Потрібно усвідомити, що вибір шляху розвитку країною після Лютневої революції 1917 р. значною мірою залежав від розстановки класових і політичних сил.
Три основні класові сили: буржуазія, пролетаріат і дрібна буржуазія та їхні політичні партії — зовсім не однозначно оцінювали підсумки Лютневої революції і по-різному уявляли собі перспективи подальшого розвитку Росії. Покажіть боротьбу класів і політичних партій за різні шляхи розвитку країни.
Розкрийте причини та сутність квітневої, червневої та липневої політичних криз у країні.
Зверніть увагу на липневі події, після яких політичні умови в країні докорінно змінилися. Завершився період двовладдя. Владу захопила буржуазія, яку в Тимчасовому уряді представляли кадети і підтримували меншовики та есери.
Буржуазія, захопивши у період липневих подій усю владу, разом із меншовиками й есерами готувалася до встановлення відкритої воєнної диктатури. За задумом буржуазії роль диктатора мав зіграти Верховний головнокомандувач, генерал Л. Г. Корнілов. Збройний заколот Корнілова (25—31 серпня 1917 р.) був придушений робітниками, революційними солдатами та матросами.
Після розгрому корніловщини умови в країні різко змінилися, швидко наростала загальнонаціональна криза. Насувався глибокий економічний і фінансовий крах Росії. Тимчасовий уряд вів країну до повної господарської катастрофи. Промисловість, транспорт, сільське господарство були доведені до повного розвалу. За вісім місяців перебування буржуазії та угодовців при владі народні маси не отримали ні землі, ні миру, ні хліба, ні закону про 8-годинний робочий день, не зменшувалася господарська розруха. Скликання Установчих зборів відкладалося.
Все це викликало зростання народного незадоволення і спонукало до нового великого революційного піднесення, яке свідчило про революційну кризу в «низах». Наростала криза політики панівних класів, криза «верхів»: від початку революції склад Тимчасового уряду неодноразово змінювався, політика панівних класів заходила в глухий кут.
Слід наголосити, що напередодні Жовтня класові та політичні сили різко поляризувалися на два протилежні фронти: революції та контрреволюції. Склалася нова альтернативна ситуація: диктатура контрреволюційної вояччини або диктатура пролетаріату. Водночас восени 1917 р. в країні виникла реальна загроза анархічного бунту.
Обстановка, що склалася восени 1917 р., свідчила, що в Росії створилися об’єктивні та суб’єктивні умови для взяття влади робітничим класом, визріла загальнонаціональна криза, і зволікати зі збройним повстанням далі не можна. Збройне повстання у Петрограді почалося 24 жовтня 1917 р. і на ранок 25 жовтня (7 листопада) столиця фактично була в руках революційних сил. Збройне повстання у Петрограді перемогло.
Яка була проголошена влада після перемоги збройного повстання? Які були прийняті перші рішення, декрети нової влади та їхня сутність? Як проходило встановлення нової влади на місцях? Наведіть сучасні оцінки революційних подій у жовтні 1917 р. в Росії. Яке ваше ставлення до них? Покажіть, який вплив мали події жовтня 1917 р. в Росії на розвиток політичних процесів у світі.
В умовах загострення соціально-економічних суперечностей капіталістичного суспільства, незадовільного економічного і політичного становища робітничого класу капіталістичних країн та під впливом Жовтневої революції в Росії у світі почалося загальне революційне піднесення 1918—1923 рр.
Студенти мають звернути увагу на найвизначніші виступи робітничого класу капіталістичних країн: робітничу революцію у Фінляндії (1918); революцію у Німеччині (1918); австрійську революцію (1918); революційні події в Угорщині (1918—1919); виникнення у 1919 р. радянських республік в Угорщині (21 березня), Баварії (13 квітня), Словаччині (16 червня).
Величезного розмаху набув страйковий рух у 1918—1920 роках у Німеччині, Франції, США. В Англії, Франції, США, Італії та інших країнах розгорнувся рух на захист Радянської Росії, де йшла громадянська війна.
У колоніях і напівколоніях (Китай, Індія, Корея, Індонезія, Єгипет, Афганістан та ін.) розгорнулась національно-визвольна боротьба, поширились революційні настрої, спрямовані на національне самовизначення цих країн і народів.
Вивчаючи питання про закінчення першої світової війни, варто насамперед усвідомити, що наприкінці вересня 1918 р. під натиском військ Антанти німецький блок почав розвалюватися. Протягом місяця припинили опір і вийшли з війни Болгарія, Туреччина, Австро-Угорщина. А згодом запросила миру і Німеччина. 8 листопада 1918 р. у Комп’єнському лісі (Франція) німецькій делегації були вручені умови перемир’я. 11 листопада німецька делегація підписала акт перемир’я. Світова війна закінчилася.
28 червня 1919 р. у Версалі (Франція) США, Великобританія, Франція, Італія, Японія та інші країни-переможниці — з одного боку, і Німеччина, що капітулювала — з іншого, підписали Версальський мирний договір. Цей договір був доповнений рішеннями Вашингтонської конференції, що проходила з 12 листопада 1921 р. до 6 лютого 1922 р. Версальський мирний договір і рішення Вашингтонської конференції стали однією з основ Версальсько-Вашингтонської системи післявоєнних міжнародних відносин.
Студентам важливо осмислити політичні підсумки і наслідки першої світової війни. Який перерозподіл світу передбачала Версальсько-Вашингтонська система?
Слід також зазначити, що за Версальським мирним договором Німеччина визнавала незалежність Австрії, Польщі та Чехословаччини. Вся німецька частина лівобережжя Рейну та смуга правого берега завширшки 50 км підлягали демілітаризації. Німеччина позбавлялася своїх колоній, які пізніше були поділені між основними державами-переможницями. Збройні сили Німеччини обмежувалися 100-тисячною сухопутною армією.
Вашингтонська конференція зафіксувала співвідношення сил між імперіалістичними країнами на Далекому Сході, яке склалося після першої світової війни. Із початком другої світової війни 1939—1945 рр. Версальсько-Вашингтонська система розвалилася.
Література
1. Політична історія XX століття: Навч. посібник. 2-е вид. — К., 2001.
2. Пивовар С., Серіщев Я., Стельмах С. Всесвітня історія XX століття. — К.: Феміна, 1995. — С. 30—62.
3. Непролетарские партии России. Урок истории. — М.: Мысль, 1984. —
С. 185—230, 231—261.
4. Винниченко В. Відродження нації. — Ч. 2. — К.: Політвидав України, 1990.
5. Волобуев П. 1917 год: была ли альтернатива Октябрьской революции? // Родина. — 1989. — № 10. — С. 14—17.
6. Октябрьская революция: Вопросы и ответы. — М.: Политиздат, 1987.