Реферат на тему :
Перша світова війна
Зміст:
1. Причини;
1.1 Гонка озброєння;
1.2 Плани, недовіра і мобілізація;
1.3 Мілітаризм та автократії;
1.4 Баланс сил;
1.5 Економічний імперіалізм;
1.6 Торгівельні бар'єри;
1.7 Етнічне і політичне протистояння, обидва — старе і новее;
2 Червнева криза та оголошення війни;
3 Хронологія ;
3.1 Початкові воєнні дії ;
3.1.1 Неузгодженість серед Центральних Країн;
3.1.2 Африканські кампанії;
3.1.3 Сербська кампанія;
3.1.4 Німецькі війська в Бельгії і Франції;
3.1.5 Азія і Тихий океан;
3.2 Ранні етапи;
3.2.1 Починається траншейна війна;
4. Україна в роки першої світової війни;
5. Статистика Першої світової війни.
6. Список літератури.
Вступ
Перша світова війна, також відома як Велика війна (англ. The Great War, фр. La Grande guerre) і «Війна, щоб завершити всі війни» була глобальним воєнним конфліктом, який відбувався перш за все в Європі між 1914 і 1918 роками. Під час неї загинуло понад дев'ять мільйонів солдат і цивільних жителів. Конфлікт мав вирішальний вплив на історію 20-го століття.
Сили Антанти на чолі з Францією, Росією, Великобританією і з 1917 року Сполученими Штатами перемогли держави Четверного Союзу (також відомі як Цетральні Держави) на чолі з Австро-Угорщиною, Німеччиною й Оттоманською Імперією. Італія приєдналася до Союзників у 1915 році.
Боротьба, яка велась на Західному Фронті, проходила вздовж системи траншей і укріплень, обмежених областю, відомою під назвою нічийна земля. Ці ряди укріплень тягнулися від Північного моря до Швейцарії, через це ця система ведення статичної траншейної війни визначила хід війни для багатьох її учасників. На Східному Фронті розлогі східні рівнини і обмежена мережа залізниць запобігли безвихідному стану ведення траншейної війни. Але масштаб конфлікту був настільки великим, що і Близький Схід та Італійський Фронт також вели важку боротьбу. Військові дії також проходили і на морі і, вперше, у повітрі.
Війна спричинила розпад чотирьох імперій: австро-угорської, німецької, оттоманської і російської. Німеччина втратила її колоніальні території і такі країни як Чехословаччина, Естонія, Фінляндія, Латвія, Литва, Польща та Югославія отримали незалежність. Ціна ведення війни також приготувала ґрунт для розпаду Британської Імперії.
Перша світова війна визначила кінець старого світового порядку, котрий склався після Наполеонівських війн. Результат конфлікту був важливим чинником для виникнення Другої світової війни.
Причини
28 червня 1914 року, сербський студент Гавріло Принцип убив ерцгерцога Франца Фердинанда, спадкоємця австро-угорського престолу, в Сараєві. Принцип був членом організації «Млада Босна», метою якої було об'єднання усіх південних слов'ян та їхня незалежність від Австро-Угорщини. Вбивство в Сараєві привело в рух ряд стрімких подій, які переросли в повномасштабну війну. Австро-Угорщина висунула вимоги до Сербії, щоб та наказала причетних до скоєного, і коли Австро-Угорщина отримала відмову, то оголосила війну Сербії. Головні європейські країни були в стані війни протягом декількох тижнів через схему договорів колективної оборони і складного характеру міжнародних союзів. Хоча вбивство і було подією, котра спричинила початок війни, воно було останнім в довгій послідовності причин і подій, які налаштовували нації Європи на війну між собою.
Гонка озброєння
Воєнно-морська гонка між Великобританією і Німеччиною була посилена в 1906 році запуском в стрій лінкора HMS Dreadnought, його конструкція була революційною, роблячи всі попередні лінійні кораблі застарілими. Великобританія також підтримувала велике воєнно-морське лідерство в інших областях, особливо над Німеччиною та Італією. Пол Кеннеді вказує, що обидві нації вірили у тезу Альфреда Тейєра Махана «Стратегія повеління морем» як життєво важливу для великого статусу нації; досвід, отриманий від морського рейдерства, показав хибність цієї тези.
Девід Стівінсон описав гонку озброєння, як «цикл укріплення підвищеної воєнної готовності». Девід Херрманн вбачав конкуренцію у суднобудівництві як частину загального руху в напрямку війни. Ніл Фергюсон, все ж таки, стверджував, що змога британців підтримувати повне лідерство показує, що це не було основним фактором у конфлікті, що наближався.
Також слід відзначити, що вартість гонки озброєння однаково відчували і в Великобританії, і в Німеччині. Загальні витрати на озброєння шістьма Великими державами (Великобританія, Німеччина, Франція, Росія, Австро-Угорщина та Італія) збільшились на 50 % між 1908 і 1913 роками.
Плани, недовіра і мобілізація
Досить поширеною є теза, прийнята багатьма політичними вченими, що плани мобілізації Німеччини, Франції і Росії автоматично загостряли конфлікт. Фріц Фішер підкреслив невід'ємно агресивну природу Плану Шліффена, який передбачав стратегію ведення війни на два фронти. Боротьба на двох фронтах означала, що Німеччина повинна була би швидко розбити одного з супротивників перед тим, як братися за іншого. Він закликав до сильної правофлангової атаки, щоб захопити Бельгію і нанести шкоду французькій армії за рахунок обмеження її можливостей до мобілізації.
Після цієї атаки німецька армія негайно би відправилась залізницею на схід і швидко розгромила російські сили, які б повільно мобілізувалися.
Французький План XVII передбачав нанесення швидкого удару в індустріальний центр Німеччини — Рурську Долину. Це завдало б великого удару по подальшій можливості Німеччини продовжувати війну.
Російський План XIX передбачав мобілізацію її армій і проти Австро-Угорщини, і проти Німеччини.
Всі три проекти створювали атмосферу, де швидкість була визначним фактором для перемоги. Ретельно продумані розклади вже були готові, і як тільки б мобілізація почалася, залишалося небагато можливостей для повернення назад. Дипломатичні затримки і погані комунікації поглиблювали ці проблеми.
В доповнення до цього, плани Франції, Німеччини і Росії були всі націлені на наступ, звичайно ж в реальному конфлікті вони б були покращенні додаванням захисної вогневої сили і створенням укріплень.
Мілітаризм та автократії
Президент Сполучених Штатів Вудро Вілсон та інші відповідальність за війну покладали на мілітаризм. Стверджують, що аристократи і військові еліти мали занадто велику владу у Німеччині, Росії та Австро-Угорщині, а війна була наслідком їх бажання військової влади і презирливості до демократії. Ця тема дуже часто популяризувалася в антинімецькій пропаганді. Відповідно, прихильники цієї теорії закликали до складення повноважень таких правителів як Кайзер Вільгем II, пропагували кінець аристократії і мілітаризму. Це використовувалось для того, щоб виправдати вхід американців у війну, коли Царська Росія здалася в 1917 році.
Вілсон сподівався, що Ліга Націй і роззброєння забезпечать довготривалий мир. Він також визнав, що певні різновиди мілітаризму, на його думку, існували в межах Британської і Французької Імперій.
Була деяка необґрунтованість цієї думки, оскільки Антанта складалася з Великобританії і Франції, обидві демократичні держави, які боролися проти Четверного Союзу, до якого входили автократичні режими німецької, оттоманської та австро-угорської імперій. Росія, один з учасників Антанти, була імперією до 1917 року, але це протиставлялося підкоренню слов'янських народів Австро-Угорщиною. Таким чином, представлення війни як боротьба демократії проти диктатури мало певну обґрунтованість, але з затягуванням конфлікту воно все більше втрачало значення.
Баланс сил
Однією з цілей зовнішньої політики Великих держав у довоєнні роки була підтримка балансу сил в Європі. Це розвинулось у складну схему таємних та загальновідомих союзів і договорів. Наприклад, після війни 1870—1871 рр., Великобританія, здавалось, схвалювала сильну Німеччину, оскільки це допомогло зрівноважити її традиційного ворога — Францію. Після того, як Німеччина почала свою військово-морську конкуренцію з Великобританією, ця позиція почала змінюватися. Франція, шукаючи союзника, щоб врівноважити загрозу, створену Німеччиною, знайшла його в лиці Росії. Австро-Угорщина, стоячи перед загрозою з боку Росії, прагнула отримати підтримку Німеччини.
Коли розпочалася Велика війна, ці договори лише частково визначили, хто увійшов у війну на якому боці. Великобританія не мала ніяких договорів з Францією чи Росією, але вступила у війну на їхньому боці. Італія хоча мала договір і з Австро-Угорщиною, і з Німеччиною, все ж таки не входила у війну з її партнерами по союзу, а пізніше воювала проти них на стороні Антанти. Можливо, найвагомішим з усіх спочатку був оборонний договір між Німеччиною та Австро-Угорщиною, який Німеччина в 1909 році розширила, заявляючи, що Німеччина підтримає Австро-Угорщину, навіть якщо та сама розпочне війну.
Економічний імперіалізм
Володимир Ленін стверджував, що за виникнення війни був відповідальний імперіалізм. Він продовжував економічні теорії Карла Маркса та англійського економіста Джона А. Хобсона, які передбачили, що необмежене змагання за розширення ринків збуту призведе до глобального конфлікту. Цей аргумент був популярний після війни і допомагав становленню комунізму. Ленін стверджував, що банківські інтереси різних капіталістично-імперіалістичних держав організували війну.
Торгівельні бар'єри
Кордель Халл, держсекретар при Франкліні Рузвельті зробив заяву через декілька років після Першої світової війни, що торгівельні бар'єри були першопричиною і Першої, і Другої світових воєн. Приблизно у 1943—44 роках, він спроектував Бретон-Вудські домовленості, для зменшення торгівельних бар'єрів та усунення того, що він вважав причиною конфліктів.
Етнічне і політичне протистояння, обидва — старе і нове