Світовий банк не може запропонувати ефективні управлінські рішення і грає з українським урядом. Банк думає, що український уряд не готовий до різкої реформи і, таким чином, затягує кризу. Уряд розуміє, що Світовий банк не дасть необхідні гроші на закриття шахт. Реальна допомога іноземних експертів і міжнародних фінансових організацій може полягати в експертній оцінці ситуації в галузі. Стосовно фінансування „вугільних” програм, то попередні кредитні проекти Світового банку були малоефективні. Світовий банк заявляє про свою занепокоєність проблемами української вугільної галузі з 1996 року. Та на практиці кредитні кошти в обсязі 300 млн. дол.., виділені в рамках проекту реструктуризації вугільної галузі, Мінфін майже цілком використав для покриття дефіциту бюджету. Лише незначну частину – 40 млн.дол. через комерційні банки було спрямовано на фінансування нових робочих місць для шахтарів. Цей крок не дав очікуваного ефекту.
3.3 Соціальні аспекти
Реформування вугільної промисловості неминуче призведе до звільнень шахтарів, проте, не маючи енергобалансу, неможливо точно говорити, скільки шахтарів і коли буде звільнено. Найближчим часом УКРАЇНІ НЕОБХІДНО ІСТОТНО ЗБІЛЬШИТИ ПРОДУКТИВНІСТЬ ПРАЦІ У ВУГІЛЬНІЙ ПРОМИСЛОВОСТІ. Над видобутком мільйона тонн вугілля цілий рік працює 6000 українських шахтарів. Тоді як у США таку ж кількість вугілля за рік добувають 300 шахтарів, у Західній Європі – 1200 шахтарів, у Польщі – 3000. Масові звільнення шахтарів неминучі. Третина шахт видає на гора
3– 4 % українського вугілля. Проте закрити їх – це позбавити роботи близько 300000 чоловіків, із котрих понад 100 000 власне шахтарів.
Відсутність функціонуючого ринку праці обмежує можливість звільнення шахтарів. Програма перепідготовки шахтарів будуть неефективними, оскільки невідомо, які фахівці потрібні на ринку, і через низький рівень освіти шахтарів.
В уряді є чотири варіанти вибору стосовно вивільнюваних шахтарів: масове безробіття; надання звільненим шахтарям доступу до дешевих кредитів і гарантів;переведення робітників закритих шахт на діючі; перерозподілу трудових ресурсів.
Масове безробіття може стати результатом відсутності політики працевлаштування шахтарів, призведе у східних регіонах до соціального вибуху, і навряд чи може влаштувати уряд як результат закриття шахт. Про те цей варіант не пов язаний із додатковими виплатами і може заощадити мільярди бюджетних гривень.
Надання шахтарям доступу до кредитних ресурсів і грантів навряд чи допоможе створити нові робочі місця в регіонах. Скоріш за все цими коштами скористаються комерсанти чи комерційні структури. Соціологи відмічають, що шахтарям притаманний дух колективізму, зворотним боком якого є пасивність кожного окремого члена шахтарського співтовариства і укоріненні утриманські настрої ( наша доля в руках держави). Тож поки що такі програми недоцільні. Держава повинна ставити завдання розвитку соціальної активності шахтарів. Це вимагає розгортання ряду програм. Тільки після проведення широких освітніх і просвітницьких програм шахтарям можна буде надавати фінанси і доступ до юридичних консультацій і послуг проектоно консалтингу. Цей вибір пов язанний із виділенням значних фінансових ресурсів.
Працевлаштування робітників закритих шахт на діючі приведе до падіння продуктивності праці на поки що фінансово здорових шахтах. Наслідки таких дій порівнянні з практикою перехресного субсидування рентабельними шахтами збиткових. У результаті ще кілька шахт стануть критично не рентабельними, це спровокує їх закриття. Цей вибір не пов язаний із значною витратою ресурсів, але погіршить становище галузі.
Уряд повинен мати програму перерозподілу трудових ресурсів. Необхідно чесно сказати шахтарям, що не всі вони одержать роботу там, де живуть. Сьогодні ринок не затребує звільнення шахтарів, од же держава мусить штучно створювати проекти. Це можуть бути „трудові табори” . Нині бачаться принаймні два проекти, жу рамках яких можна реалізувати цю ідею. Найближчим часом в Україні має розпочатися будівництво магістральних автошляхів (міжнародні автомагістралі та прилеглі до них дорожні сервісні комплекси, які Україна збирається передати в концесію ), куди молжна залучити звільнених гірників. Тривалий період будівництва (5 – 6 років) дозволить довести до пенсійного віку солідну кількість вуглярів. По – друге, є ідея формування „робітничих бригад” для роботи в сільському господарстві. У багатьох областях Східної України , зокрема в Луганській області, є дефіцит робочої сили в аграрному секторі і величезні неефективно використовуванні чи занедбані сільськогосподарські угіддя. З огляду на те, що аграрний сектор демонструє зростання, залучених шахтарів у сільське господарство видається доцільним. Програма перерозподілу трудових ресурсів може включати точкові заходи з наданням пільг інвесторам, які обговорюють з урядом інвестпроекти, пов язані зі створенням значної кількості робочих місць. Їм можна компенсувати політичні і економічні ризики у вигляді сплати певних податків, чи в інших.
3.5 Криза та засоби її подолання
Реалії кризи у вугільній промисловості полягають у тому, що поставлені проблеми й питання є справді складними. І це не вина уряду. На вугільній галузі, як і на всій промисловості, позначається криза в економіці країни. Неможливо провести реформу окремо вугільної галузі. Це має бути ланка єдиної політики реформування економіки. Спроба розв язувати проблеми вугільної галузі призведе до ускладнення проблемного поля. Виявиться, що для цього необхідно проводити податкову реформу, розробляти довготермінову національну програму перерозподілу трудових ресурсів, розробляти енергетичний баланс країни та прогнозувати ціни на світових ринках енергоносіїв. Усе це повинно стати основою для програми реформування вугільної галузі.
Ніхто в країні не має права дотримуватися позиції незнання чи не бачення глибини кризи вугільної галузі й економіки України. Не можна робити вигляд, ніби питань і проблем, згаданих вище не має. Не займаючись ними, неможливо займатися реформою вугільної промисловості – криза від цього лише посилюється.
Таке комплексне завдання уряду важко буде виконати самотужки. Тож необхідно об єднувати інтелектуальні зусилля уряду, регіональної влади й міжнародних організацій.
ВИСНОВКИ
На сучасному етапі економічного розвитку найважливішою для будь-якої країни є паливно-енергетична проблема. Успішне її розв язання визначає можливості, темпи й напрями економічного і соціального розвитку країни. Значення палива для економіки будь-якої держави величезне: без нього неможливий виробничий процес, робота промисловості, сільського господарства й транспорту.
Основними первинними джерелами енергії у сучасному світі є вугілля, природний газ, гідроенергія, а також швидко зростає значення атомної енергії. Для України важливішу роль відіграють такі галузі паливної промисловості, як вугільна, нафтова та газова.
Розвитку паливної промисловості в нашій країні приділяється велика увага. Впровадження нових технологій геологічної розвідки та видобутку природних копалин, реконструкція та переоснащення старих підприємств новою технікою дозволить значно збільшити об єми видобутого вугілля, нафти та газу. Визначення основою для будь – якого проекту реалізованого в паливній промисловості принципу економічної доцільності допоможе збалансувати витрати на видобуток та транспортування палива з реальною віддачею від його використання.
Ще одним важливим фактором, що може покращити становище в паливній промисловості, є впровадження цільових державних програм, які б виховували та стимулювати у населення навички бережливого відношення до усіх видів палитва (наприклад, система стандартів і нормативів витрат паливно-енергетичних ресурсів, механізм стимуляції зменшення споживання енергоносіїв та ін.). Потрібна структурна перебудова народного господарства, економне використання палива і впровадження економічних стимулів, що зменшувало б енергоємність національного виробництва.
Впровадження цих та інших програм дозволить прискорити розвиток паливної промисловості України та забезпечити в майбутньому країни усі потреби в паливно-енергетичних ресурсах.
У Донецькому басейні доцільно стабілізувати видобуток вугілля. Оскільки в Донбасі шахтний фонд значно застарів, необхідно технічно переоснастити і реконструювати його підприємства.
Збільшення витрат на видобуток і транспортування вугілля потребує обґрунтування економічної доцільності розробки тих чи інших родовищ Для їх визначення в енергоекономічних розрахунках використовують показники кінцевих витрат, які дають змогу виявити розрізі України та її економічних районів суспільно виправданий верхній рівень витрат встановлюють рівень енергозабезпечення України в цілому та її економічних районів.
Удосконалення паливного балансу України зумовлюється передусім значною диференціацією рівнів забезпечення паливом окремих районів, діаметрально протилежних у видобутку і споживанні палива. Тому у перспективі необхідно вирішувати подвійне завдання : вдосконалювати галузеву й територіальну структури паливного балансу, а також реконструювати розміщення основних споживачів палива. Останнє означає, що зниження енергоємності матеріального виробництва в енергодефіцитних районах одним з найважливіших завдань збалансованості видобутку і споживання палива в регіональному плані. Щодо вдосконалення структур паливного балансу, то в перспективі для західних і південних районів України найекономічнішими будуть електроенергія АЕС, а для східних – вугілля Донбасу.