Смирнов. – М., 1992.
8. Медведєв Р.А. Вони оточували Сталіна. - М., 1990.
9. Орлів А.С. Хрестоматія по історії Росії. – М., 2000.
10. Осмислити культ Сталіна. – М., 1989.
11. Політична історія: Росія – СРСР – Російська Федерація. Т 1-2. - М., 1996.
12. Сталін И.В. Коротка біографія, - М., 1947.
13. Старков Б.А. З історії опору режиму особистої влади // Вісник вищої школи. - 1990. - №17.
14. Такер Р. Сталін. Шлях до влади. 1879-1929. - М., 1991.