У ХVІ – середині ХVП ст. торгівля в економічно розвинутих країнах Європи була одним з методів первісного нагромадження капіталу. В країнах з уповільненим економічним розвитком, навпаки, торгівля іноді стимулювала повернення до кріпосних форм господарювання, підпорядковувала місцеве виробництво інтересам європейського капіталу. Зростало значення торгового і тісно пов’язаного з ним лихварського капіталу. Укупець-скупник нерідко передворювався в капіталіста-підприємця.
Унаслідок великих географічних відкриттів з’явилися нові напрямки торгівлі: один – в Північну і Південну Америку через Атлантичний океан, інший – в Індію та Китай морським шляхом навколо Африки. Важливим фактором економічного життя ХVІ-ХVП ст. стала “революція цін”. Також виникли нові форми організації торгівлі. З’явилися біржі: фондова і товарна. Характерною формою купецьких організацій стали торгові компанії. З відкриттям нових країн і виникненням колоній торгівля набула світового характеру. Для збуту товарів було відкрито нові, великі за своїми можливостяим ринки Азії, Африки, Америки; складався світовий ринок.
У Речі Посполитій торгівля – внутрішня, зовнішня і транзитна – нормувалася сеймовими конституціями, Литовськими статутами, королівськими дипломами, звичаями і традиціями.
Щодо напрямів зовнішньої торгівлі, то через Гданськ велася інтенсивна торгівля західноєвропейськими морськими шляхами. Крім того, він був тісно зв’язаний із такими містами Польщі, як Познань, Гнєзно та Торунь і через Познань – із Вроцлавом. Із Гданська вели торгові дороги в Литву і Білорусію. На сході Польщі торгівля велася через Люблін, який був зв’язаний із Краковом, Гнєзно, Познанню. Через Люблін велася також торгівля з Литвою і Білорусією, Україною і Росією. На півдні Польщі виділяється Краків, через який відбувалися торгові зв’язки з Україною і Росією. Слабші зв’язки простежуємо з Чехією, Австрією та Угорщиною. Торгові шляхи в ці країни йшли з Познані та Гнєзно.
Через територію Молдавського князівства проходив важливий торговий шлях, який вів з Росії через українські і білоруські землі, що входили у склад Речі Посполитої, в країни Подунав’я і Балкан і мав багато відгалужень. Один із шляхів йшов з Москви через Чернігів, Київ, Білу Церкву, Погребище, Липовець, Брацлав, Красне, Шаргород, Могилів, Бушу, Ямпіль, по території Молдавського князівства через Сороки на Ясси, далі у Валахію, Болгарію, Грецію і Константинополь [5, 33]. Друга вітка проходила через Київ на Васильків, Білу Церкву, Погребище, а звідти – на молдавські міста Ясси і Білгород. Далі шлях вів у Константинополь, Болгарію і Грецію [5, 34].
Важливий шлях з Москви на Львів йшов через Смоленськ, Мінськ, Слонім, Рожани, Новий Двір, Шерешів, Берестя, Белз, Великі Мости, Жовкву. Він був значно довший, ніж через Київ, але безпечніший. Цим шляхом нерідко користувалися купці, які через Львів везли східні товари в Росію [2, 67].
Велике значення у розвитку зовнішньої торгівлі Речі Посполитої мали судноплавні шляхи. Для експорту хліба, солі, поташу, дьогтю, виробів з дерева використовувався Західний Буг і Сян, води яких несли численні торгові човни до Вісли та її приток далі до Балтійського моря.
Західний Буг – основна сплавна артерія Волині. По ньому був єдино можливий вивіз до Гданська великої кількості волинської продукції, хоча ця ріка протікала по Волині в її тогочасних кордонах лише в районі Устилуга і дещо на південний схід від нього.
Використовувались у торгівлі й інші ріки, які протікали через територію Речі Посполитої: Західна Двіна, Неман, Дніпро з численними його притоками та Південний Буг, Стрий, Стир, Нарев, Дунаєць, Вепж, Тисьмениця, Брда, Ніда, Прошня, Нотеш, Варта [9, 369].
Пьотрковський статут 1477 р. забезпечив свободу судноплавства по річках королівства [9, 151-152]. Дата прийняття цього документа свідчить про те, що вже у першій половині ХV ст. склалася система водних комунікацій, у яких основним елементом була Вісла.
Близкість або віддаленість від судноплавної ріки впливала на економічний розвиток феодального земельного володіння, на розвиток або занепад міст. Місцезнаходженням над Віслою або її притоками зобов’язані своїм розвитком у ХVІ-ХVП ст. такі міста, як Варшава, Пултуск, Ломжа, Плоцьк та ін. [8, 33].
Перешкодою для судноплавства була нерозвинутість інфраструктури і невелика кількість міст над рікою, відсутність річкових портів, сховищ. Наприклад, дорога по Бугу отримала дальший розвиток лише в ХVІ-ХVП ст. як один із основних водних шляхів Речі Посполитої, який використовувався насамперед для сплаву зерна та виробів з лісу. Вона з’єднувала територію воєводств Руського, Белзького, Волинського, Брестського, частини Люблінського, Хелмської землі і Східної Мазовії з Гданськом. Не зважаючи на несприятливі природні та технічні умови, сплав по Бугу розвивався і мав велике значення: цим шляхом поширювався вплив гданського ринку, який втягував у свою орбіту широку територію, що не мала безпосередніх зв’язків з Віслою [10, 478-479].
Ще однією сплавною артерією Речі Посполитої була ріка Нарев, яка поєднувала території Підляшшя і північно-східної Мазовії з Гданськом. У басейні Нарева з експортом зерна було зв’язано 14 міст.
Станом на ХVІ ст. найрозвинутішим економічним центром Польщі і найбільшим портом у басейні Балтійського моря був Гданськ. У 1591-1631 рр. з Гданськом були пов’язані такі торгові шляхи: Амстердам – Балтика; Нідерланди – Португалія – Балтика – Амстердам; Нідерланди – Франція – Балтика – Амстердам; з Балтики до Італії і островів Середземномор’я [6, 178].
Основними торговими партнерами Польщі в ХVІ-ХVІІ ст. були Нідерланди, Англія та Франція. Основними торговими партнерами Польщі в ХVІ-ХVІІ ст. були Нідерланди, Англія та Франція.
У 80-і рр. ХVІ ст. Нідерланди повністю зайняли основне місце Любека та інших ганзейських міст у гданській торгівлі. Більша частина товарообміну була в руках голландських купців. Найтісніші контакти Гданськ мав з Амстердамом. Балтійська торгівля мала виключно велике значення через поширення так званого маятникового судноплавства. З кінця ХV ст. голландські кораблі направлялися в Іспанію та Португалію, де купували сіль, фрукти та колоніальні товари, а продавалися вітчизняні промислові вироби і прибалтійські товари, насамперед суднобудівні матеріали. Така торгівля була способом переливання багатств із піренейського півострова до Голландії.
Розмір прибутку, який можна було отримати гданському купцю в торгівлі з Амстердамом, був середнім: 30-40 відсотків на вкладений капітал при вивозі зерна та 27-30 відсотків при ввозі соленої риби.
Англія проявила посилену зацікавленість у балтійській торгівлі в другій половині ХVІ ст., коли розвинута мануфактурна промисловість вимагала нових ринків збуту продукції. Формою торгової експансії Англії стала Балтійська компанія, утворена в 1579 р. Сукно було основним товаром експорту в Польщу. Близько 70 відсотків англійського імпорту з прибалтійських країн складали товари, необхідні в кораблебудуванні. У значній мірі Англія опиралась у розширенні свого військового флоту на матеріали з балтійської зони.
Характер торгівлі Польщі із Західною Європою визначався рівнем соціально-економічного розвитку країн, загальноєвропейською економічною кон’юнктурою, зміною торгових шляхів в Європі, утворенням багатонаціональної Речі Посполитої.
ХVІ ст. було сприятливим для балтійської торгівлі. Продовжувалася боротьба за місткі ринки прибалтійських країн. У цю боротьбу в ХVІ ст. активно включилась Англія, борючись, головним чином, з посередництвом ганзейських купців. На другу половину ХVІ століття приходиться ріст зацікавленості англійського купецтва прибалтійськими державами, в тому числі і Польщею. Це виразилося в утворенні вищезгаданої Східної Компанії (на основі привілею Єлизавети І) [11, 28].
Завдяки Компанії торгівля з Балтикою набула більш організованого характеру і пристосовувалася до боротьби з ганзейськими купцями. В першій половині ХVІІ ст. вона об’єднувала декілька сотень купців. До її складу входили купці-оптовики Лондона, Ньюкастла, Йорка, Гулля та інших міст. Вони торгували сукном, галантарейними та ювелірними, готовими шкіряними виробами, невиправленою шкірою, шовком і бархатом.
Членам Компанії належало право монопольної торгівлі з Норвегією, Швецією, Польщею та їхніми володіннями в Інфляндії, Прусії та Помор’ї на схід від Одеру. Активні торгові операції вони вели у Гданську, Ельблонзі. У другій половині ХVІІ ст. в Ельблонзі жили англійські купці, в тому числі члени Східної Компанії. Це портове місто у 1585-1628 рр. було головним посередником в обміні між Польщею та Англією, а також місцем складування товарів Східної Компанії [5, 115].
Відносинам з Англією, яка мала розвинуте промислове виробництво і торгівлю, Польща надавала велике значення. Англія ж відносини з іншими країнами ставила в залежність від можливості ведення торгівлі. Ці відносини ставали тіснішими тоді, коли торгівля з тією чи іншою країною приносила Англії великі доходи. Другий принцип, яким керувалась Англія у встановленні зв’язків з іншою країною, була політична можливість впливу тої чи іншої країни на підтримку політичної рівноваги сил у Європі.
Основним товаром англійського експорту в Польщу було сукно. Близько 70 % англійського імпорту з прибалтійських країн складали товари, необхідні в кораблебудуванні. У розбудові свого військового флоту Англія опиралася на матеріали з балтійської зони. Невелика частка Балтики в загальному імпорті Англії пояснюється тим, що товари, які вивозилися звідти, не були високої вартості, але були дуже необхідні для англійської економіки [8, 204].
Торгівля Польщі і Франції була незначною. За 1562-1616 рр. з Гданська виїхало більше тисячі французьких суден. Їх кількість в різні роки відрізнялася: найбільше в 1587 р. – 196, а вже в 1588 р. – лише 6 [8, 183]. Безпосередній товарообмін між Польщею і Францією зріс лише у другій половині ХVП ст., коли була утворена Північна Компанія. Польща вивозила переважно суднобудівні матеріали. Король Людовік ХІV особисто цікавився поставками цих матеріалів з Гданська. Поставки зерна мали велике значення лише в голодні роки у Франції, особливо в 1693-1694 рр.