12.10.1920 Росія Польща Ризький мирний договір
Початкові воєнні дії
Неузгодженість серед Центральних Країн
Стратегія Центральних Країн постраждала через відсутність добрих комунікацій. Німеччина обіцяла підтримати вторгнення Австро-Угорщини в Сербію, але кожна з них по своєму інтерпретувала цю дію. Австро-угорські лідери вважали, що Німеччина прикриє її північний фланг проти Росії. Німеччина, в свою чергу, сподівалася, що Австро-Угорщина направить більшість своїх військ проти Росії, в той час як Німеччина направить усі свої сили на Францію. Ця неузгодженість змусила австро-угорську армію розділити свої сили між російським і сербським фронтами.
Африканські кампанії
Деякі з перших сутичок війни сталися між британськими, французькими і німецькими колоніальними військами в Африці. 7 серпня французькі і британські війська вторглися в німецький протекторат Тоголанд. 10 серпня німецькі сили в Південно-західній Африці напали на Південну Африку. Спорадична і жорстока боротьба продовжувалася тут до кінця війни.
Сербська кампанія
12 серпня сербська армія розпочала боротись в битві на Цері проти австрійських агресорів. Серби зайняли захисні позиції на південній стороні рік Дрини і Сави і протягом наступних двох тижнів з важкими втратами австрійські атаки були відбиті. Це відзначило першу головну перемогу Антанти у війні. Австрійські сподівання на швидку перемогу були зруйновані. В результаті Австрія повинна була тримати значні сили на сербському фронті, який ослабив їхні зусилля проти Росії. Після цієї перемоги сербські війська знову перемогли австро-угорську армію в битві на Колубарі, завдавши австро-угорцям 240 000 людських втрат і захопивши 43 000 полонених. Сербська армія втратила 170 000 солдат.
Німецькі війська в Бельгії і Франції
Спочатку німці досягли великих успіхів у Битві на кордонах (14 серпня — 24 серпня), але Росія все ж таки зуміла швидко напасти на Східну Прусію і відтягнула сюди німецькі сили, призначенні для Західного Фронту. Німеччина перемогла Росію в ряді битв, які всі разом відомі як Друга Битва при Танненберзі (17 серпня — 2 вересня). Ця перекидання військ посилило проблеми дефіциту швидкості перевезень за допомогою залізниць, не врахованих німецьким Генеральним Штабом. Початково План Шліффена передбачав, що правий фланг німецької атаки проходитиме на захід від Парижу, однак місткість і низька швидкість гужового транспорту заважали німецькому відділенню постачання нормально виконувати свої функції, тим самим дозволивши французьким і британським силам зупинити розвиток німецької атаки на схід від Парижу підчас Першої битві на Марні (5 вересня — 12 вересня), таким чином розвіявши сподівання Центральних Держав на швидку перемогу і примусивши їх вести війну на двох фронтах. Німецька армія проводила свої воєнні дії в хороших захисних позиціях у Франції і постійно виводила зі строю на 230 000 французьких і британських військ більше, ніж втрачала вона сама. Незважаючи на це, проблеми комунікацій і сумнівні рішення командування коштували Німеччині шансу на швидку перемогу.
Азія і Тихий океан
30 серпня Нова Зеландія захопила Західне Самоа (пізніше — Німецьке Самоа). 11 вересня Австралійський Воєнно-морський Експедиційний Корпус висадився на острові Нью Поммерн (пізніше — Нова Британія), який являвся частиною Німецької Нової Гвінеї. Японія захопила німецькі колонії в Мікронезії і, після Битви при Циньтао, німецький порт для завантаження вугілля Циньдао на Шаньдунському півострові в Китаї. Протягом декількох наступних місяців союзні війська захопили всі німецькі території в Тихому океані.
Ранні етапи
Траншейна війна починається
Військова тактика на початку Першої світової війни була не в силі йти в ногу з прогресом технологій. Нові технології дозволи будівництво масивних захисних споруд, через які застаріла тактика не могла прорватися. Колючий дріт був вагомою перешкодою для масованих проходів піхоти; артилерія, значно більш смертельна ніж в 1870-х, разом з кулеметами робили перетинання відкритих просторів справжнім жахіттям. Німці запровадили використання отруйного газу, що скоро стало звичним для обох сторін, незважаючи на те, що це ніколи не приносило перемоги у битві. Наслідки його застосування були справді звірячими, вони спричиняли повільну і болісну смерть, це стало одним з найбільших жахів війни, що закарбувалися в людській пам'яті. Командувачі з обох сторін були не в змозі виробити тактику для того, щоб прориватися через вкриті окопами позиції без масових жертв. Технологічний процес, втім, почав приносити нове озброєння для атаки. Танк був військовим винаходом британців, створеним щоб порушити стан безвиході траншейної війни. І Великобританія, і Франція були його першими користувачами; німці використовували захоплені союзницькі танки і частину їх власного проектування.
Після Першої Битви на Марні і Антанта, і німецькі війська почали серію маневрів для захоплення з флангів у так званій гонці до моря. Великобританія і Франція скоро опинилися перед укріпленими німецькими силами від Лотарингії до фламандського узбережжя Бельгії. Великобританія і Франція провели стрімкий прорив, в той час як Німеччина захищала окуповані території. Однією з причин цього було те, що німецькі траншеї були набагато краще збудовані, ніж відповідні їм у їхніх ворогів. Англо-французькі траншеї були призначені тільки щоб бути «тимчасовими» перед тим, як їхні війська прорвалися б через німецьку оборону. Дехто сподівався порушити безвихідь становища, використовуючи науку і техніку. У квітні 1915 року німці вперше використали хлорний газ, порушивши Гаазьку Конвенцію. Вони відкрили 6-кілометровий (4-мильний) отвір в союзницьких лініях оборони, коли британські і французькі колоніальні війська відступили. Канадським військам вдалося закрити прогалину під час Другої Битви при Іпрі; під час Третьої Битви при Іпрі канадські сили захопили село Пашендаль.
1 липня 1916 року — перший день Битви на Соммі — став для британської армії найкривавішим днем в її історії; її втрати складали 57 470 поранених і 19 240 убитих. Більшість жертв трапилися за першу годину наступу, весь наступ коштував британській армії майже півмільйона вбитих солдат.
Жодна зі сторін не була спроможна завдати вирішального удару протягом наступних двох років, однак довготривала німецька атака у Вердені протягом 1916 року і провал військ Антанти на Соммі влітку 1916 року привели виснажену французьку армію на межу краху. Беззмістовні спроби лобового наступу стали маневром за високу ціну і для британської, і для французької піхоти, що призводило до широко розповсюджених повстань, особливо під час Наступу Нівеля навесні 1917 року.
Україна в роки першої світової війни.
1.1 серпня 1914 року розпочалася перша світова війна. Україна не залишалась осторонь цієї трагедії. Значна територія й опинилася в прифронтовій смузі, а в Галичині, Буковині, Прикарпатті розгорнулися бойові дії. Тим більше, що Україна стала центром територіальних зазіхань з боку протиборствуючих сторін; Російської імперії та Авст-ро-Угорської, далекосяжні плани щодо України мала кайзерівська Німеччина.
2. Неоднозначне зустріла звістку про війну громадськість цих регіонів: одна частина українства підтримала Росію, інша — Австро-Угорщину. В серпні 1914 року у Львові було утворено міжпартійний блок — Головну Українську Раду, яка виступила ініціатором формування українських військових частин на боці Австрії. З українців Галичини було сформовано легіон Українських січових стрільців, який взяв участь у військових діях в районі Стрия, на Тужоцькому перевалі в Карпатах, пізніше він воював у Поділлі.
3. Одночасно група емігрантів із Східної України (Д. Донцов, В. Дорошенко, М. Меленевський) створили у Відні «Союз визволення України», який поставив за мету боротьбу за створення самостійної України і вважав доцільним для досягнення цієї мети співробітництво з Німеччиною та Австро-Угорщиною.
4. В Наддніпрянській Україні члени Товариства українських поступовців виступили з закликом виступити на захист Росії. З цією метою був створений Комітет Південно-Західного фронту Всеросійського союзу земств і міст, в складі якого працювали відомі діячі українського руху А. Ніковський, Д. Дорошенко, А. Вязлов. У 1916 р. С. Петлюру було призначено помічником уповноваженого Союзу земств на Західному фронті.
5. По-різному поставились до війни політичні партії: місцеві організації загальноросійських партій підтримали війну (крім більшовиків). Таку ж позицію зайняли українські політичні партії — ТУП, «Спілка». Українська соціал-демократична партія з питань війни не змогла виробити єдину тактику: група членів на чолі з С. Петлюрою виступили на підтримку царського уряду у війні; деякі інші на чолі з В. Винниченком зсудили війну; ще одна частина на чолі з В. Дорошенком підтримала австро-угорсько-німецький союз. Позиція політичних партій в Австро-Угорщині була однозначною: вони активно підтримували австрійський уряд у війні з Росією.
6. В 1914 р. воєнні дії проходили на території Галичини. Там розгорнувся наступ російської армії, яка зайняла Львів, Чернівці, Перемишль та інші міста. В 1915 р. розпочався контрнаступ німецьких та австро-угорських військ, російські війська змушені були відступити. Однак в березні 1916 року командуючим Південно-Західним фронтом було призначено генерала Брусилова, який знову розпочав успішний наступ російських військ у Карпатах, відомий як «брусиловський прорив», в результаті якого царська армія зайняла Чернівці, Коломию, Луцьк.
7. На окупованих територіях Західної України було створено генерал-губернаторство на чолі з графом Г. Бобринським, який повів політику репресій та переслідувань проти українства: закривались українські видання, переслідувались греко-католики, заарештували і вислали до Суздаля митрополита А. Шептицького. Навіть консерватор П. Мілюков змушений був визнати політику царського уряду в Західній Україні як «європейський скандал». Але і австро-угорська адміністрація зі вступом на ці території вдавалася до нових репресій проти тих, хто, на її погляд, симпатизував Росії: десятки тисяч українців опинились в концентраційних таборах — Те-~ лергоф, Терезієштадт, Гмюнді.